Олеся не чекала такого повороту долі. Коли вона отримала звістку про спадщину, дівчина ледь не випустила телефон з рук. Голос нотаріуса повідомив, що їй дісталася квартира.

Дядько, який здавався завжди відстороненим та повністю зануреним у своє життя, залишив їй просторе житло у центрі міста.

З великих вікон його квартири відкривався краєвид на старі вулиці. Хоча Олесі було дуже шкода свого родича, але звістка про квартиру була для неї великою і приємною несподіванкою.

Дмитро, чоловік Олесі, теж з радістю сприйняв цю новину. Здавалося, вони переживали щастя разом.

Але час минав, і ставлення Дмитра почало змінюватися. Радість поступово згасала. Її місце зайняло щось таке дивне, чого дружина вже не могла зрозуміти сама.

– Знаєш, Олесю, – сказав якось чоловік, сідаючи навпроти дружини. – Ми могли б продати цю квартиру. Гроші можна витратити на щось справді важливе для нас обох.

Олеся дуже здивувалася цим словам. Дівчина обережно поставила чашку на стіл.

Олеся намагалася не видати здивування:

– Продати? Серйозно? Це ж моя квартира. Я завжди мріяла про власне житло.

Дмитро зітхнув і нахилив голову, наче обмірковуючи відповідь.

– Звісно, твоя, – почав Дмитро. – Але ж ми з тобою сім’я. Хіба не краще використати гроші для нас? Чи вкласти у бізнес?

Олеся не змогла нічого сказати. Жінка просто глянула на чоловіка. Думки плуталися. Вона намагалася зрозуміти, як Дмитро так швидко змінив ставлення.

Перед очима спливли картини, як вони разом обговорювали, як проводитимуть вихідні у цій квартирі. Олеся згадала, як говорили про затишні вечори, як облаштують кімнати. А тут такі зміни.

Минуло небагато часу. Атмосфера в домі стала змінюватись. Дмитро все частіше дзвонив матері. Щоразу, коли чоловік піднімав телефон, лунав тихий голос Людмили Олексіївни.

Розмови чоловіка з матір’ю тривали довго. Після кожного дзвінка Дмитро виглядав відстороненим. Чоловік намагався бути уважним до Олесі, але відчувалася холодність.

– Ти б краще подумала про майбутнє, – зауважила Людмила Олексіївна за вечерею, коли сім’я зібралася за столом. – Квартира – це дуже добре, але родина важливіша. Справжня дружина завжди ставить інтереси сім’ї перше місце, а не свої власні.

Олеся насилу стримала роздратування. Слова свекрухи пролунали як тиск, а не порада. Людмила Олексіївна вміла піднести свої ідеї так, щоб вони здавалися єдино вірними.

Олеся кинула погляд на Дмитра, сподіваючись на підтримку. Чоловік мовчав, роздивляючись тарілку, робив вигляд, що не помічає нічого.

– Олесю, ну послухай, – сказав він їй ввечері, коли вони залишилися вдвох. – Я розумію, як багато для тебе означає ця квартира. Але ми могли б використовувати її розумніше. Придбати щось потрібне. Може, ти просто не бачиш усієї картини?

Олеся розчарувалася від цих слів. Чоловік, який радів разом із нею, тепер пропонував продати єдине, що належало їй.

– Дмитре, я вже сказала: продавати цю квартиру я не хочу, – відповіла Олеся, намагаючись зберігати спокій. – Це мій куточок. Ти не розумієш, наскільки це важливо для мене.

Дмитро важко зітхнув і відвернувся, явно не бажаючи продовжувати розмову.

Атмосфера в будинку ставала більш напруженою. Дмитро більше прислухався до думки матері.

Свекруха не втрачала можливості щоразу нагадувати Олесі про цю квартиру і ї продаж. Мати Дмитра регулярно повторювала, що справжня дружина має бути розважливою і думати не лише про себе і своє майно, а й про чоловіка і добробут родини.

Олеся й не зогледілася, як сама стала відчувати свою вину в тому, що чогось не робить для родини.

Одного вечора чоловік пішов у гараж. Олеся зауважила, що на столі залишився включений його ноутбук. Екран блимає, показуючи непрочитані повідомлення. Щось усередині жінці підказало підійти і поглянути туди.

Олеся сіла за стіл і відкрила листування. Це був чат, в якому чоловік спілкувався зі своєю мамою.

Руки тремтіли, коли вона натискала на клавіатуру. Перші повідомлення засмутили дуже її.

– Мамо, я не знаю, як її вже вмовити, – писав Дмитро. – Вона дуже вперта. Але нам потрібно продати цю квартиру. Це наш шанс.

– Не будь м’яким, Дмитре, – писала свекруха. – Якщо вона не погодиться, то знайдемо інший спосіб. Такі можливості не можна упускати.

Олеся перечитувала ці рядки знову і знову. У її голові крутилися тисячі думок. Дмитро – її чоловік, людина, якій вона довіряла, насправді обговорює за її спиною, як продати її спадщину, щоб їм з мамою добре було..

Все всередині її ніби обрушилося. Олеся сиділа перед екраном, не знаючи, як реагувати. Вона глибоко зітхнула. Однак заспокоїтись все ніяк не виходило. Очі самі стали вологими.

– Значить, ось як ти зі мною, Дмитре, – прошепотіла вона.

Коли Дмитро повернувся додому, дружина сиділа на дивані. Біля неї був ноутбук.

– Олесю, щось трапилося? – Запитав він, кладучи ключі на полицю.

Олеся підвела голову і подивилася просто на чоловіка.

– Так, трапилося. Я бачила листування свої з мамою, – сказала вона спокійно, хоча голос тремтів.

Дмитро зупинився, наче натрапив на невидиму стіну. Олеся чудово бачила, як чоловік намагається зберегти спокій

– Листування? Про що саме ти говориш?

– Не роби, будь ласка, вигляду, що не розумієш. З матір’ю обговорювали, як вмовити мене продати квартиру.

Дмитро замовк. Декілька секунд чоловік стояв у розгубленості, не знаючи, як відповісти.

– Олесю, послухай, – почав він. – Це не те, що ти думаєш.

– Для сім’ї?- Ксенія гірко розсміялася. – Ти називаєш покупку машини для Лариси Петрівни допомогою сім’ї?

Павло зробив крок уперед, але Ксенія зупинила його рухом руки.

– Я більше не можу тобі довіряти, – сказала Олеся твердо. Я йду, Дмитре. Я не хочу більше бути частиною вашої родини, яка навіть за людину не рахує мене.

– Олесю, давай поговоримо, – благав чоловік, стоячи у дверях. – Я зробив велику помилку, я хотів щоб усе було добре.

– Я більше не вірю тобі.

Через кілька днів Олеся подала на розлучення. Після того і чоловік, і свекруха телефонують їй щодня, просять одуматися і забрати заяву та зберегти сім’ю. Але чи варто берегти таку сім’ю, де чоловік лише думає про гроші?

Джерело