Десять років тому моя молодша сестра звернулася до мене з проханням, яке я тоді навіть не могла уявити, що стане для нас такою проблемою.

Ліда завжди була для мене дуже близькою людиною, і я завжди вірила, що для рідної сестри нічого не шкода. Того разу Ліда попросила у мене позичити гроші – 20 000 гривень.

Вона сказала:

“Це ненадовго, повір, я поверну тобі все до копійки. Просто зараз у мене критична ситуація”.

Виявилося, що вона планувала відкрити невеличкий магазин жіночого одягу. Вона пояснювала, що вже знайшла гарне місце для оренди, домовилася з постачальниками, але на оренду приміщення та перший товар не вистачає грошей.

Сестра запевнила, що це чудова ідея і бізнес дуже швидко окупиться.

“Я віддам тобі все через кілька місяців, навіть з відсотками, щоб ти теж була у виграші”, — сказала вона.

Тоді я навіть не роздумувала. Віддала їй гроші одразу, навіть без будь-яких документів чи розписок. Я довіряла їй — це ж сестра, своїй рідній людині я не могла інакше.

Друзі, звісно, радили перестрахуватися: “Ну хоч розписку напиши, це ж немала сума”. Але я тільки відмахнулася: “Яка розписка? Ви що, це ж моя сестра!”

Спершу все йшло ніби за планом. Ліда відкрила магазин, навіть хвалилася мені, що почали з’являтися постійні клієнти. Але вже через кілька місяців я помітила, що вона уникає розмов про гроші.

Спочатку Ліда казала: “Ще трохи, дай ще трохи часу, ну ти ж розумієш, бізнес потребує вкладень”. Я не наполягала. Чекала.

Минув рік. Вона вже не сама говорила про борг, і коли я обережно нагадувала, сестра віджартовувалася або вигадувала нові причини.

Потім я дізналася, що магазин вона закрила, бо оренда виявилася надто дорогою, і вирішила почати “щось інше”. Але що саме — не пояснила.

Минуло десять років. Тепер я розумію, що вона навіть не думає повертати мені ці гроші. Коли я востаннє згадала про борг, вона відповіла:

“Ну ти ж не сидиш без шматка хліба, правда? Ти вже забула б про ті гроші, це було так давно”.

Я тоді просто втратила дар мови. Найгірше навіть не у тому, що гроші пропали. Я якось сіла і порахувала: якби тоді я вклала цю суму у банк чи якусь інвестицію, то з відсотками за десять років вона виросла б утричі. Це вже серйозна сума.

Але справа не у фінансах. Найважче було усвідомити, що моя сестра навіть не вважає це серйозним. Її байдужість і легковажність викликають у мене величезне розчарування.

Мені прикро і сумно, що я помилилася в рідній людині. І тепер я не знаю, чи варто знову порушувати цю тему. З одного боку, я хочу, щоб вона зрозуміла, що це важливо і я хочу отримати свої гроші назад.

А з іншого – чи не стане це ще однією причиною зіпсувати наші стосунки?

Можливо, я сама винна, що так легко довірилася без гарантій. Але чи це була б довіра, якби я змушувала рідну людину підписувати папірці?

Мені важко відповісти на це питання, але ще важче просто змиритися з ситуацією, до того ж мій чоловік каже, що Ліда мусить попри все віддати гроші.

Як мені вчинити? Можливо, хтось з вас був у подібній ситуації – буду дуже вдячна за поради і підказки!

Джерело