Ігор задумливо дивився на вікна колишньої квартири, де колись він жив. Цікаво, як вона там без нього? Напевно, сумує і ночами сльози ллє. Ну, звичайно, кому вона потрібна, пустоцвіт та й годі.

Він ще раз кинув погляд на верх і викинувши недопалок у найближчу урну, повільно поплентався до під’їзду.

Давно це було, коли Алла обманом вигнала його з квартири, хоча чесно він сам був винен у цьому. Алла була зовсім молоденька, коли вони познайомилися, тільки-но з університету, йому ж на той момент було вже тридцять п’ять.

Зустрічалися більше на її території, бо так йому було зручніше. Не треба було морочитися з вечерею та миттям посуду, а так Алла сама приготує, нагодує та приголубить.

У той момент він думав, що краще Алли для розваг не знайти, а ось для одруження потрібно обрати щось більш відповідне його статусу. Даша, звичайно, нічого, але в неї ноги закороткі, можна на Свєтці одружитися, у неї батько багатий … але Господи, яка ж вона страшна…

Може, на Маринці? Ось Марина його повністю влаштовувала: симпатична, легка на підйом і батьки в неї з грошима. Скільки разів вони вже були близькі… і звісно жодна з них не знала про існування одна одній.

Ігор вже хотів порвати з Аллою, як тяжко захворіла його мати. Звичайно про ніякий хоспіс і доглядальницю не було й мови. Ірина Дмитрівна наполягала, щоб син сам доглядав її. А той поговорив з Мариною, потім з Аллою і привів останню знайомитись з матір’ю.

— Мамо, познайомся, це моя Аллочка. Так, наречена, та вже давно. Чому не повідомив раніше? Чекав на слушний момент. Сподіваюся, ти не будеш проти, якщо Алла житиме з нами?

Ірина Дмитрівна звісно не була проти, вона навіть наполягла на тому, щоб Ігор зробив Аллі пропозицію та одружився з нею. Ігор неохоче погодився, але з весіллям вирішив почекати, мовляв, ось одужаєш, тоді й весілля зіграємо, а поки що просто розпишемося.

Не знаю, як Аллі це вдавалося, але вона й працювати встигала, і квартиру в чистоті підтримувати, і за Іриною Дмитрівною доглядала. І поки Алла готувала різні смаколики, щоб догодити чоловіку та свекрусі, той після роботи поспішав до Марини.

– Ігорю, а ти, правда, її не любиш?

– Ну, звичайно ж, ні, дурненька. Якби не мама, я б ніколи з нею не одружився, і взагалі ти сама винна, треба було погоджуватися.

– Е, ні, я горщики з-під твоєї матері тягати не збираюсь!

– Тоді не скаржся. Хтось повинен це робити. Залишилося зовсім недовго, скоро мама того на той світ, я розлучуся з Аллою і ми з тобою заживемо.

– Швидше б, бо тут така справа…

Ігор йшов додому в піднесеному настрої, бо його Маринка чекає від нього дитину. Швидше б усе це закінчилося і вони нарешті побралися б. Але вдома на нього теж чекала новина, і так, Алла, як виявилося, теж чекала від нього дитину.

Здавалося, ніби всі жінки світу, вирішили в той самий день разом “залетіти” та приголомшити цим Ігоря. Ігор зблід і навіть мало не знепритомнів від цієї новини, адже це означало кінець усьому, кінець його надіям, кінець його мріям та планам.

Ні, вона не може залишити цю дитину, вона її не хоче і навіть вже її ненавидить, нехай іде на аборт і крапка. Ось приблизно це він і сказав Аллі, хоч трохи іншим тоном.

Алла ніч проплакала, а на ранок пішла на аборт, стосунки з чоловіком важливіші, а діти… діти ще будуть. Ігор має рацію, за Іриною Дмитрівною догляд потрібен, вони обидва працюють, а тут ще й дитина. Господи, як же не вчасно.

Ірина Дмитрівна дізнавшись про те, що Алла позбулася дитини, довго лаяла сина за те, що той наполіг на цьому, а потім, докірливо хитаючи головою, вимовляла невістці, що жоден чоловік світу не заслуговує на те, щоб позбавляти себе радості материнства тільки тому, що йому бачите не хочеться.

Алла звісно знову проплакала до ранку, а потім вирішила, що наступного разу аборт робити не буде, а дитину залишить. Природно, наступного разу більше не було. З того нещасного дня минуло понад три роки й за цей час не було навіть натяку на вагітність, а потім лікарі поставили Аллі діагноз безпліддя.

Алла розуміла, що це саме вона винна в тому, що трапилося, але час назад не повернеш. А потім не стало Ірини Дмитрівни, і Ігор після похорону вже зібрався з духом, щоб поговорити з Аллою і подати на розлучення, але йому на очі потрапив заповіт матері.

– Ти знала?
– Про що?
– Про те, що мати заповіла тобі квартиру?
– А щось не так? Яка взагалі різниця, чия це квартира, я не збираюся тебе виганяти. Ми чоловік і дружина, а отже…

– Я так довго чекав на цей момент… думав, що все закінчиться, і я нарешті зможу жити, як хочу, а тут…
– Я тебе не розумію.

– А що тут розуміти? Інша у мене і досить давно, навіть діти у нас є, а від тебе немає користі
– Можеш не продовжувати, я все зрозуміла.

– То ти звільниш квартиру
– А як ти думаєш?

– Я думаю, що ти не воюватимеш зі мною за квадратні метри, тим більше що тобі тут нічого не належить.

Алла посміхнулася: “ех, погано ж ти мене знаєш, чоловіче”- подумала молода жінка. Мені є за що воювати, я за твоєю хворою матір’ю доглядала, коли ти зустрічався зі своєю коханкою, я через тебе стала безплідною, тому що ти чомусь вирішив, що не готовий поки що стати батьком, а як виявилося вже був готовий, просто не хотів дитину від мене.

Ігор пішов, давши дружині тижневий термін, щоб та зібрала свої речі та звільнила його квартиру, а Алла змінила замки, взяла відпустку та поїхала на море.

Жінка вперше відчула себе вільною та щасливою, адже за стільки років життя з чоловіком вона жодного разу не була у відпустці, а якщо й була, то знову-таки ні на крок не відходила від його матері. Алла мрійливо вдивлялася в далечінь, спостерігаючи, як багряне сонце поступово опускалося за обрій, залишаючи на морі химерні відблиски.

Раптом вона помітила дитину, яка борсалася у воді, то занурювалася під воду, то знову підіймалася над хвилями. Людей на пляжі майже не було, а хто і був, був такий занурений у себе, що їм було зовсім не до цього.

З криком Алла побігла до води, і через кілька хвилин вона вже йшла з врятованою дитиною до берега. Як виявилося, батько дівчинки ненадовго відлучився з молодшою ​​дочкою, і суворо наказав старшій залишатися на місці, а та не послухалася.

– Їх у мене троє, дружини не стало три роки тому… Ось вирішили на морі відпочити, а тут таке… Дякую вам.
– Нема за що.

– А давайте повечеряємо разом! Тільки нас четверо… як вам така компанія?
– Я тільки за!

Поверталися вони разом, а через пів року Алла одружилася з Антоном і тепер вона навіть уявити не може, як раніше жила без своїх дівчат. І про диво, яке спіткало її через кілька місяців – Алла дізналася, що чекає дитину.

Ігор завмер, коли побачив трьох дівчат, які з подивом дивилися на незнайомця.

– Дядечку, вам кого?
– Алла … тут живе?
– Мамо! Там тебе якийсь дядечко питає!

Алла вийшла з кухні, витираючи руки об рушник. Вона, звичайно, знала, що рано чи пізно це станеться, але не думала, що це станеться так скоро.

– Ти щось хотів?
– Я повернувся, а тут таке…
– Як бачиш, хороше місце порожнім не буває.

– Дитину чекаєш?
– Чекаю. Вибач, багато справ, вечерю готую. То що ти хотів?
– Вже нічого…

Ігор повільно спускався сходами, занурений у свої думки. Назустріч йому підіймався чоловік у військовій формі весь обвішаний пакетами. Мабуть, це він подумав Ігор і подивився на нього.

Хм, а я то думав, що на неї ніхто не подивиться, навіть на розлучення сам подав, а вона… Як вона взагалі могла? Адже вона завжди казала, що кохає тільки мене і ніколи не зрадить, а виявилося…

Виявилося це спритна аферистка, яка обдурила його та його матір, а як заволоділа їхньою квартирою, так одразу злиняла і вийшла заміж за іншого. Звісно, нічого такого Аллі він пред’явити не міг – духу не вистачило, але ще довгий час він журився, що його обдурили.

Алла проміняла його на іншого, Марина повісила дітей на нього, а сама втікла з коханцем. Ось такі ось жінки ошуканки, з ними завжди потрібно тримати хвоста за вітром, а то обдурять, зрадять, обдеруть як липку, хоча якщо чесно Ігор сам винен у тому, що сталося, адже, як відомо, зрадника обов’язково зрадять, а обдуреного обдурять. Таке життя, а в нього свої закони.

КІНЕЦЬ.