Минулого місяця мені підвищили пенсію на 400 гривень. Для когось, можливо, це дрібниця, але для мене це справжня радість.

Я одразу вирішила, що ці гроші буду витрачати на онуків. Вони ж у мене золото — старша онучка у другому класі, а менший, ще дошкільник, ходить у садочок.

Хотілося їх побалувати, щоб вони відчули бабусину любов.

Кілька днів тому вийшла я в магазин, купила їм трохи смаколиків: улюблені чіпси, пончики, екзотичні фрукти.

Звісно, я знаю, що такі речі не варто їсти часто, але ж це не на щодень, а як маленька радість.

Принесла все це невістці, Марті, бо діти якраз були у школі та садочку.

Залишила, пояснила, що це для малих, і пішла додому з приємним відчуттям, що зробила щось добре.

Наступного дня мені треба було бігати по справах у місті, а дорогою я вирішила забігти до Марти, погрітися і чаю попити.

Вона працює з дому, фрілансером, тож думала, що вона не проти компанії на кілька хвилин.

Але від того, що я побачила на кухні, мене буквально підкинуло.

Сидить Мартусечка, перед нею піалка з чіпсами, ті самі пончики, екзотичні фрукти. І їсть це все, ніби нічого особливого не сталося.

Я стояла там кілька секунд і просто не могла повірити своїм очам. Це ж я принесла все для дітей, для онуків, а не для неї!

Звісно, я не людина, яка буде кричати чи влаштовувати вистави. Але я не могла просто мовчати. Зібравши всю свою інтелігентність, сказала їй кілька слів, щоб вона зрозуміла, наскільки мене це образило і що я про це думаю. Але, чесно кажучи, не впевнена, що Марта усвідомила.

Вилетіла я звідти пулею і вирішила для себе раз і назавжди: більше нічого їм додому не носитиму.

Краще запрошуватиму онуків до себе, а там вони будуть отримувати всю мою любов і турботу.

Принаймні я буду знати, що саме їм дісталося все, що я для них купила.

А Марту – я не знаю, як її тепер називати. Хіба нормальна мати так зробить? Ні, мені цього не зрозуміти.

Може, вона й добра людина в чомусь, але те, що сталося, я їй не забуду і нехай забуде про моє добре ставлення.

Джерело