Мая Дмитрівна з невісткою не конфліктувала, але вважала, що та не пара її синові. Вона була впевнена, що Валерію потрібна більш поступлива і недолуга дівчина.

– Має вищу освіту, – пояснювала свою ворожість синові Мая Дмитрівна, – стоматолог у приватній клініці. Варвара тобі не пара. Нам потрібна зовсім інша.

– Яка? Коса та ряба? – посміхнувся Валерій, який вважав слова матері безглуздими, та безпідставними. – Це ж добре, що має вищу освіту, і добре, що вона стоматолог. На мене, то все це тільки плюс, а не мінус.

– Даремно ти так думаєш, – пожурила сина мати. – Краще б коса і ряба, зате нею можна було б керувати, та тренувати.

– Це ж не собака тобі, щоб тренувати, – осудливо промовив чоловік. – Мамо, більше навіть не хочу слухати ці дурниці. Закриймо цю непотрібну тему.

Літня жінка спохмурніла, але таки прикусила язик, і перестала обговорювати невістку. Через тиждень Мая Дмитрівна зателефонувала синові, й почала скаржитися на те, що у неї болить зуб.

– Тільки на двадцять дев’яте число талончик є, – буркнула вона з образою. – Як я два дні житиму?

– Пий таблетки, або йди в платну стоматологію, – запропонував матері Валерій.

– Ти знаєш, скільки зараз лікування зубів коштує? – обурилася вона. – Навіть моєї однієї пенсії не вистачить. Пів року доведеться збирати…

Син замислився над словами матері, яка цілком у всьому мала рацію.

– Так, зараз ціни кусаються, – підтримав жінку Валерій. – Може Варі зателефонувати, та попросити тебе прийняти?

На мить Мая Дмитрівна задумалася, а потім почала відмовлятися від пропозиції сина.

– Варвара зробить тобі знижку, – привабливо промовив чоловік. – Я з нею поговорю.

Мати мовчала близько хвилини, а потім тяжко зітхнула і погодилася на пропозицію сина. Валерій зателефонував дружині, і та погодилася виділити час для свекрухи на лікування зуба.

Цього ж вечора Мая Дмитрівна викликала таксі, та поїхала в клініку, де працювала Варвара. У порозі жінку похилого віку зустріла молода дівчина, і запропонувала надіти бахили.

– Обійдуся, за них ще, мабуть, треба платити, – пробурчала Мая Дмитрівна.

– Ні, у нас все безплатно, – почервонівши, відповіла дівчина.

– Чай, кава та цукерки теж? – з недовірою хитро примружилася жінка, і кивнула на стійку.

– Так, все правильно, – кивнув у відповідь адміністратор. – Давайте поки що заповнимо карту.

– Не буду я брати ніякої карти, ще кредит не дай Боже на мене повісите, – обурилася вона.

– Ні, ні, мені просто потрібно внести ваші дані, – спробувала переконати її дівчина.

Проте Мая Дмитрівна не погоджувалась і навіть погрожувала викликати поліцію, якщо та від неї не відчепиться.

Якби в цей момент з кабінету не вийшла Варвара, невідомо, чим закінчилася б ця суперечка.

– Мая Дмитрівно, ходімо! – Покликала жінку невістка. – Катюш, все заповнимо пізніше.

Обурена свекруха притиснула до грудей свою пошарпану сумочку, і поспішила за Варварою. Дівчина оглянула її ротову порожнину і повідомила, що лікувати потрібно кілька зубів.

– Ні, тільки той, що болить! – грізно промовила Мая Дмитрівна.

– Добре, – Варвара одягла рукавички, та взялася за лікування зуба, який дихав на ладан.

Близько сорока хвилин у невістки пішло на те, щоб свекруха перестала важко зітхати.

– Можете вставати! – Вимовила жінка, і зняла з обличчя медичну маску.

Мая Дмитрівна сповзла з крісла, і почала клацати щелепою. Здавалося, їй сподобалося.

– Слухай, наче добре зробила, сподіваюся.

– Ідіть у реєстратуру, там заповніть усі папери та сплатіть, – стримано промовила Варвара.

– І скільки ж я маю тобі заплатити? – узялася в боки Мая Дмитрівна, і зло подивилася на невістку.

– Півтори тисячі гривень, – спокійним тоном відповіла жінка.

– Півтори тисячі? А де твоя хвалена знижка? – уїдливо поцікавилася свекруха.

– Це і є зі знижкою. Без неї ціна була б набагато більшою, – запевнила Варвара.

Замість відповіді Мая Дмитрівна знову плюхнулася в стоматологічне крісло і розкрила рота, злісно дивлячись на невістку.

– Витягай все, я ні за що не платитиму! – роздратовано промовила жінка похилого віку.

Варвара від подиву відкрила рота. Вона була приголомшена словами Маї Дмитрівни.

– Я сама заплачу, – розгублено закліпала очима дівчина.

– Мені твої позики не потрібні! – жінка не рушила з місця. – Виймай все! Краще з хворим ходитиму!

– Як ви собі це уявляєте? – похмуро запитала Варвара. – Ідіть, я ж сказала, що сама все оплачу.

Мая Дмитрівна незграбно злізла зі стоматологічного крісла, та попрямувала до виходу. Дівчина чула, як свекруха лаялася з адміністратором і заявляла, що за неї заплатять.

– Я оплачу сама, нічого не потрібно, – прочинивши двері, в коридор виглянула червона від сорому Варвара.

Наприкінці робочого дня дівчина сплатила свої послуги й вирушила додому, де на неї чекав невдоволений чоловік.

– Мама сказала, що ти виставила їй величезний рахунок, – невдоволено пробурчав Валерій.

– Півтори тисячі? За ціною розхідників, – виправдовувалася Варвара. – Та і я сама заплатила за неї, бо вона почала вимагати, щоб я розібрала їй знову зуб.

– Навіть так? Мама мені ось зовсім інше розповідала, – зніяковів чоловік.

– Більше не відправляй її до мене, – попросила Валерія дівчина.

Вона досить вчасно попередила чоловіка, оскільки за якийсь час Мая Дмитрівна знову почала скаржитися на біль у зубі, але вже в іншому.

Бачачи, що син допомоги цього разу не пропонує, вона сама заговорила з ним про Варвару.

– Вона не зможе тебе прийняти, місць немає! – Упевнено заявив матері Валерій.

Мая Дмитрівна ображено надула губи, отримавши відмову від сина. Вона зрозуміла, що в усьому винна невістка, яка більше не захотіла її лікувати.

А ви б лікували таку недолуrу пацієнтку?

КІНЕЦЬ.