Я відчинила двері до своєї квартири, зробила крок і відразу ледь не спіткнулася об щось. «Що це тут під ногами?» – подумки вигукнула я. Але вже наступної миті я зрозуміла, що до чого:

– Мамо, ти тут?

З кімнати визирнула моя мама.

– Так, Оленко. Прийшла щойно.

– А чому ти додому не поїхала?

Мати з докором подивилася на мене:

– Тобто коли я тобі квартиру подарувала, так «Мамо, ти найкраща!». А як матері дати притулок на ніч, яка втомилася після зміни – так «А що ти додому не поїхала?».

Я втомлено відмахнулася:

– Мам, давай тільки без драми. Ти мені квартиру купила на гроші від спадщини. Своїх тисяч мінімум вклала. Я тебе не просила купувати мені житло. І останнє – ти в мене вже по три ночі на тиждень ночуєш.

– Маю право. Я тобі не заважаю. Та ще й вечерю приготувала.

– Так, зовсім не заважаєш, – пробурчала я і пішла мити руки. Сперечатись із матір’ю в мене сьогодні не було ні бажання, ні сил.

Минув місяць. Ми зі Стасом зайшли в квартиру, і я побачила, що погляд коханого прикутий до чогось у квартирі:

– А що це в тобі в кімнаті світиться? Лампа така величезна? Чи що?

Я обернулася і обімліла. З кімнати лилося нерівне яскраве світло. Я здивувалася ще більше, коли двері в кімнату відчинилися і на порозі з’явилася знайома постать.

– Мамо?

– Ой, Оленко, Стас! Привіт. А я телевізор дивилася. Та й заснула.

Стас швидко натягнув куртку:

– Я піду. Побачимося, ок?

Я вже підштовхувала його за поріг:

– Так, побачимося. Вибач.

Щойно двері зачинилися, я накинулася на матір:

– Ти взагалі межі не відчуваєш? Попереджати не треба про візит?

У мами на обличчі виникло щире здивування:

– Ти чого на мене накинулась? Я прийшла до квартири, купленої на мої гроші. Звідки я знала, що в тебе тут шури-мури намітились?

– Та це взагалі не твоя справа! І квартира моя. Я тобі обіцяю – замки поміняю. Ти в мене більше часу проводиш, ніж удома з батьком.

– Та я просто зайшла провідати. Заснула після роботи і дороги. І поїсти тобі приготувала.

– Мамо, давай ти додому поїдеш?

– Що?! Об 11 годині ночі? Ні, я нікуди не поїду. У мене завтра вихідний, тож я спокійно тут переночую.

Сили в мене скінчилися, я махнула рукою:

– Роби, що хочеш.

Але всю ніч я не спала і міркувала над вирішенням проблеми. І придумала.

Минуло 2 місяці. Моя мати звичним рухом вставила ключ у замок, але він не відчинився.

Мама подумала, що я таки змінила замки і хотіла вже мене набирати, але в той момент вхідні двері відчинилися і з них вийшов незнайомий чоловік:

– Це ви намагалися мої двері відчинити? Ви хто? І що вам треба?

Мати не розуміла, що відбувається:

– А ви хто? Новий хлопець Оленки моєї? А замки навіщо ви поміняли?

Молодий чоловік відповів:

– Я не знаю, хто ви, але це моя квартира. І якщо ви спробуєте ще раз зламати мені замок, я викликаю поліцію.

Мама почала здогадуватися.

– Ваша? А коли ви купили?

– Два тижні тому. А ви, власне, хто?

– Я мати минулої власниці. Ви не знаєте, куди вона поїхала?

– А тепер зрозуміло, що за Оленка. Ваша дочка точно купувала іншу квартиру – у нас дві угоди одночасно проходили. А де і яку – це ви у неї запитаєте.

– Я спитаю, обов’язково спитаю. Вибачте за ключ. Вибачте ще раз.

Після дзвінка нового власника моєї квартири я чекала на дзвінок мами. Я він пролунав:

– Ти без мого дозволу продала мою квартиру? Варто мені було на дачу виїхати, місяць за тобою не дивитися, і ось результат?

Я говорила з мамою спокійно:

– Твою я не продавала. Я продала свою. І купила там, де ти мене не знайдеш. Тож тепер у тебе немає місця для відпочинку.

– Як ти могла? Після всього, що я тобі зробила!

– Як? Дала оголошення, поставила ціну трохи нижче від інших і все. А те, що ти зробила для мене, я пам’ятаю. Не хвилюйся і завжди звертайся – я завжди рада тобі допомогти, підтримати і зустрітися у вас чи на нейтральній території. Гарно дня, мамо!

Джерело