Я йду на вулицю, – сухо в дверях сказала свекруха. – Хліба я куплю! – Але ж ви нічого сьогодні не їли! Вам погано не стане? – Ні-ні, у мене щось ще зі вчора така важкість. Не можу їсти нічого!, – відповіла мені Ольга Дмитрівна і пішла в невідомому напрямку. Я ж прекрасно знала справжню причину тої “важкості”
– Я йду на вулицю, – сухо в дверях сказала свекруха.
– Хліба я куплю!
– Але ж ви нічого сьогодні не їли! Вам погано не стане?
– Ні-ні, у мене щось ще зі вчора така важкість. Не можу їсти нічого!, – відповіла мені Ольга Дмитрівна і пішла в невідомому напрямку.
Я ж прекрасно знала справжню причину тої “важкості”.
До нас на місяць часу приїхала в “гості” моя свекруха. Я перші дні догоджала, готувала, хоч і працюю з дому. Але минів тиждень і мій запал догоджати свекрусі зник.
Ні, я готувала, але вже в такому режимі, який зручний моїй сім’ї, а не невістці.
Просто вона така людина, що сама навіть хліба не поріже і готової квашеної капусти в мисочку не набере. Все маю робити я, бо вона завжди “погано почувається”.
В понеділок чоловік рано пішов на роботу, а в мене була термінова робота за компом.
Було вже за 11 ранку, а я ще була вся в роботі. Я випила кави і мені того хватає. Коли ти не рухаєшся, то не так сильно хочеш їсти.
Свекруха ж крутилася і так і сяк, але я не хотіла вставати і бігти на кухню.
Я сказала, що може щось собі знайти в холодильнику, але ж Ольга Дмитрівна чекала моєї фірмової подачі.
І десь година 11.30 чую рух в кімнаті.
– Ви кудись йдете?
– Так, йду на вулицю, прогуляюся, заодно і до лікаря запишуся.
– Аде ж ви нічого не їли.
– Та щось не хочеться, – відповіла свекруха, але всім виглядом показувала, що вона на мене ображена.
За годинку і я вийшла на вулицю, потрібно було деякі документи передати співробітнику. Додому я поверталася через базар. І дивлюсь, щось схоже стоїть в кутку біля столику на вулиці, на мою свекруху.
І так, я не помилилася. Моя ображена Ольга Дмитрівна наминала жирнючу шаурму за обидві щоки.
Ось вам і “важкість”…
Ну така вона дивна людина, що словами не описати.
А потім буде говорити всім, що то я у всьому винна, бо погано її в себе приймала.
Але чи повинна я їй догоджати?
Невже людині важко зрозуміти, що в мене робота і ту гречку чи іншу кашу і самому можна приготувати?