– Сонце, чим ти незадоволена? – чоловік починав злитися.

– Купили квартиру. Яку ти хотіла. А ти сумна.

– Ром, а давай твоїм батькам гроші віддамо? Прям із наступної зарплати?

Чоловік закотив очі:

– Перестань! Скільки можна про це думати? Тобі ж ясно сказали: ці гроші нам дали без повернення! До того ж, у нас іпотека.

Я кивнула:

– Так, я пам’ятаю. Вибач. Це мої таргани. Ти правий немає сенсу не радіти.

Через три місяці я відчинила двері квартири і почула якісь голоси. За секунду мої побоювання підтвердились.

– А от і Оленка. Привіт, – чоловік був у гарному настрої. – А в нас гості.

– Привіт. Це я вже зрозуміла. А чого ти мені не написав?

Роман зніяковів:

– Мама сказала, що не треба тебе турбувати зайвий раз. А так буде сюрприз.

– Так, він удався, – хмикнула я.

– А ось і господиня прийшла, – втрутився свекор. – А ми оце дивимося, як ви влаштувалися.

Свекруха швидко штовхнула ліктем чоловіка в бік і той затих.

– Оленко, як гадаєш, – свекруха окинула поглядом кухню, – якщо переставити холодильник у той кут, а стіл на його місце, буде більше простору?

– Нам так зручніше, – я з надією подивилася на чоловіка.

– Але моє рішення оптимальне. Що скажеш, Ром? – подивилася свекруха на сина.

Роман кивнув:

– Так, зробимо, мамо.

Я зиркнула на годинник:

– А ви приїхали на машині?

– Ні, звичайно! – вигукнув свекор. – Холодно стало, я машину не чіпаю в холоди.

– Але останній автобус наче щойно пішов.

– А ми не збиралися сьогодні їхати. Чи ти нас виганяєш? – примружилася свекруха.

– Мамо, вас ніхто не виганяє. Ми вже все обговорили – ви ночуєте в нас.

Батьки Романа поїхали рано-вранці, а тепер я вирішила прояснити дещо.

– Що за цирк? Чому ти не порадився зі мною щодо ночівлі батьків?

– Сонечко, а що тут такого? Вони приїхали, лишилися ночувати. Що не так?

– Все, Ром! Абсолютно все! Ти не попередив. Не спитав, чи зручно мені, що твої батьки ночуватимуть у нас. А просто поставив мене перед фактом!

– Це лише мої батьки!

– Які, без попередження, завалилися до нас.

– Так, і що?

– Я не хочу непрошених гостей у нашій квартирі. Навіть якщо це твої батьки.

– Ось як? – Рома примружився. – Ніколи не подумав би, що моїм батькам доведеться заздалегідь узгоджувати свій приїзд.

– Тепер знаєш. І моїм теж. І перестав холодильник і стіл на свої місця.

– Але так і справді більше простору!  – Роман тільки вранці зробив так, як радила мати.

– Мова не про простір. Чи ти не розумієш?

Але чоловік, на мою превелику радість все зрозумів. Тому я не здивувалася, коли одного разу їй зателефонувала свекруха:

– Оленко, ми завтра до вас заїдемо на кілька днів. У нас справи у місті. Ти нам ключі два комплекти зроби. Щоб вам незручності не створювати.

– На жаль, завтра до нас не можна. У нас з Романом плани вже збудовані. Ви можете прожити в готелі. Можу підказати, які у нас тут є нормальні.

– Готель? Ти смієшся? Нам не потрібний готель, коли наш син має квартиру.

– Це наша з ним квартира, – уточнила я.

– Я й кажу – Рома має квартиру. І тому витрачатися на готелі немає сенсу.

– На жаль, наша квартира не готель, і ви не можете заїхати тільки тому, що вам треба.

– Олено, ти забула, що без наших грошей у вас не було б цієї квартири. Швидко ти забула нашу доброту!

Але я була готова до цього:

– Звісно, ​​ми вам вдячні. Але коли ви давали нам гроші, то не казали, що за це ви приїжджатимете до нас, коли захочете. А якби так сказали, я б у вас жодної копійки не взяла. А якщо не сказали, то пускатиму вас я тоді, коли захочу. Найближчий рік такого бажання немає.

– А що скаже Роман? Адже це і його квартира.

– Зателефонуйте і запитайте у нього.

Через ми віддали Романовим батькам гроші з відсотками за ставкою найвигіднішого банківського вкладу у місті, свекри мовчки забрали гроші. А Рома мені казав, що батьки відмовляться.

Тепер у нашій квартирі гостять тільки ті, кого ми хочемо бачити і коли ми цього хочемо. Хіба я не права?

Джерело