Олег ще здалеку побачив маму своєї колишньої дівчини. Він вирішив одразу перейти на інший бік вулиці, щоб тільки з нею не зустрітися.

Зараз ще почне говорити про минуле. А він цього згадувати не хотів.

Але Олег не встиг…

Жінка його теж побачила. Вона підійшла і з сумом у голосі раптом сказала:

– Моєї Мариночки ж не стало… Заслабла була вона. А сина твого в дитбудинок забрали. Сказали бабуся я надто стара, не віддали мені його. Ось так, Олеже!

І вона просто пішла далі…

Олег на якусь мить оторопів від почутого.

Він швидко підбіг до жінки. Чоловік навіть згадав, як її звуть.

– Валентино Миколаївно, ви наче мене звинувачуєте, а я ж взагалі нічого не знав! – вигукнув Олег. – Ну розлучилися ми, так буває…

Він прибрехав, що не знав… Знав звісно, але думав, що Марина тоді все вирішила.

Та й взагалі він про неї тоді перестав думати, ніколи йому було.

– Та Бог тобі суддя, зустрівся мені, от і сказала, – обернулася і пішла далі, зігнувшись від горя, мати Марини.

А Олег так і стояв на вулиці, не знаючи, що робити…

Він давно ось так пішки не ходив, але вчора довелося віддати машину в ремонт. Ось і вирішив пройтися прогулятися.

Погода хороша і всього пара зупинок на транспорті. Оце прогулявся! Як тепер жити з цим?

…Марина була гарна дівчина, але аж надто звичайна.

На ній він тоді одружуватись не збирався, а вона його до себе додому покликала.

Олег думав, що вони будуть одні, а Марина виявляється вирішила познайомити його з мамою. З майбутньою тещею, як вона сказала.

Одружуватися він тоді взагалі не збирався, посміявся тільки над її планами.

– Облиш, Маринко, нам же ж і так добре? Навіщо нам одружуватися?

Вона образилася, а через місяць сказала, що в них буде дитина.

Ось тут вже Олег образився. Він від Марини знав, що вона сама оберігається. А тепер яка ще дитина?!

– Ти мене обманути вирішила? – розізлився тоді Олег. – Я можу грошей дати, а далі ти сама знаєш, що треба зробити. Я сім’ю створювати, поки що, наміру не маю!

– Без тебе розберуся, – Марина зібрала речі й пішла.

А Олег тоді особливо й не засмутився. Він мав нову цікаву роботу. І тоді це було найважливіше…

Через тиждень Олег забрав автівку з ремонту й поїхав на роботу.

Справ було багато, але заважала думка про те, що йому сказала мати Марини.

І як так вийшло її зустріти? По-перше – Маринку дуже шкода. Така молода… Якби він знав, то дав би грошей їй на процедури.

Але те, що він має сина, Олега турбувало ще більше.

Син живий, і він існує, а Марини вже немає і з цим уже нічого не зробиш, на жаль…

Світлофор заблимав, але Олег вирішив проскочити.

Раптом хтось вискочив на перехід.

Олег натиснув на гальма і крутнув кермо.

Він майже не зачепив якусь дівчину, але вона все одно опинилася на землі.

Олег вискочив з машини, став їй допомагати встати зі словами:

– Ну що ж ти на червоне лізеш?

– А ти куди летиш, гонщик?! – розізлилася вона.

Було видно, що дівчині недобре й Олег відвіз її у лікарню, хоч вона й відмовлялася.

Настрій став ще гіршим, взагалі впав до нуля. Все пішло шкереберть!

До тещі, яка так нею й стала офіційно, Олег все-таки зайшов.

Він пам’ятав, де жила Марина.

Валентина Миколаївна нікуди не переїхала. Жінка здивувалася, але гостя таки впустила.

– Ну проходь вже, якщо прийшов! – сказала вона.

Олег розпитав у неї, в якому дитбудинку зараз хлопчик. Виявилося, що його звуть Сергій.

Олег вирішив не відкладати, а одразу туди й поїхав.

– Який ви батько, у нього замість батька прочерк! – не дуже тактовно сказала завідувачка дитбудинку.

Олег вирішив не сперечатися, а зібрати всі потрібні папери і зробити тест, якщо це потрібно.

Не зможе він тепер жити з тим, що його син в дитбудинку.

Потім чоловік купив гостинців і вирішив заїхати у лікарню, щоб провідати цю дівчину… Вікторію. Та, що під його машину полізла.

– Ваша дружина втратила малюка, юначе, – раптом, як грім серед ясного неба, заявила йому лікарка.

Олег дуже розгубився від цих слів…

– Господи, та що ж я з усіх боків винен виявився! – подумав він.

– Іди, мені від тебе нічого не треба, у мене все гаразд, – відповіла Віка. – Не бійся, я на тебе заяву писати не збираюся. Я сама винна, дуже поспішила, от і на червоний побігла. Тож відчепися і живи, як жив.

Вона відвернулася до стіни, всім своїм виглядом показуючи, що більше не має наміру з ним розмовляти.

Але Олег через день зайшов ще раз, а потім ще…

До Віки, окрім нього, ніхто не приходив і з її рідкісних фраз він зрозумів, що вона живе одна.

Батьки її десь далеко, і в них своє життя. А з Вікою явно щось трапилося, раз вона не шкодує про втрату малюка.

Вона навіть наче обмовилася, що тепер не вірить мужикам.

Після цих слів Віка одразу виставила Олега. Наче на себе розсердилася, що надто була з ним відвертою…

Олег і сам спочатку не міг збагнути, навіщо він до неї ходить?

Але коли Віку виписували, чоловік заїхав по неї. І, не давши нічого сказати, одразу запропонував:

– Слухай, я в житті багато помилок наробив, та й у тебе, я так зрозумів, усе непросто.

Нас доля не випадково звела, давай спробуємо разом почати знову, га? Як тобі пропозиція?

Я ніколи сім’ї не хотів. Мій батько був сварливим, мати його не любила і мені це все здавалося чимось поганим.

Але тепер я думаю, що кожен сам коваль свого щастя. Ти в такому стані, що я боюсь тебе відпускати.

Ти знову можеш потрапити в якусь історію в такому настрої.

Мені здається, що ми дуже схожі, давай спробуємо жити разом?

– Ти що, пропозицію мені робиш? А ти зрозумів, що я швидше за все ніколи не зможу бути матір’ю? Нащо я тобі така? – усміхнулася Віка.

– Знаєш, а є ще одна людина, яка напевно житиме з нами. Це мій син, якого я ніколи не бачив. Поїхали до мене, я тобі все розповім, – запропонував Олег.

– Ну поїхали, мені вже тепер байдуже, – погодилася Віка…

Коли Олегу дозволили побачитися з сином, він так і не знав, що йому скаже.

Але до нього вийшов несміливо усміхнений хлопчик. І Олег одразу зрозумів, що він все ж постарається знайти потрібні слова.

Вони два рази просто погуляли, і тільки на третій зустрічі Сергій розговорився,

– Моя матуся на небі, а бабуся моя старенька, але вона мене в гості бере, коли не слаба, – Сергійко терпляче все це пояснював цьому майже незнайомому дядькові.

І вдивлявся в нього, наче чекав, що той скаже, що йому треба?

– А тато?

– Тата у мене немає! – твердо сказав хлопчик і замислився.

А потім, рішуче виставивши ногу вперед, запитав Олега прямо:

– Дядьку, а ти хто?

– А я… Розумієш Сергійку, так вийшло, що дорослі теж буває губляться. Коротше кажучи я… Я твій тато, я загубився, а тепер знайшовся, розумієш? – ніби видихнув Олег, не знаючи, на яку реакцію йому очікувати.

– Та-то? Ти знайшовся? Ти справді мій тато? – Сергій недовірливо глянув на Олега, а потім раптом підійшов і незграбно обійняв його.

Це було так просто!

В Олега аж подих перехопило, так самотньо і по-дорослому це вийшло.

Він теж обійняв хлопчика,

– Ти знаєш, а я тебе довго шукав. Вибач, що так довго, але тепер все буде гаразд. Ти поїдеш до мене жити додому? Ми й бабусю твою заберемо. Ти подумай, а я завтра до тебе знову прийду, гаразд?

Олег помахав Сергію і син теж несміливо махнув йому рукою. Бо ж це виявляється його тато, але хлопчик до цієї думки поки що не звик…

Валентина Миколаївна з ними жити поки що відмовилася. Але швидше за все була рада, що Олег забрав сина з дитбудинку, адже сама вона Сергію вже не помічниця.

Олег, Віка й Сергій стали пробувати жити однією сім’єю.

Спочатку здавалося, що в них нічого не вийде, але видно і справді доля їх не даремно звела разом. Тому що всі троє невдовзі вже не почувалися так самотньо.

Схоже було, що все налагоджується.

Але одного разу Олег приїхав додому і ні Сергій, ні Віка його не зустріли…

– Ти де, Віко?! Де Сергійко, що взагалі сталося?! – Олег бігав по квартирі, нічого не розуміючи.

Йому здалося, що вдома взагалі нікого немає і він дуже запереживав.

– Невже нічого цього не було? – подумав він щось неймовірне. – Ні її, ні сина?!

Раптом з кухні почулися якісь звуки. Олег миттю кинувся туди.

На кухні, на табуретці, сиділа Віка і плакала.

– Щось сталося?! – ахнув Олег. – З Сергієм, чи з тобою, говори швидше, я все зроблю, тільки говори!

Олег дуже розхвилювався.

Віка підняла заплакане обличчя і раптом посміхнулася крізь сльози.

– Сергій грається в сусідів з Вадимом, – сказала вона. – Вони в нас гралися, а тепер пішли до них.

– А чого ж ти плакала?!

– Ти уявляєш, мені сказали, що дітей не буде, а я вагітна, у нас буде дитина. І я дуже переживаю її втратити!

Олег обійняв Віку.

– Ну, чому ти в мене така? Я ж люблю тебе, ти моя дружина і в нас все буде добре, зрозуміла?

– Я тебе теж люблю, – Віка витерла сльози. – Я просто не звикла бути щасливою, пробач мені, я більше так не буду!

---

Синові про маленьку доньку Олег не знав, як і сказати. Сергій звичайно вже не зовсім малий, він з їхніх розмов давно зрозумів, що у них з Вікою буде дитина.

Але як він відреагує на сестру, коли її привезуть?

Олег цю тему поки що обходив, хоча скоро треба було Віку забирати з пологового будинку.

Ну так і не навчився він із сином спілкуватися і його це турбувало. У Віки краще виходило.

Терпіння, потрібне тільки терпіння, адже це його рідний син. Хто ще зрозуміє його, як не рідний батько і… Мама.

Так, те що не стало Марини це біда, але життя продовжується і в хлопця має бути мама…

І вона в нього все одно буде! Віка дуже зворушливо ставилася до Сергія. І у них все вийде…

Олег відчував, що син хоче запитати про щось. Але починає говорити і ніяк не скаже…

– Тату, а в мене ж сестричка народилася, так тату? – Сергій підняв голову, зупинився і напружено чекав, що ж відповість батько.

– Ну звичайно, синку, я просто не встиг тобі сказати, ти пробач мені, – Олегу раптом стало соромно, що він так і не зміг нормально з ним поговорити.

Але Сергія явно цікавило не тільки те, що в нього тепер буде сестра, але й іще щось.

– Тату, а якщо Віка моїй сестрі мама, значить і мені вона мама трошки, так? Я ж брат, значить, теж?

Сергій чекав дуже напружено, що відповість батько.

А Олега це несподіване питання порадувало. Він сів перед сином навпочіпки.

– Сергійку, ну ти молодець, сам здогадався. А я все думав, як тобі сказати про це! Ну ти ж мужик у мене, скоро нам з тобою треба буде сестру твою й маму з пологового забирати. Ти мені допоможеш, бо одному мені не впоратися?

– Звісно, тату, бо ж вони жінки, як же ж вони без нас? – посміхнувся Сергійко, і ще міцніше стиснув батькову руку.

…У них із батьком тепер було багато турбот.

Молодша сестричка, мама, та й бабуся вже зовсім старенька, вона часто слаба.

Та нічого, Сергій скоро зовсім дорослий стане. Він уже у перший клас іде.

І всією сім’єю вони точно з усіма труднощами впораються!

…Олег із Сергієм приїхали забирати з пологового Віку й маленьку Аліну.

Сергій був дуже поважний, бо ж він тепер старший брат.

Олег радісно обійняв дружину і взяв з її рук рожевий згорток.

Сергій тут же ще ближче підійшов до Віки.

– Мамо, а давай я Аліну понесу, вона легка, а тато хай сумку бере!

Олег з Вікою перезирнулися й радісно засміялися.

– Синку, нехай тато несе, а в машині я дам тобі її потримати, гаразд?

Сергій поважно погодився:

– Ну гаразд, мамо.

А вона ж думала, що вже не буде в неї ані сім’ї, ані дітей…

Що не бути їй ніколи мамою, що не склалося. І дружиною не бути…

Не всім це виходить, хтось все життя он сам живе.

А тепер у Віки є коханий чоловік, маленька донечка, а син вперше назвав її мамою.

Тепер для неї найголовніше в житті – просто бути хорошою матірʼю і люблячою дружиною.

А вже потім – все інше…