— Скільки вам грошей на весілля подарували? На що витрачати будете? Я б на вашому місці нову шафу в передпокій замовила, – торохтіла Людмила з порога, прийшовши в гості до сина і невістки.

— Мамо, не переживай, ми самі розберемося, – відбивався Ігор. – Сідай чай пити, а то я в гараж іти зібрався.

— Але ти ж мені точно розповіси, хто і що подарував, – навалилася вона на Марину одразу після того, як син пішов. – Весілля було позавчора, ви в будь-якому разі вже підбили підсумки.

— По-перше, ми весілля робили не заради подарунків, – намагалася зберігати спокій невістка. – Адже, правда ж, гарне свято вийшло?

— Гарне, – явно не була зацікавлена в обговоренні банкету цікава жінка. – Просто ти ще молода і не розумієш, як правильно сімейний бюджет будувати.

— Але до двадцяти семи років дожила і далі якось не пропаду, – починала нервувати Марина. – До чого ці запитання? Давайте поговоримо на інші теми.

Така пропозиція Людмилу не влаштовувала, оскільки вона жадала знати, чи відбилися витрати на весілля і хто скільки грошей подарував. Молодята не зізнавалися, вирішила діяти через сватів.

— Гарне свято в дітей вийшло, – почала вона здалеку, зателефонувавши матері Марини.

— Так, так хочеться вже фотографії побачити, – підтримувала її Римма. – Нехай діти живуть довго і щасливо, собі на любов, нам на радість.

— Скажи по секрету: ви скільки грошей подарували дітям? – різко переключилася Люда. – Ти не подумай, я не обговорюю нікого і розумію, що обставини можуть бути різні, просто заради інтересу запитую.

— Скільки змогли, стільки й подарували, тобі не здаються такі запитання недоречними? – образилася Римма.

— А що в цьому такого? – щиро дивувалася Людмила. – Я ж нікому не розповідатиму, просто цікавлюся, ми ж тепер родичі.

— У нас не прийнято такі теми обговорювати, – категорично заявила Римма, даючи зрозуміти, що тема закрита.

Але Людмила не могла заспокоїтися, шукала нові можливості, дізнатися те, що її цікавило. Вона спробувала випитати інформацію у своєї сестри і брата чоловіка, які завжди намагалися дарувати рівноцінні подарунки племіннику. Але вони теж відреагували негативно, і нічого не хотіли розповідати. Людмила нервувала: що більше приховували, то сильніше прокидався в неї азарт, і виникали нові схеми з викриття правди. Через тиждень вона ще раз спробувала підняти цю тему з невісткою Мариною, почавши цього разу здалеку.

— У наш час на весілля було прийнято всім сервізи дарувати, – розповідала вона, поглядаючи на невістку.

— Угу, – кивала головою дівчина. – У батьків у хаті досі кілька таких стоїть, ми ними навіть жодного разу не користувалися.

— От цікаво, а зараз же ніхто не дарує речі, всі на гроші перейшли, – ніби ненароком продовжувала вона. – Скільки зараз прийнято дарувати на весілля? Вам по скільки гості подарували?

— Усі по-різному, ми якось не акцентували особливо увагу на сумі від кожного гостя окремо, – говорила Марина.

— А скільки в загальній сумі вийшло? – не здавалася допитлива дама.

— Не пам’ятаю вже точно, цим питанням Ігор займався, – перевела стрілки Марина.

Його вдома не було, тому дістатися до нього із запитаннями мати не могла так швидко, як їй би хотілося. Ігор у гості до батьків не поспішав, був зайнятий на роботі, а потім до дружини біг, і часу не вистачало ні на що.

— Ну, зрозуміло, одружився, тепер батьки не потрібні, – не витримала Людмила, зателефонувавши синові через тиждень. – Хоча б поцікавився, як ми тут із батьком живемо, чи в гості заскочив.

— Що сталося? – не розумів претензій Ігор. – Я з батьком майже щодня спілкуюся, він нічого не говорив.

— У мене до тебе серйозна справа, заскочи за можливості, – просила мати.

Через кілька днів Ігор знайшов трохи часу і відвідав родичів, відразу попередивши, що прийшов ненадовго.

— Поки не скажеш, скільки вам грошей подарували на весілля, нікуди звідси не підеш, – вирішила діяти рішуче Люда.

— Я не пам’ятаю і взагалі цим питанням займалася Марина, – безпосередньо відповідав хлопець. – А в чому справа? Чому тебе так цікавить ця тема?

— Ви якісь нерідні нам, – злилася жінка. – Твоя дружина відправила з цим питанням до тебе, а ти на неї нарікаєш. Розвели таємниці, теж мені, інтригани! Ніякої поваги немає!

Ігор не став вдаватися в причини невдоволення матері і побіг скоріше додому.

— Мати мені сьогодні розбірки влаштувала, – розповідав він дружині ввечері. – Я тільки не зрозумію, чому її це питання так хвилює?

— Якщо чесно, то вона мене вже втомила цією темою, – відверто говорила Марина. – Щоразу одне й те саме запитує, а я не відповідаю. Спочатку хотіла послабити напруженність й пожартувати, а тепер принципово говорити не хочу, але твоя мама просто кремінь.

— Може, просто сказати їй, нехай уже заспокоїться і тему цю закриє, – запропонував Ігор.

—Боюся, що тоді вона почне планування і розподіл наших коштів, а в нас свої плани, – не здавалася Марина. – І взагалі, нехай батьки звикають, що тепер у нас своя сім’я і всі рішення ми ухвалюватимемо самостійно.

— Невже тобі самому нецікаво, скільки дітям на весіллі подарували? – обурено цікавилася Людмила в чоловіка. – І не хочеться дізнатися, хто з наших родичів пожалкував грошей на подарунок? А діти в підвищену секретність грають.

— Ігор просив на тебе вплинути, – бурчав чоловік. – А мені ще не вистачало після важкого робочого тижня з тобою сеанси психоаналізу проводити, – нервував Олег.

— Йому, напевно, Марина на мене наскаржилася, – засмучувалася Людмила.

— Чудово, давай ще налаштуй проти нас невістку з самого початку, – сердився Олег. – Потім, коли онуки з’являться або справді важливі питання виникнуть, вони нас вважатимуть неадекватними і нічого не довірять.

— А мені що тепер робити? – засмутилася жінка. – У мене й подруги запитують, а я що скажу, що невістка так мене не поважає, що нічого не розповідає?

— Відставити паніку! – командним голосом проголосив Олег. – Тему закрили, подругам збреши, дітям дай спокій!

Людмилі довелося прислухатися до слів чоловіка.

— Так, шикарне весілля було, – розглядали фотографії подруги Людмили. – Напевно, подарували грошей багато, відразу видно, що гості були щедрі.

— Так, багато, – загадково відповіла Люда.

— А за онуками, коли підете? – не вгамовувалися вони.

— Наша справа мала, – міркувала жінка. – Зʼявляться онуки, будемо любити й балувати.

— Ой, молодь зараз така безвідповідальна, – не заспокоювалися порадниці. – Не самостійні, і з дітьми довго тягнуть, тут потрібно чинити правильний тиск.

«А як на них чинити цей тиск, – думала Люда, повертаючись додому після зустрічі. – Тут спробуєш щось сказати, так у чорний список можна потрапити і все».

«А з іншого боку, справді молодь зараз із дітьми не поспішає, так можна до старості не дочекатися онуків, – говорив їй другий внутрішній голос. – Може, справді варто поговорити із сином і невісткою? Чи не потрібно ризикувати? Треба над цим подумати».

КІНЕЦЬ.