– У мене є великий і добротний будинок, який я готовий залишити тобі у спадок, в обмін на згоду доглядати мене в старості! – Запропонував мені батько, який покинув мене багато років тому

Олені подзвонив батько, і тепер вона була під враженням від спілкування з ним. Останні п’ять років жінка взагалі про нього нічого не чула, і практично не згадувала. А тепер він подзвонив і знову все зіпсував.

– Я чудово розумію, що ми не дуже близькі, але зараз це неважливо, і в мене є до тебе ділова пропозиція, – казав Віктор. – Думаю обговорити її під час зустрічі.

– У мене немає часу та можливості на такі зустрічі, – відбивалася Олена.

– Це не займе багато часу, тому чекаю сьогодні о шостій на центральній алеї парку, – сказав чоловік і вимкнув телефон.

Олена розсердилася на таку зухвалість, і навіть обурилася поведінкою родича. Потім цікавість взяла верх, і вона поїхала на зустріч, плануючи завершити її швидко і встигнути додому, щоб приготувати вечерю.

– Якщо ти пам’ятаєш, мені шістдесят вісім років, і справа йде до старості, – одразу почав Віктор. – Оскільки я маю єдину дочку, вирішив зараз обговорити актуальне питання.

– Якось раніше тебе не дуже хвилювали наші родинні зв’язки, – не стрималася Олена.

– Помітне виховання, та вплив твоєї матері, – невдоволено посміхнувся батько. – Ну гаразд, зараз мова про інше.

– У мене є великий і добротний будинок, який я готовий залишити тобі у спадок, в обмін на згоду доглядати мене в старості.

– А куди поділася твоя чергова дружина? – не стрималася Олена. – Пам’ятаєш, у нашу минулу зустріч вона була вся така крута і впевнена в собі?

– Це не важливо, я описав тобі тему нашої зустрічі, й чекаю на відповідь, – поглядав на годинник Віктор.

– Я не говорю про те, що зараз зі мною треба возитися, я поки що сам з усім справляюся, але з кожним роком робити це буде все складніше. Я чув про твої проблеми, й спадщина у вигляді будинку могла б багато вирішити, так що, добре подумай.

Олена бігла додому і думала, тільки не про запропоновану спадщину, а загалом про стосунки з батьком.

Точніше, про їхню повну відсутність, оскільки батьки розлучилися, коли дівчинці виповнилося шість років, і з того часу її вихованням займалася лише мати.

Упродовж двадцяти років Олена кілька разів намагалася налагодити стосунки з батьком, тільки йому це було не потрібно.

– Я не всесвітній банк і маю своє життя, а на тебе мати отримувала аліменти, – сказав він, коли дочка попросила допомоги з оплатою навчання в інституті.

Після такої ініціативи Олена отримала прочухан від матері, й дала собі слово більше ніколи не звертатися до батька за підтримкою. Але вона порушила його, коли виходила заміж за Руслана.

– Значить ти обрала, як супутника життя мебляра, і тепер запрошуєш нас з Ірою на весілля? – крутив він у руках запрошення.

– Але ж ти не знайомий з Русланом і я впевнена, що він тобі сподобається, – виправдовувалася Олена.

– Твоя справа, звичайно, але вибір не найкращий, – відкинув листівку Віктор. – До того ж ми й справді не зможемо прийти на весілля, бо в цей час гостюватимемо у родичів Іри.

Олена була готова до такої реакції, але все одно було прикро почути таке від батька. В результаті обов’язки батька на весіллі виконував брат матері, який справді грав важливу роль у житті дівчини.

Не було батька поруч і після того, як у сина Олени виявили проблеми з серцем, і було потрібне дороге втручання.

– В принципі, нічого дивного, враховуючи генетику з боку твого мебляра, – сказав тоді Віктор телефоном.

– Я подумаю, що можна зробити, але особливої ​​допомоги не обіцяю. Ми з Іриною лише ремонт у будинку зробили, й туди вклали усі кошти.

Більше Віктор не дзвонив, і протягом п’яти років не давав про себе знати. Після останньої історії Олена дала собі слово не звертатися до батька ніколи, й тримала його, хоч справді проблем було багато.

Вони з чоловіком і сином жили в орендованій квартирі, мріяли про своє житло і старанно на нього накопичували, тільки поки що старання не приносили успіхів.

– Твій татко, звичайно, той ще фрукт, але нам його допомога у вигляді будинку може стати в пригоді, – висловив думку Руслан, вислухавши розповідь дружини.

– Але ж ти розумієш, що будинок він обіцяє залишити у спадок тільки в обмін на догляд, і тільки, коли його не стане? – нагадувала Олена.

– За фактом це може статися через двадцять років, але забаганки практично сторонньої людини нам доведеться виконувати вже зараз.

– У тобі говорить образа на батька, і це зрозуміло, – вів далі Руслан. – Тільки зараз треба не про себе думати, а про сина.

Олена постійно думала про дитину, тільки не уявляла, як через себе переступити, й добровільно взяти на себе обов’язки з догляду за батьком після стількох років байдужості з його боку. Вона вирішила з матір’ю обговорити цю ситуацію, та не почула нічого нового для себе.

– Я завжди була проти твого спілкування з батьком, – висловлювалася Галина. – Він все життя прожив на власну насолоду і зовсім не дбав про тебе, а на старості років схаменувся!

– Будинок обіцяє залишити у спадок, – сумнівалася Олена.

– Ти єдина дочка, дружина від нього втекла, тож цей будинок за будь-якого розкладу повинен тобі дістатись, – говорила мати.

– Ти вже доросла і самостійна, тож я не можу приймати рішення за тебе і впливати на них не хочу, але прошу багато разів подумати, ніж приймати його пропозиції.

Олена знову розпочала мозковий штурм, і після спілкування з матір’ю та чоловіком – «налаштування остаточно збилися».

Вона змирилася з відсутністю батька у своєму житті, і його повернення здавалося серйозною проблемою, навіть враховуючи обіцяний у спадок будинок.

Мати відмовляла від такого авантюрного рішення, чоловік виступав за здобуття вигоди, а сама жінка намагалася стерти з пам’яті та свідомості пов’язані з ним моменти.

– Я сподіваюся, ти ухвалила правильне рішення? – Поцікавився Віктор, через два тижні. – Не думай, що не знайдуться охочі протягнути мені руку допомоги у разі потреби, щоб отримати шикарний дар у вигляді будинку.

– Скажи чесно, ти хоч іноді згадував про мене, або хотів дізнатися, як складається моє життя? – Запитала Олена, здогадуючись про відповідь.

– Твоїм вихованням завжди займалася мати, і як я бачу, вона робила це не дуже добре, – обурився Віктор. – Ти доросла жінка, вже сама мати, але якісь дивні речі та вчинки твориш.

– Ти маєш рацію, я поводжуся безглуздо, – рішуче сказала Олена. – Я все обдумала, мене не цікавить твоя пропозиція, і прошу більше не турбувати нас.

Віктору відповідь явно не сподобалася, оскільки він був впевнений в іншому результаті розмови з донькою. Він влаштував розбирання колишній дружині, в результаті спілкування завершилося черговим скандалом.

– Я хочу уточнити, чи не змінила ти свою думку, оскільки мені потрібно визначитися з подальшою долею будинку, – вкотре подзвонив дочці Віктор через кілька тижнів.

– Я ніколи не була тобі потрібна, а тепер мені не потрібна твоя спадщина, так буває, – втомлено відповіла Олена.

Насправді вона підозрювала, що рани та образи від дій батька ніколи не загояться, тільки не могла нічого з цим зробити.

Вона точно знала, що не хоче ще більше зануритися в болючу тему, і доглядати батька, який добровільно відмовився від неї багато років тому, і явно не збирався нічого міняти без вигоди для себе.

– Мені здається, ти даремно показуєш гордість, – висловлювався потім Руслан. – Я так розумію, твій батько не бідна людина, і настав час ділитися з єдиною донькою та онуками.

– А мені здається, що нам це щастя не принесе, і тільки дорожче вийде, – висловлювала свою думку Олена. – Ми самі повинні забезпечити нашому синові щасливе майбутнє, тому що ми кращі за мого батька, і крапка.

Віктор почав атакувати доньку дзвінками та повідомленнями, тому їй довелося просто заблокувати контакт.

Він шукав зустрічі, вона відмовлялася і не хотіла з ним спілкуватися ні заради будинку, ні заради інших цінностей.

Олена не хотіла майна батька, а більше він не міг нічого запропонувати своїй єдиній дочці. А ви як вважаєте, потрібно Олені погодитись на умови батька, щодо спадщини?

КІНЕЦЬ.