Я завжди була скромною людиною. Виховувала своїх дітей в скромних умовах, без розкошів, але завжди намагалася забезпечити їм усе необхідне.

Мій син, Олег, коли виріс, вибрав собі дружину – Надю. Вона була дівчиною з хорошої родини, але я відразу помітила, що щось не так. Може, це й була моя власна суб’єктивна думка, але було в невістці щось таке, що мені дуже не подобалося. Та я мовчала, син вибрав – йому з нею і жити.

Спочатку все було добре. Жили вони собі добре, і я раділа з того, не вникаючи в деталі, що там у них і як.

Але з часом я помітила одну цікаву річ: коли приходили свята, невістка завжди дарувала мені подарунки, які були, м’яко кажучи,… не дуже. Я не хотіла ображати її, тому завжди дякувала і ставила на поличку те, що вона приносила.

Перший раз, коли я це помітила, був мій день народження. Надя подарувала мені кофту. Кофта була гарна на вигляд, але видно було, що це не найкраща якість. Тканина була дешевою, і навіть на етикетці був написаний якийсь бренд, який я вперше бачила. Коли я розгорнула цей подарунок, Надя з усмішкою сказала:

– Мамо, я знайшла дуже гарну річ для вас. Можете носити її на кожен день. Вона така зручна.

Звісно, я була вдячна, але кофта мені виглядала настільки дешевою і неякісною, що я так жодного разу її і не одягнула.

Наступного разу на Різдво вона принесла мені косметику. Я навіть не знаю, чому, але коли я відкрила упаковку, мені одразу стало незручно. Це була косметика в найпростіших коробках, без брендів, дешевого китайського виробництва. Тональний крем пахнув як старий лак для нігтів, а крем для обличчя був такого ж кольору, як і моя стара банка для садових інструментів.

– Ой, мамо, це новинка! Я купила вам найкраще, що знайшла в магазині, – посміхаючись сказала вона.

Я, звісно, не стала показувати свою здивованість. Я відчувала, що це подарунок не з великої любові чи уваги, а просто щось куплене «на швидку руку», аби виконати традицію.

– Дякую, Надійко, – промовила я, намагаючись виглядати щасливою.

Але, знаєте, не можна було не помітити цього. Щоразу, коли я отримувала подарунок від Наді, я відчувала, що це було саме те, що вона вважала достатнім для мене. Без натяку на вишуканість, без особливих задумок. Це були речі, які вона, ймовірно, купувала нашвидкоруч за принципом – що найдешевше.

Потім сталося так, що мій син поїхав працювати за кордон. Звісно, я дуже хвилювалася за нього. Але син добре влаштувався, працював далекобійником і заробляв чималі гроші.

За цей час Надя почала трохи більше проявляти ініціативу в стосунках з нами. Вона почала часто телефонувати, цікавитися, як справи. Я, знову ж таки, не бачила в цьому нічого особливого. Врешті-решт, це були її обов’язки як дружини.

На свята невістка чемно мене вітала, але краще вона б цього не робила, бо її подарунки були настільки примітивними, що їх хотілося відразу в смітник викинути.

На мій ювілей Надя принесла мені дешевий кавовий сервіз. Я потім такий в нашому магазині Промтовари бачила за 400 гривень. Мало того, що чашечки були дешеві, та ще й некрасиві зовсім.

Після цього мені зателефонував син, привітав мене, і запитав, чи сподобався мені подарунок. Я навіть не знала, що йому на це відповісти.

– Я передав Наді 200 доларів, вона сказала, що купила для тебе набір посуду, саме такий, як ти хотіла, – каже син.

А я вже і не знаю – сміятися мені чи плакати. Виходить, що невістка недоговорює моєму сину багато чого.

І як тепер бути – сказати правду, чи мовчати? Я не знала, що робити. В той раз я промовчала.

Через кілька днів я отримала посилку від Олега. Відкриваю її, і там… новий смартфон! І не просто смартфон, а модель, яку я не могла навіть уявити собі! Я розгублено стояла, тримаючи в руках цей дорожезний подарунок. На етикетці була чітко вказана ціна, і вона значно перевищувала все, що я коли-небудь могла собі дозволити.

Але я ще більше здивувалася, коли виявилося, що це ж подарунок не для мене, а для моєї свахи – матері Наді.

Ось тут я і зрозуміла, що Надя, ймовірно, мені завжди намагалася дарувати щось дешеве, а коли справа доходила до подарунка для її мами, то вона вкладала цілу душу й вибирала найкраще.

Син переплутав посилки, і ту, що призначалася тещі, він відправив на мою адресу.

Невістка прибігла до мене в той же день, щоб все виправити. Вона стала вибачатися, сказала, що у її мами ювілей теж, і цей телефон вона давно хотіла.

То виходить, що мені на ювілей – дешевий сервіз за 400 гривень, а свасі на ювілей – телефон за тисячу доларів. Відчуваєте різницю?

Я таки не витримала, і почала з невісткою цю незручну розмову:

– Чому ти мені завжди даєш такі дешеві речі, а своїй матері купуєш дорогі подарунки?!

– Для вас я завжди намагаюся знайти щось практичне і корисне. А для своєї матері… ну, вона ж дорога мені. Я хочу показати, як я її ціную.

Я стояла і дивилася на неї, збираючи думки докупи. Вона справді вірить, що мені все це подобається? Головне, що син передає кошти мені на подарунки, але невістка витрачає стільки, скільки вважає за потрібне.

Після того інциденту я більше не могла спокійно дивитися на її подарунки. Кожного разу, коли вона приносила мені чергову дешеву річ, я не могла забути, що для її матері завжди було все на висоті, а мені дарується всякий дешевий непотріб.

Не знаю, як правильно вчинити в цій ситуації? Розповісти про все сину, чи сказати невістці, що краще нехай мені нічого не дарує? Як вважаєте?

Джерело