Сонце припікало, і Вітьку, який лежав на траві, розморило, сон такий солодкий, лагідно обіймав і заколисував, запрошуючи у своє царство.

— Ах, паразит такий, знову спить, а хто за тебе буде косити, га?

Мама, в білій хусточці й ситцевій сукні в квіточку, нависла над ним, розмахуючи пучком кропиви.

— Ну, мамо…

Занив Вітя, так не хотілося вставати і братися за косу в такий спекотний день.

— Вставай, я тобі сказала!

Мама махнула пучком, і руку обпекло вогнем, від отруйно-пекучої трави.

— Ай, – завив хлопчисько, і прокинувся.

— Фу, – зітхнув сорокарічний Віктор, вагою в сто сорок кілограм, і прибрав руку від гарячої батареї.

«Опік же можна отримати, на біса так спекотно топлять», – бурчав незадоволений чоловік.

До дзвінка будильника залишалося ще десять хвилин, він повернувся на інший бік і миттєво захропів. Але час невблаганний, особливо вранці, встиг тільки заплющити очі, і вже почався дзвін.

— Вітя, вставай уже! На роботу запізнишся!

— Та чую я і без тебе, не ний мені під вухо.

Зітхаючи і бурчачи, він перемістив круглий живіт на край дивана, так не хотілося вставати.

Вітя любив багато і смачно їсти, спати і дивитися телевізор. І дуже не любив рано вставати, працювати, а ще він терпіти не міг жінок. Усе його життя йшло шкереберть через них. Спершу від матері не було спокою, тепер дружина пиляє не перестаючи, а тут ще й доньки підростають. От би придумати агрегат, щоб міг прати, готувати і прибирати, налив солярки в нього на п’ятсот гривень, і хай гарує тиждень.

Але агрегату не було, а дружина за п’ятсот гривень могла його попрасувати тільки качалкою, тож доводилося щоранку їхати на роботу.

Розштовхавши своїми габаритами всіх, хто попався під руку, він плюхнувся на переднє, подвійне сидіння трамвая. Це був його коронний номер, його помста всій жіночій половині земної кулі.

Зазвичай у передній частині вагона їздили на роботу жінки, і потіснити здорового мужика, щоб сісти поруч, не ризикувала жодна з них. Він їхав розвалившись, займаючи одразу два місця, і з усмішкою спостерігав, як вони стоять, переминаючись з ноги на ногу, і намагаються не дивитися в його бік.

Ось і сьогодні, він розклав велике тіло на сидіння, і розкинув лікті, щоб нікому не спало на думку посунути його. Він був настільки впевнений, що доїде з комфортом, і якось прогледів момент, коли під його ліктем опинилася маленька старенька бабуся. Відчувши підозріле ворушіння збоку, він повернув голову, і з подивом побачив поруч темне пальтечко з шапкою зверху. Пальто зі старенькою всередині, дивовижним чином вмістилося з краю сидіння, і моторно розкладало на колінах вузлики.

Щоб витіснити ворога зі своєї території, він розкинув руки ширше, і здригнувся, відчувши тепло. Нахабна мумія років вісімдесяти п’яти не тільки не вивалилася на підлогу від його поштовху, а й притиснулася місцем, де мали б бути груди, до його руки. Мало того, вона посунула до нього свої кістки, звані ногами, і притиснулася худим стегном до його боку.

Приємного в цьому було мало, довелося видихнути і трохи відступити від завойованої позиції, і обережно прибрати руки на коліна. Але стара не вгамовувалася, пальто, сантиметр за сантиметром, рухалося в його бік.

Він спітнів, під шапкою змокло волосся, і щоб остудити розпалене чоло, повернувся до прохолодного шибки, намагаючись не дивитися на цей приставучий корч. Але вуха, як локатори, ловили кожен звук, щоб бути готовим до нової атаки, те, що ця сушена вобла, навіжена бабця, він уже не сумнівався.

Становище було катастрофічне, він не міг її штовхнути і нагрубити, жінки, що стояли поруч, за цю божу кульбабку розірвуть на шматки. Це вони за себе не можуть постояти, а за дітей і людей похилого віку, підуть у боротьбу з ким завгодно.

А навіжена стара користувалася цим, і наближалася все ближче, він відчував її кістляве тіло, гострий лікоть встромився йому в бік. Вона задихала з придихом, і старенька рука заповзала по його куртці, намагаючись влізти під неї.

Вітя не витримав, він підхопився, і збиваючи жінок, що стояли поруч, кинувся до виходу. Він мало не затоптав стареньку, але вона встигла схопити його за стегно, чим викликала в чоловіка крик пораненого звіра.

Усі з жахом відсахнулися від товстуна, який кричав і розмахував руками, і він вивалився з вагона, щойно відчинилися двері. Трамвай із припечатаними до скла здивованими обличчями поїхав, а він стояв, намагаючись вгамувати серце, що намагалося вискочити з горла.

А у вагоні реготали кілька жінок, викликаючи ще більше здивування у пасажирів.

— Ну, Петрівно, ну молодець! Дотиснула товстуна, все-таки! А ми ж не вірили, що ти зможеш його налякати. Як він закричав, коли ти його схопила, ось, сміхота та й годі! Боржники ми тепер твої, підемо ввечері в кафе, замовляй, що душі завгодно.

Вітя більше не їздив на роботу цим трамваєм, він узагалі туди не їздив, звільнився за власним бажанням. Знайшов роботу поруч із домом, пішки ходити набагато корисніше.

КІНЕЦЬ.