Взяв найближчу коробку. У ній були туфлі Олени. А поруч я здивовано побачив кілька сотень купюр. Я спершу зрадів: грошики! Потім задумався: звідки? Куди моя дружина тягала гроші – я так і недокумекав досі. Можливо, ви допоможете. Вечорами дружина говорила: – Прогуляюся годину-другу. Я не заперечував. Коли дружина йде – чоловікові свобода, хоч шкарпетки кидай у стелю. Ішла Оленка так 2–3 рази на тиждень останній рік. Мене дивувало лише, що коли дуже сильний мороз, Дружина все одно йшла «прогулятися». – Але ж змерзнеш! – говорив я. – Тепліше одягнуся, – посміхалася Оленка. Якось я зголосився піти з дружиною, але вона сказала: – Ні, сонечко, я сама люблю. – Ну і грець з тобою, – відповів тоді я. І все було добре: Оленка ходила на прогулянки, я жбурляв шкарпетки в стелю. Але далі сталося неприємне
Куди моя дружина тягала гроші – я так і недокумекав досі. Можливо, ви допоможете.
Вечорами дружина говорила:
– Прогуляюся годину-другу.
Я не заперечував. Коли дружина йде – чоловікові свобода, хоч шкарпетки кидай у стелю. Ішла Оленка так 2–3 рази на тиждень останній рік. Мене дивувало лише, що коли дуже сильний мороз, Дружина все одно йшла «прогулятися».
– Але ж змерзнеш! – говорив я.
– Тепліше одягнуся, — посміхалася Оленка.
Якось я зголосився піти з дружиною, але вона сказала:
– Ні, сонечко, я сама люблю.
– Ну і грець з тобою, – відповів тоді я.
І все було добре: Оленка ходила на прогулянки, я жбурляв шкарпетки в стелю. Але далі сталося неприємне.
Якось у неділю я підвівся рано, не спалося. І виявив, що у мого капця відірвалася підошва. Я не засмутився, бо знав, що є запасні капці. Відчинив у передпокої шафу – де коробки з взуттям, пробурмотів: «Хм, і де тут мої тапки?».
Взяв найближчу коробку. У ній були туфлі Олени. А поруч я здивовано побачив кілька сотень купюр – кілька тисяч гривень. Я спершу зрадів: грошики! Потім задумався: звідки?
Оленка моя – дуже охайна жінка, вдома порядок і вимиті підлоги. Не могла вона отак забути кілька сотень, та ще й у взуттєвій коробці.
“Може, я залишив?” – задумався я. Ні, ця версія також не працювала. Я особисто, якщо й ховав зрідка гроші, то зовсім в інших місцях, а не в туфлях дружини.
У нас все життя було заведено, що готівку ми кладемо в одне місце в в конверт в ящику столу. Звідки й брали, якщо потрібно.
Більше того, наприкінці місяця ми з Оленкою сідали, відкривали у телефоні баланси, підраховували загальні витрати, нічого один від одного не приховуючи. І тут – приїхали!
Я вже увійшов до кімнати, щоб розбудити дружину і з’ясувати, що це за гроші, але швидко зрозумів: правильніше дізнатися, що буде з грошима, стежити за рухом коштів.
Увечері Оленка знову сказала: «Прогуляюся».
Тільки-но вона пішла, я заглянув у коробку – грошей не було.
“Гм”, – сказав я.
І вирішив продовжити слідство. Через кілька днів купюри знову з’явилися в коробці. Потім зникли. Потім знову з’явилися.
Стало ясно: у цій коробці маленький секретний банк Оленки. Проте що вона робить з грошима? На що витрачає? І де?
Я навіть почав дзвонити друзям, радитись. Один з них порадив спитати Олену прямо. Але я послухався іншу пораду – простежити за Оленою, куди вона ходить вечорами.
І коли дружина вирушила «прогулятися», я непомітно вийшов за нею. Дружина дійшла до магазину. Я бачив через скло, як вона там діловито ходить, щось купує. Але що саме, я розгледіти не міг.
Оленка вийшла з пакетом, вирушила в інший бік від нашого дому. Я йшов позаду, обережно. Оленка дійшла до старої хрущовки, увійшла до під’їзду.
Я хотів увійти і перехопити її на сходах, але вирішив: це безглуздо, треба вести слідство далі, щоб пред’явити потім звинувачення у всій повноті.
Бо я зрозумів: моя дружина ходить до чоловіка. Чудово влаштувалася. Поруч із будинком, зручно. Мені лапшу вішає, що гуляє. А сама закуповується їжею, ігристим і – і до нього.
Я зрозумів, що сімейне життя під великим питанням. Але тепер я доведу до кінця розслідування і викрию дружину.
Незабаром я уже знав, що Олена ходить у квартиру на останньому поверсі, знав у яку саме. Вдома я створював видимість звичайного сімейного життя, хоча це давалося мені важко.
Сказав, що спатиму в іншій кімнаті, де залишалося ліжко доньки, яка вже доросла і живе окремо. До речі, донці я теж нічого не казав. Я її дуже люблю і не знав, як повідомити, що у мами є інший і що ми скоро розлучимося.
Нарешті я вирішив з’явитися в ту квартиру і подивитися на цього принца. Хоча і боявся не стриматись.
Я дзвонив у двері – ніхто не відчиняв.
«Ховається піжон! – думав я. – Боїться!
Тоді я почав кричати: “Відкривай!”
Через 3 хвилини двері повільно відчинилися. Я усередину.
І побачив бабусю. З ціпком. В окулярах з товстим склом. Запнуту теплою хусткою.
“А де цей?” – спитав грізно я.
“Хто? – пробурмотіла бабуся. – Ти сам хто взагалі?”
Я озирнувся. Я зрозумів, що ніякого чоловіка тут немає, це квартира бабусі, яка пропахла старими речами.
Я глянув на кухню – побачив пакет із магазину.
«А що в пакеті?» – спитав я і відчув себе дуже не зручно.
Так, Олена ходила до старенької бабусі, яка сама вже не могла по магазинах, яка погано чула.
Вдома між мною і Оленою сталася нарешті розмова.
– Все просто, – усміхнулася Олена. – А тобі не казала, бо думала, що не зрозумієш.
– Гаразд, завтра разом підемо до твоєї бабці, треба ж картоплі, мабуть, узяти, вона важка, – тільки і сказав я.