— Доню, мені потрібне твоє нове кольє. Позичиш? — Єлизавета Григорівна подивилася на Дарину так, наче це було не прохання, а констатація факту.

— А навіщо тобі? — спитала Дарина.

— Ми з Єгором йдемо у дорогий ресторан. Там будуть відомі персони, я маю бути бездоганною! І сукню, будь ласка, свою нову, брендову, дай мені. Червону. Я схудла, і мені вона ідеально підійде.

Дарина похитала головою. Єгор не вселяв довіри, і закоханість матері в «хлопчика», якому було 25 років, здавалася Дарині дурістю. Але як вихована дочка вона мовчала.

Чекала, коли в матері розплющуться очі на хлопця, який усіма правдами і неправдами намагався пробитися у вищий світ столиці.
Єлизавета Григорівна, або Лізоветочка, як він її називав, була старша за Єгора на 31 рік. У свої 56 років вона виглядала набагато молодшою, ніж її однолітки, мала гарну фігуру, яку ретельно ліпили косметологи на гроші покійного чоловіка, батька Дарини.

Сама Єлизавета Григорівна все життя пропрацювала «на телебаченні», мала деякі знайомства, за які й ухопився Єгор.
Познайомились вони на якомусь благодійному вечорі.

Він був гарненький і вмів сліпуче усміхатися, тому пройшов кастинг на роль промо-моделі на захід. У Єлизавети Григорівни того вечора порвалися колготки, і їй терміново треба було знайти заміну. Єгор помітив «лихо» і запропонував допомогу.

— У мене є для вас пачка нових панчох.
— Боже! Звідки? — Єлизавета Григорівна була здивована.

— Це не має значення. Беріть, будь ласка.
— Скільки я вам винна?

— Нехай це буде подарунком.
Єгор виявився галантним, вихованим та шалено приємним хлопцем. Після заходу він знайшов Єлизавету Григорівну та запропонував проводити додому.

— Я живу так далеко, що ви навряд чи захочете мене проводжати, — засміялася Єлизавета Григорівна. Їй лестила увага хлопця, але всерйоз вона спочатку не сприймала його.

— Тоді дозвольте, я відвезу вас.

Чому вона сіла в стару іномарку, вона сама не розуміла. Напевно, їй було цікаво, куди це зайде.

Дорогою Єгор розповів про свою кар’єру моделі. Як подяка за уважність Єлизавета Григорівна домовилася з ким слід.

Єгора взяли в рекламу, потім ще одну… А через два місяці Єгор уже кликав Єлизавету Григорівну Лізаветочкою і запрошував відсвяткувати «свої» перемоги у дорогих  ресторанах.

Сім’я Єлизавети Григорівни спочатку про молодого коханця не знала. Але щастя хоч і «любить тишу», надто щасливій жінці дуже хотілося розповісти всім про своє кохання.

Тому на одне із сімейних свят вона прийшла не одна, а з Єгором.

— Познайомтеся, це мій друг, — представила вона Єгора дочці та зятю.

— Доброго дня, я так чекав на це знайомство! — Єгор простяг руку, але зять вдав, що його відволік телефонний дзвінок.

А Дарина натягла посмішку та запросила до столу. Інші родичі зніяковіло відвели очі, а хтось навіть почав перешіптуватися.

Але Єлизавета Григорівна була надто захоплена своїми почуттями. Увечері, коли гості розійшлися, а Єгор пішов прогрівати авто, на якому він сам їздив останнім часом, вона спитала дочку:

— Ну, що скажеш?!
— Про що?

— Як тобі Єгор?
— Для дружби, певно, непогано, — тактовно сказала Дарина.

— Ми зустрічаємось, — закотила очі Єлизавета Григорівна.
Дарина не відповіла.

— Ну скажи мені, сильно помітна різниця у віці, га? — Єлизавета Григорівна запитала в дочки.

— Мамо… Що ти хочеш від мене почути? Правду?

— Ні, почекай, ти ж казала, що я добре виглядаю!

— Але у вас різниця більша, ніж йому років! Він майже школяр!

— Не кажи нісенітниці, він дорослий чоловік. До речі, непогано заробляє.

— Чим? — вирвалося в Дарини, про що вона одразу пошкодувала. — Гаразд, це не має значення. Вибач. Якщо ти щаслива, то я буду тільки рада. Але Єлизавета Григорівна вже вийшла з кімнати, бажаючи покинути будинок невдячної невихованої дочки.

Після того розмови Дарина не спілкувалася з матір’ю близько місяця. Вона дзвонила, але мама ігнорувала її дзвінки.

Проте у соцмережах було видно, що Єлизавета Григорівна живе повним життям. А тому Дарина не стала бити на сполох і відпустила ситуацію, зосередившись на своєму житті.

Втім, вона інколи все ж таки виходила на зв’язок: дзвонила шестирічній онучці і приїжджала, щоб узяти її в гості.

— Я думаю, твоя мати загралася, — сказав якось чоловік Дарині. — Вона раніше стільки часу з онукою не проводила.

А тут, вдає із себе молоду матусю. — Він кивнув на фото, де стояла Єлизавета Григорівна, тримаючи юнака за руку. Поруч із ними на поні сиділа дочка Дарини. — Я не здивуюсь, якщо вона збереться від нього мати дітей.

— Їй 56 років! — відповіла Дарина.
— Зараз фахівці роблять чудеса. І у 70 років можна мати дітей.

— Боже, це деменція!
— Поясни це своїй матері.

— Вона не слухатиме.
— Може, її психологові показати?

— Нехай живе, як хоче, — відмахнулась Дарина.
— Дивись, Дарино, твоя мати може втратити не лише репутацію, а й усе, що залишилося від твого батька.

— Значить, це їй стане уроком.
Єлизавета Григорівна тим часом брала від життя все: злітала на острови з красенем Єгором, де вони символічно «заручилися».

Така подія не могла залишитися таємницею, тому Єлизавета Григорівна, поборивши гордість, пішла в гості до дочки.

— Мила, я розумію, що ти заздриш мені, та все ж давай не сваритимемося. Ми ж близькі люди… — сказала вона, а в Дарини з рук випав ополоник.

— Мамо, я не заздрю. У мене чудова сім’я, коханий чоловік… — відповіла вона.

— Але в тебе немає такого кохання до чоловіка.
— Звідки ти знаєш? Ми плануємо другу дитину!

— О, люба, я така щаслива, — Єлизавета Григорівна нарешті перестала нести нісенітницю і обійняла Дарину.

«Чорт з ним, нехай, якщо все добре, то чому б і ні? Вона вже в такому віці, коли може робити, що хоче», — подумала Дарина і обійняла маму у відповідь.

— Отож, дочко, я хочу попросити в тебе кольє. Те саме, яке подарував тобі чоловік. З діамантами.

— Воно дуже… Святкове, — відповіла Дарина.

Вона хотіла сказати «дороге», що це небезпечно, але щоб не засмучувати матір, видавила із себе зовсім не те слово.

— Мені якраз і потрібне святкове. Я маю блищати! Звичайно, я могла б надіти щось із того, що подарував мені твій батько, але я вже одягала все це… А в Єгора деякі проблеми з грошима, зараз він не може подарувати мені нового.

— Я мушу спитати у чоловіка. Все ж таки це його подарунок.
— Подарунок тобі! Ти маєш дати мені це кольє! — Єлизавета Григорівна стукнула кулаком по столу.

— Мамо, перестань кричати. Ти ведеш себе неадекватно.
— І після цього ти говоритимеш мені, що не заздриш?! Та хто ти така, щоби мене вчити?

Ти просто розпещене дівчисько, яке звикло, що в тебе все краще за всіх! А тут раптом мати знайшла собі крутого хлопця, який її на руках готовий носити!

— Якщо так, то я дуже рада. Все сказала? — Дарина втомлено подивилася на матір.

— Так! — Єлизавета Григорівна знову вискочила з квартири доньки і знову грюкнула дверима.

Увечері Дарина розповіла чоловікові про візит матері.

— Має серйозні проблеми. Ти правильно зробила, що не віддала їй кольє. Боюся, що твоїй матері загрожує велика небезпека.
— Про що ти? — Дарина напружилася.

— Ось про що. Дочко! Іди сюди, розкажи мамі, що вчора мені сказала… — дочка прийшла на кухню, чоловік сів перед дитиною навпочіпки, і мала зізналася…

Наступного дня…

— Мамо, вибач, добре? Я вчора була не права. Ти маєш рацію, мені треба бути скромнішою і говорити з тобою поважніше, — сказала Дарина, стоячи на порозі батьківського будинку, де тепер проживав і Єгор.

— Добре, що це ти усвідомила, — сказала Єлизавета Григорівна.
— Як вибачення я принесла тобі свою сукню, ту саму, брендову.

— А кольє?
— І кольє. Звичайно… — Дарина простягла коробку з логотипом відомого ювелірного будинку, на який її чоловік збирав цілий рік. Розсип діамантів виблискував на шиї, як іскри в очах закоханої жінки.

— Дарино, привіт! — Єгор чув розмову та посміхнувся.
— Привіт! Допоможеш мамі одягнути сукню та приміряти прикрасу? — спитала Дарина.

— Звісно. Із задоволенням.
— А я поки що носик припудрю. Дуже вже далеко їхала… — хихикнула Дарина, зобразивши дурний вираз обличчя.

Втім, мати вже повела Єгора до спальні. А Дарина пішла «робити свої справи».

У п’ятницю ввечері пролунав дзвінок. Дарина та її чоловік припускали, що це станеться, але думали лише до або після бенкету. Виявилося – до.

— Алло? — намагаючись зберігати спокій у голосі, Дарина відповіла на дзвінок. У відповідь вона почула ридання. — Мамо?
— Єгоре… Він…

— Що?
— Він зник! Він не прийшов у ресторан! Я чекаю на нього вже більше години! Телефон вимкнено! Мабуть, він потрапив до аварії! Господи, я так хвилююсь!

— Ми зараз приїдемо. Скажи адресу.
— Не треба! Аж раптом він прийде!

Завзятими вмовляннями Дарині вдалося дізнатися адресу ресторану, а зятю Єлизавети Григорівни вдалося вивести жінку та посадити в машину. Як і припускали вони, на шиї у матусі коштовностей не виявилося.

— Де кольє, мамо?
— Увечері я виявила, що замок зламаний! Єгор побачив, що я засмутилася і запропонував відвезти його до ювеліра, терміново відремонтувати.

— І ти віддала йому моє кольє?
— Так… Я не хотіла тебе засмучувати.

— Мамо, ти розумієш, що він звичайний злодій?
— Ні! Не кажи так! Єгор — чесний…

Єлизавета Григорівна всю дорогу повторювала ці слова. Вона замовкла тільки тоді, коли дочка, відчинивши двері в будинок і підвівши матір до скриньки, де зберігалися коштовності, подаровані батьком Дарини, відчинила її і показала мамі вміст. Точніше, його відсутність. Порожнечу.

— Де?! Куди поділися мої сережки? Це жарт?! — Єлизавета Григорівна витріщила очі, хапаючись за серце.
— Він усе вкрав, мамо. Все! Навіть брошку у вигляді метелика.

— Навіть брошку? Метелика?! — Єлизавета Григорівна насупилась. — Стривай, якого метелика?

— Ось таку, — Дарина показала фото скриньки, наповненої дитячими цяцьками.

Дещо вона запозичила у дочки, дещо купила на розпродажі біжутерії. Якісні ланцюжки із «золота» та страз коштували недешево, але це коштувало того, щоб обдурити злодія.

Дізнавшись від маленької доньки, що до бабусі в кімнату ходить дядько Єгор, і що він лазить по шафах і «приміряє» на себе брязкальця бабусь, а дещо фотографує на свій телефон, Дарина та її чоловік зрозуміли, хто насправді Єгор.

Ймовірно, його успіхи в модельному бізнесі були надто малі, а зв’язки Єлизавети не дали йому потрібного ефекту, і він вирішив заробити іншим способом: обікрасти наївну пані і поїхати на ці гроші в інше місто чи країну, щоб спробувати там щастя.

— Як ти дізналася? — Єлизавета Григорівна була шокована.
— Наша дочка бачила, що робив Єгор, коли приходила до тебе в гості, і сказала нам про це, — відповіла Дарина.

— А я не надав значення словами доньки, але коли Дарина розповіла про кольє, у мене склалося 2+2. Адже це Єгор наполягав, щоб ви пішли в ресторан у кольє Дарини? — спитав зять.

— Так… Він побачив його на сімейному святі на честь вашої річниці… Тоді… Ти якраз його дарував. — Єлизавета Григорівна зізналася зятю. — Єгор сказав, що на мені воно виглядало б краще…

Пробач, дочко… Я продам машину і куплю тобі таке саме. За помилки треба платити.

— Мамо, не хвилюйся. Воно в мене, — Даша посміхнулася.
— Як?!

— Я підсунула тобі підробку. Єгор нічого не тямить у діамантах, а ти була така захоплена ним, що тобі на шию можна було б повісити цеглу…

— Ти маєш рацію… Жахливо, але ти маєш рацію. — пробурмотіла Єлизавета Григорівна, затуляючи обличчя руками. І відразу вона різко встала. — Стривай, то всі мої прикраси врятовані?

— Так. Твій «наречений» поцупив біжутерію. Я недаремно приїжджала вчора до тебе. Поки ти приміряла мою сукню, я підмінила твої каблучки та браслети підробкою, біжутерією.

Отже, Єгор здивується, коли не зможе все це продати. Твоє золото у мене в сейфі.

Але пароль я тобі скажу, коли ти зміниш замки і пообіцяєш, що, навіть якщо Єгор повернеться і заперечуватиме провину, ти не поведешся на його хитрощі.

— Клянуся! — Єлизавета Григорівна навіть перехрестилася. Хоча віруючою не була.

Дарина посміхнулася. Вона повірила мамі. Пелена з очей жінки спала, і можна було сподіватися, що Єлизавета Григорівна заспокоїться і житиме як раніше. Не стрибаючи у вир із головою…

За кілька років Єгора спіймали. Його вдалося перехопити, коли він виносив із будинку однієї заможної пані кілька родинних прикрас.

КІНЕЦЬ.