Вони познайомилися так кумедно… Валя йшла між рядами у кінотеатрі, зашпорталася і приземлилася прямо на коліна Андрія.

Вони разом посміялися і швидко зам’яли цю курйозну ситуацію, а оскільки вона прийшла в кіно одна, і він теж залишився один, бо друг не зміг приїхати, то швидко зав’язалося спілкування.

Після закінчення фільму Андрій запропонував Валі попити каву в кафе, щоб обговорити сюжет. Вона не почала відмовлятися, бо додому повертатися після сварки з мамою не хотілося.

– А ти звідки? – запитав хлопець, сьорбнувши каву з чашки.

– З Іванівки. А ти? – задала зустрічне питання Валя.

– А я… Та я за п’ять хвилин ходьби від кінотеатру живу.

Андрій і Валя обмінялися номерами телефонів і добру половину ночі спілкувалися у месенджері. Їм було легко разом, і дівчині здавалося, що вона зустріла того самого. Знайомити Андрія з батьками Валя не поспішала. Вона боялася, бо поки що жодних планів на майбутнє вони не будували.

Якось Андрій познайомив Валю зі своїм найкращим другом, Віктором. Хлопець виявився приємним співрозмовником, був симпатичний зовні, але чомусь Валі ставало не по собі у його компанії. Вона почувала себе ніби винною, але сама не розуміла, чому саме. Віктор став часто з’являтися у їх компанії. Андрій казав, що йому друга залишити одного незручно, але і з Валею хоче проводити більше часу. А трохи пізніше він познайомив її з іншими приятелями та їхніми дівчатами.

Віктор часто робив Валі ненав’язливі компліменти, а дівчина бентежилася і намагалася рідше залишатися з ним наодинці, бо побоювалася стати причиною сварки двох найкращих друзів, адже Андрій був дуже ревнивим хлопцем.

Рік стосунків пролетів непомітно. Валя не запрошувала Андрія до себе додому, а він жив один у орендованій квартирі, і про знайомство з батьками мови ніколи не заводив. Валя почала обережно запитувати, які у хлопця плани на майбутнє, але він знизував плечима і казав, що час покаже.

– Поки що я не загадую наперед. Хочу ось зараз роботу кращу знайти, а там буде видно.

Пройшло кілька тижнів, і Андрій влаштувався в компанію, куди давно прагнув потрапити. Він радів з того, що тепер зможе отримувати більшу зарплату.

– Ось попрацюю місяць-другий, а потім і думатимемо про майбутнє! – казав Андрій.

Як не дивно, він не запрошував дівчину переїхати до нього, як це зазвичай робили хлопці, бо хотіли, щоб кохана завжди була поряд, і в душу закралися не найприємніші підозри. Валя іноді думала про те, що Андрій її обманює і зраджує їй, але прямо запитати про це вона не наважувалася.

Через свою нову роботу хлопець був тепер практично весь час зайнятий, і їхні зустрічі поступово ставали все рідшими. Валя дуже сумувала за ним, але не хотіла здатися нав’язливою чи надто вимогливою. Зрідка вони переписувалися і зідзвонювалися, у вихідні зустрічалися, та й то не завжди.

Якось Андрій запросив дівчину погуляти в парку. Він виглядав якось дивно, ніби щось не наважувався їй сказати.

– Все гаразд? – першою спитала Валя.

– Так… Мабуть. Валю, я вирішив одружитися!

– Це тепер так модно робити пропозицію? – засміялася Валя.

Вона боялася, що він вирішив зізнатися у зраді, а виявляється, просто не знав, як заговорити про своє рішення. Адже вона тільки рада була з ним одружитися.

– Пропозиція? О, Господи! Та ти не зрозуміла! Я не на тобі одружуюся!

Валя застигла. Вона дивилася на Андрія і не могла зрозуміти, що це все означало.

Він жартував так чи говорив правду?

– Це якийсь розіграш? – запитала вона, дивлячись на хлопця.

– Ні… Я зустрів дівчину, і з нею одружуюся. Вибач, що ось так кажу тобі про це. Ну, ти ж розумієш – ти сільська! Які на мене чекають перспективи поряд з тобою? Ні, я хочу нормально жити, краще за всіх.

Валя відкрила рота від подиву, хотіла заперечити, сказати, як він не правий, але вирішила, що краще цього не робити. Навіщо доводити щось людині, яка тримала на першому місці перспективи й багатство?

– Ти мене не любив ніколи виходить, так?

– Та до чого тут кохання? Любив, не любив… Мені було добре з тобою, і я любив тебе. Мабуть, і зараз люблю… Просто, розумієш – ти з села, а вона дочка мого начальника. І я стану його правою рукою, коли одружуся з нею.

Ми вже з ним про все домовились. Я не хочу втрачати такий шанс заради якогось примарного кохання. Як то кажуть, коханням ситий не будеш!

А ти… Ну, можеш сваритися на мене, якщо тобі хочеться… Але це все одно нічого не змінить. Я не зміню свого рішення… Не проситиму тебе прийняти його і пробачити мені. Я розумію, що за таке не вибачають…

Валя розвернулася на місці і поспішила до зупинки. Вона тремтіла, як осінній листок. Андрій просто взяв і відмовився від неї, бо знайшов собі вигідну наречену.

Приїхавши додому, дівчина кинулася на ліжко і почала плакати. А коли вдосталь наплакалася, почала голосно сміятися.

Як же ж Андрій помилявся, вважаючи, що можна жити ось так з нелюбою людиною заради грошей. І вона, Валя, була певна, що з його шлюбу не вийде нічого доброго.

Щоб остаточно заспокоїтися і переконати себе, що життя на цьому негіднику клином не зійшлося, знадобився тиждень.

Валя поговорила з мамою і попросила її дати хоч трохи свободи для прийняття самостійних рішень, і коли та сказала: «Роби, що хочеш!», Валя влаштувалася працювати продавчинею морозива в торговому центрі.

Вона сподівалася, що робота хоч трохи відверне увагу від думок, які не давали спокою.

Саме там Валя випадково зустрілася з Віктором. Хлопець почав розпитувати у неї, як справи, а вона не хотіла спілкуватися з ним, бо боялася, що він потім передасть усе Андрієві.

– Все гаразд. Зустрічаюся тепер з іншим молодим чоловіком, який на руках мене носить, – почала вигадувати Валя.

А Віктор опустив голову і з сумом зітхнув.

– Я чув від хлопців, що ти розлучилася з Андрієм. З ним самим давно вже не спілкувався, він став поважним і про друзів забув. Не думав, що і з тобою так само вчинить. Ти мені подобалася завжди, і я не розумію, як міг мій колишній друг вчинити так з такою чудовою дівчиною. Шкода, що я не встиг зі своїми зізнаннями.

Слова Віктора тільки підтвердили здогади дівчини про те, що він був до неї небайдужий, але вона не стала говорити йому, що обманула і ні з ким не зустрічається. Нема чого було розкривати свою брехню.

Проте Віктор виявився наполегливим хлопцем. Якось він прийшов до закриття магазину з букетом квітів і простягнув їх Валі.

– Можна тебе запросити просто погуляти разом? Я сумую по спілкуванню з тобою і, нехай і рідкісному, сміху.

Дівчина не стала відмовлятися. Прогулянка їй дуже сподобалася, і вона погодилася погуляти разом із Віктором потім ще раз… І ще раз…

– Валю, я не можу довго ходити колами і маю запитати безпосередньо. В тебе ж немає нікого?

– Я, якщо чесно, тепер уже сумніваюся, – відповіла дівчина.

– У мене найсерйозніші наміри. Моя душа до тебе дуже тягнеться. І мені все одно, що ти сільська дівчина! І якби ти дала мені шанс…

– Дала б шанс, – усміхнулася Валя.

Віктор зрадів і вперше обійняв її, а потім поцілував ​​в щоку.

З чого всі взяли те, що Валя сільська, вона не розуміла, але потім здогадалася пошукати в інтернеті назву свого елітного району і знайшла село з такою ж назвою.

Валя довго сміялася, уявляючи, як здивувався б Андрій, дізнайся про те, що він прорахувався.

Тільки тепер дівчина раділа, що існувало село з такою самою назвою, і що життя відсіяло з її життя недостойну людину.

Про своїх батьків вона Андрію не розповідала, та він і не питав. Не цікаві йому були «бідні родичі». Тепер усе стало зрозуміло.

Коли Віктор запропонував Валі одружитися, вона підібгала губки і похитала головою.

– Спочатку ти мусиш дещо дізнатися, перш аніж я скажу «так» і запрошу тебе познайомитися з батьками… Я не знаю, з чого Андрій узяв, що я сільська, але я живу не в селі. Я живу у за містом – район Іванівка так називається. І мій батько багатий. Ти не бійся, я вже їм з мамою розповіла про тебе… У мене не зарозумілі батьки, і вони з радістю познайомляться з тобою і будуть щасливі, якщо ми вирішимо одружитися, але тепер ти сам маєш вирішити – чи хочеш стати моїм чоловіком.

– Валечко, я ж казав тобі і знову повторю: мені все одно, хто твої батьки, з міста чи з села. Головне ти! Я тебе люблю, а не твій статус і багатство чи бідність твоєї родини.

Віктор, розважливий, спокійний і цілеспрямований юнак, дуже сподобався батькам Валі, і її батько запропонував йому після медового місяця змінити місце роботи, тому що йому давно був потрібен помічник.

…Андрій побачив фотографії з весілля дочки відомого багатія з їхнього міста в інтернеті, і ахнув, бо на знімках він впізнав знайомі обличчя – його колись найкращий друг і колишня дівчина.

Серце стрепенулося від туги, а на душі стало похмуро. Хлопець зрозумів, що він втратив, зробивши так необачно, але тепер уже було пізно щось змінювати.

З донькою начальника в нього нічого не склалося, вона відмовилася від нього за тиждень до весілля, а її батько виставив Андрія з фірми.

Закривши сайт, Андрій відкинув телефон убік.

Він не знав, що йому тепер робити, бо ж він не звик розраховувати на власні сили і чекав, що йому допоможуть розбагатіти зв’язки і багата наречена…

КІНЕЦЬ.