– Особливо твоя дружина. Ти мене зрозумів, синку? Тому що задумане нами це дуже ризиковане підприємство. І якщо все розкриється до його здійснення, наслідки будуть сумні. І не тільки для тебе, а й для мене теж. Особливо для мене.

— Те, що для тебе ризиковано — це ще півбіди, але чому те саме загрожує і мені, мамо? — перелякано промовив Олексій. — Причому тут я? Адже це ти все придумала. І здійсниш усе ти. Виходить, що я тут взагалі ні до чого. Чому мені потрібно хвилюватися? Я не розумію. Поясни, мамо!

— Тому що я придумала, а ти погодився. Значить, знав, але не запобіг. Отже, ти співучасник. Тож, — Катерина важко зітхнула, — з обох і спитають. І не сподівайся, що гнів твоєї дружини тебе не торкнеться. Якщо твоя дружина дізнається, що ми задумали, вона нас обох не пробачить і не пощадить. Ти мене зрозумів?

— Я зрозумів тебе, мамо, — відповів Олексій. — Але мені страшно. А раптом ми не встигнемо все здійснити? Раптом раніше, ніж ти здійсниш задумане, Анна дізнається і не пощадить нас обох?

— Треба зробити так, щоб вона не дізналася, що її чекає в найближчому майбутньому! І щоб ми все зробили так, як задумали. А для цього веди себе з нею так, ніби нічого не сталося. Зрозумів?

— Я зрозумів, мамо, але я не знаю, як це. Що значить вести себе «ніби нічого не було»?

— Це означає поводитися так, сину, ніби нічого проти своєї дружини не маєш.

— Ти пропонуєш мені перестати бути собою і почати прикидатися? Ти пропонуєш мені брехати?

— Бог з тобою, сину. Як я можу тобі таке пропонувати? Просто будь спокійним і доброзичливим! Говори Анні побільше добрих і ласкавих слів. Нехай думає, що ти її любиш і нічого поганого проти неї не задумуєш. Ніхто тебе не змушує брехати і прикидатися. Про що ти взагалі?

— Це не так просто, мамо, говорити добрі й ласкаві слова любові жінці, яку не любиш.

— Це простіше простого, сину. Згадай, про які гроші йде мова. І не тільки про гроші.

— Та ну тебе, мамо. Коли ти отак говориш, світ навколо мене стає в рази складнішим.

— А ти візьми себе в руки, сину. Не будь ганчіркою. Ти чоловік чи хто?

— Чоловік.

— Тоді не ний!

— А от фахівці, мамо, які постійно проводять дослідження в галузі душевного здоров’я, навпаки, радять чоловікам не приховувати своїх почуттів.

— Ти серйозно?

— Абсолютно. Особливо коли чоловікам сумно або страшно.

— І що радять вам ці фахівці?

— Вони радять нам нити, як ниють жінки, і навіть більше.

— Більше? Це ще що означає?

— Це означає, мамо, що нам тепер можна теж не тільки плакати і не соромитися своїх сліз, як це роблять деякі жінки, але й…

Але Олексій не зміг договорити. Мама йому цього не дозволила.

— Навіть слухати не хочу, — вигукнула вона. — Замовкни негайно. Напевно, це якась гидота.

— Чому одразу гидота, мамо? Фахівці радять!

— Та роби що хочеш, сину, якщо фахівці радять, а тобі подобається. Тільки мені про це не повідомляй.

— Ну і не слухай. А тільки, мамо, я тобі чесно скажу, що коли я нию або плачу, не соромлячись своїх сліз, мені стає набагато легше.

— Не сумніваюся. А Анна бачила, як ти плачеш?

— Звичайно. Фахівці рекомендують саме при дружинах не соромитися.

— Ну тоді чого ти мені тут голову морочиш? Значить, це твоє природне стан, і можеш далі продовжувати так себе вести. Головне, щоб твоя дружина не побачила змін у твоїй поведінці. Розумієш? Щоб нічого не запідозрила.

— Я розумію, мамо. Але мені все одно тривожно. А раптом Анна запідозрить.

— Тоді нам з тобою обом не поздоровиться, сину. І я тобі вже про це говорила.

— Давай все відмінимо, мамо. Поки не пізно. Ну, чесне слово, нехай Анна живе і далі. Адже навіть якщо вона нічого не запідозрить і у нас все вийде, почнеться ж розслідування. На нас перших впаде підозра.

— Не впаде. Ми забезпечимо собі алібі. Нас не буде в місті, коли це станеться. Я ж тобі це говорила. Забув, чи що? Ти взагалі чим тут мене слухав?

— Та не забув я, не забув. Просто на душі тривожно.

— Коротше, синку. Я вже втомилася з тобою говорити на цю тему. Відповідай мені тільки на одне питання. Ти хочеш нарешті здобути фінансову незалежність чи так і думаєш все життя жити за рахунок своєї дружини? Так чи ні?

— Так!

— Точно?

— Точно.

— Щось у тебе голос якийсь невпевнений.

— Так-так-так! — закричав Олексій. — Хочу фінансової незалежності. Дуже!

— От і чудово. Тоді залишайся собою, не соромся сліз і всього іншого, що радять тобі твої фахівці, і зроби так, щоб твоя дружина не сумнівалася в твоїх до неї почуттях.

— Я постараюся. Зроблю все можливе. Господи, дай сил вистояти і пройти це випробування теж.

Анна зайшла в квартиру свекрухи, коли розмова чоловіка з мамою вже підходила до кінця. Вони розмовляли на кухні за зачиненими дверима і не чули, як Анна увійшла в передпокій.

А коли Анна підійшла до дверей кухні, вона почула тільки попередження, застереження і поради свекрухи, а також обіцянки чоловіка зробити все правильно і його побоювання. Зміст же всієї розмови їй був незрозумілий. Але сама розмова викликала у неї тривогу.

«Без сумніву, вони проти мене щось задумали, — подумала Анна. — І задумали щось дуже недобре. От тільки що? Судячи з того, що я почула, вони задумали проти мене щось дуже серйозне. Не інакше як вирішили мене позбутися.

А що? Олексій — мій чоловік. І якщо зі мною щось станеться, він єдиний мій спадкоємець. І все, чим зараз володію я, стане належати йому. А інакше як ще він може здобути фінансову незалежність?

І ж застерігали мене всі: і подруги застерігали, і батьки, щоб я не виходила заміж по любові за бідного студента з юридичного факультету. Не послухалася. От тепер і розплачуюся».

Анна важко зітхнула. І її зітхання було почуто свекрухою.

— Мені почулося, чи там хтось є? — тривожно промовила Катерина Митрофанівна.

— Де «там», мамо? — перелякано відповів Олексій. — Навіщо ти мене лякаєш? Мені страшно!

— Там, — відповіла свекруха, широко відкривши очі і показуючи пальцем на двері, — біля дверей кухні з іншого боку! Піди, синку, подивися.

«Пора тікати, — подумала Анна. — Не потрібно, щоб вони мене помітили. Я ж нічого толком не чула, а вони можуть подумати протилежне. І невідомо, як зреагують».

— Я не піду, — майже плачучи, відповів Олексій.

У цей час Анна вже збиралася вийти з квартири.

«У квартиру свекрухи я змогла увійти тільки тому, що двері були відчинені, — швидко думала вона. — Інакше б я подзвонила. Мені пощастило, але що робити далі?

Якщо залишу двері відчиненими, Катерина може здогадатися, що я тут була. Потрібно зробити так, щоб двері опинилися зачиненими. Але як це зробити?»

Анна побачила ключі від квартири на тумбочці.

— Чого це ти не підеш? — пролунав з кухні обурений голос свекрухи.

— Я ж кажу, мамо, що мені страшно, — відповів Олексій. — Раптом там дійсно хтось є.

— Тим більше потрібно подивитися. Іди.

— Ні.

— Так!

Олексій зрозумів, що протистояти марно, встав зі стільця і повільно пішов до дверей кухні. По дорозі він схопив зі столу перше, що побачив на ньому. Це була виделка.

Коли Олексій відчинив двері кухні, Анна вже вийшла з квартири, зачинила двері і піднялася на поверх вище.

— Тут нікого немає, мамо! — радісно повідомив Олексій.

— Обійди всю квартиру, синку. Для надійності. І перевір вхідні двері.

Обійшовши всю квартиру і повернувшись на кухню, Олексій повідомив, що двері зачинені, а в квартирі нікого немає.

— Значить, почулося, — з полегшенням промовила Катерина і перехрестилася.

У цей час у квартиру подзвонили.

— Хто це? — перелякано закричав Олексій. — За нами прийшли? Вже? Я так і знав.

— Чого ти смикаєшся? — відповіла Катерина. — Чого ти кричиш?

— Як не смикатися, мамо. На таке діло зважилися. Прости, Господи.

— Ми ще нічого не зробили.

— Ах так, — Олексій з полегшенням видихнув. — Це все нерви, мамо.

У квартиру знову подзвонили.

— Відчини. Це, напевно, твоя дружина. Вона попереджала, що приїде.

— Я відчиню, мамо, але сподіваюся, що ти не зараз втілиш задумане тобою?

— Ти в своєму розумі? Задумане втілиться в реальність тільки тоді, коли нас не буде в місті. Забув, чи що?

— Від хвилювання тут усе забудеш. Навіть власне ім’я. Ти знаєш, мамо, останнім часом я став помічати, що добре пам’ятаю, що було десять років тому, але зовсім не пам’ятаю, що було вчора або позавчора. Як думаєш, чому?

У квартиру знову подзвонили.

— Іди відчиняй, — сказала Катерина Митрофанівна.

Олексій жалібно видихнув, заплющив очі, похитав головою, відкрив очі і пішов відчиняти. Відчинивши двері, він побачив Анну і заплакав.

— А що сталося? — заходячи в квартиру, лагідно спитала Анна. — Хто тебе образив? З мамою посварився?

Анна непомітно повернула ключі на місце.

— Та ні, — схлипуючи, відповів Олексій. — Просто день важкий був.

— Їсти будеш, донечко? — лагідно поцікавилася Катерина, коли Анна і Олексій прийшли на кухню. — Обід вже готовий. Суп грибний. Курочка смажена. Все, як ти любиш.

— Я на роботі перекусила, — відповіла Анна, з підозрою дивлячись на каструлю з супом і на сковороду, в якій була курка.

«Хто їх знає, — думала вона, — що це за суп і що це за курка».

— Я, власне, чому приїхала-то, — продовжила Анна, сідаючи за стіл. — А ти чого з виделкою в руках, Олексію?

Олексій, стоячи в дверях кухні, тільки зараз помітив, що все ще тримає в руках виделку, і злякано відкинув її вбік, ніби це не столовий прилад був у його руці, а змія.

Виделка зі дзвоном впала на матову керамогранітну підлогу і заблищала в променях сонця.

Притиснувши руку до грудей і важко ковтнувши, Олексій подивився на Анну широко відкритими очима.

— Ти чого? — спитала Анна, помітивши на собі пильний погляд чоловіка.

— Чого? — нервово перепитав Олексій.

— Вигляд у тебе якийсь.

— Який?

— Дивний. Ти зараз схожий на Родіона Романовича.

— А це хто?

— Це студент, як і ти. Але з «Злочину і кари». Остання екранізація. Не дивився?

— Ні. Коли мені? Я ж навчаюся. На юриста.

— А ти подивися. Там у сцені, коли він прийшов до лихварки Олени Іванівни, у актора вигляд був точно, як у тебе зараз.

— Ха-ха. Як у мене. Скажеш теж.

— Серйозно. Ви навіть чимось схожі.

Анна подивилася на свекруху.

— Може, все-таки супу хочеш? — спитала та. — Грибного! Твого улюбленого. Або курочку?

— Можливо, Катерино Митрофанівно, — відповіла Анна. — Але не зараз. Трохи пізніше. Спочатку мені потрібно повідомити вам одну важливу новину.

— Новину? — перелякано вигукнув Олексій.

— Вірніше, не новину, але… Для вас це буде новиною.

«Чому вона так на мене дивиться? — подумав Олексій. — А раптом їй уже все відомо. Треба щось робити. Але що? Треба щось сказати. Але що сказати?»

— Я тебе люблю, Анно, — сказав Олексій. — І завжди буду любити. Клянусь. А ти?

— Я тебе теж люблю, — сказала Анна. — Але мені потрібно в чомусь зізнатися. Справа в тому, що, коли я погодилася стати твоєю дружиною, я не сказала тобі головного.

— Головного?

— Ну, що у мене вже є діти.

«Як же це? — подумав Олексій. — У моєї Анни є діти? Нічого не розумію. Я був упевнений, що до мене у неї взагалі нікого не було, а тут виявляється, що мало того, що були, але ще й після себе дітей залишили? Так, чи що?»

— Діти?! — з обуренням вигукнув Олексій. — У тебе!

— Від попередніх чоловіків. Дві дівчинки і хлопчик.

— І ти приховала?

— Але я чому приховала. Думала, що якщо ти дізнаєшся, то не одружишся зі мною. Думала, що не пробачиш, що у мене до тебе були інші. Але сьогодні я вирішила, що більше не маю права тебе обманювати. Прости мене, Олексію.

— Ні, Анно. Ти як хочеш, а таке не пробачають. Господи, та як же мені тепер жити з цим?

— А ти не могла б від них відмовитися? — спитала свекруха.

— Та я б із радістю, Катерино Митрофанівно, — відповіла Анна, — але все моє майно оформлене на них. А коли вони стануть повнолітніми, все перейде до них. Пробачте мене, що відразу все вам не розповіла.

Звісно, Катерина і Олексій не пробачили Анну і наговорили їй багато всього поганого.

А навіщо їм було її пробачати? Яка з цього користь? Ну навіть якщо не стане Анни, їм-то яка вигода, якщо все перейде якимось там її дітям?

А старатися заради чужих дітей ні Олексій, ні Катерина Митрофанівна не хотіли. Тому вони просто наговорили Анні купу гидот, сказали, щоб вона на очі їм не попадалася, і вимагали, щоб вона негайно покинула їх чесний дім.

Анна вислухала родичів з розумінням. А коли свекруха сказала наостанок, щоб Анна пішла геть з її дому, Анна з радістю це зробила, сказавши перед відходом, що все сказане про неї — це правда. І вона заслужила таке ставлення до себе.

Незабаром Олексій і Анна розлучилися. А через місяць після розлучення Олексій дізнався, що ніяких дітей у Анни немає.

— Як це немає дітей? — вигукнула Катерина, коли син повідомив їй цю неприємну новину. — А хто у неї є?

— Та в тому-то й справа, що нікого, мамо! Про дітей це вона все збрехала.

— Навіщо?

— Вона таким чином хотіла перевірити, наскільки сильно ми її любимо. І ми, мамо, не пройшли з тобою це випробування.

— Так, синку. Це випробування ми не пройшли. Але це буде нам уроком на майбутнє. І наступного разу, коли ти одружишся на багатій жінці, ми врахуємо наші минулі помилки і зробимо все можливе, щоб подібне не повторилося.

І вже через місяць Олексій одружився на Марії.

У свою чергу, Марія, як чесна жінка, відразу після того, як Олексій зробив їй пропозицію, попередила його, що у неї є троє дітей від попередніх чоловіків.

Але Олексій, навчений гірким досвідом, поставився до цієї новини більш ніж байдуже.

— Троє? — з усмішкою перепитав він.

— У тому-то й справа, — зітхнувши, відповіла Марія.

— Дозвольте я вгадаю: дві дівчинки і хлопчик?

— Так, — здивовано протягнула Марія. — А як ви дізналися?

— Бачите, Маріє, — відповів Олексій. — Я люблю вас, а значить, полюблю і ваших дітей. Вони стануть мені як рідні. За це не хвилюйтеся.

У відповідь на це Марія шмигнула носом, знизала плечима, похитала головою і сказала, що якщо так, то вона згодна вийти за Олексія, і їхнє весілля відбулося.

А через місяць після весілля, коли діти Марії повернулися з дачі (вони відпочивали у бабусі), Олексій зрозумів, що про дітей — це все було правдою. І більше того. Все майно Марії було записане на них.

Олексій хотів відразу розлучитися, але не зміг, тому що з’ясувалося, що Марія тепер чекає і від нього дитину.

КІНЕЦЬ.