Ви ж знаєте. Що на Різдво у великих торгових центрах ставлять ялинку і влаштовують вистави з Санта Клаусом? Для залучення покупців.

Ну, так от.

Замовлений актор для цього дуже великого торгового центру не зміг прийти. Грип, знаєте. Це буває. Таке трапляється з людьми. А повідомив він це.

Коли всі інші артисти були вже розподілені. Стало це відомо того дня. Коли треба було відкривати ялинку і починати. Загалом, безвихідне становище.

Тому. Старший менеджер центру був у жаху. Він уже уявляв, як йому вручають лист про звільнення. І виходу іншого не було, окрім як. Крім як, вискочити на вулицю.

Схопити першого-ліпшого, вбраного в костюм Санти. І запропонувавши йому чималу суму. Попросити замінити хворого актора. Очікувати багато від такої людини не доводилося, та все ж. А що робити?

Ось менеджер і вискочив на площу, якою ходили люди з дітьми, без дітей і стояли безробітні, вбрані в костюми Санта Клауса. Вони рекламували все на світі. Від гамбургерів до ліків. І тільки один.

Один стояв і озирався. Він щось шукав.

Ось на нього менеджер і звернув увагу.

— Стій!

Крикнув він.

— Стій!!! Мені все одно, що ти шукаєш і що збираєшся робити, але. Але я заплачу тобі більше. Хочеш п’ятсот доларів за вечір? Ти будеш просто сидіти біля ялинки, приймати дітей. Запитуватимеш, який подарунок вони хочуть отримати на Різдво і посміхатимешся. Усе.

— Ну?

Людина, одягнена в одяг Санта Клауса, зацікавлено подивилася на менеджера і відповіла.

— Чи правильно я зрозумів тебе? – запитав він.

— Чи правильно я зрозумів? – повторив він.

— Я буду сидіти, розмовляти з дітьми, і ти за це пропонуєш мені п’ятсот доларів?

— Так! Так!!! Так!!! Так!!! Саме це я і пропоную, – відповів менеджер.

— Ти згоден?

Людина в одязі Санти кивнула на знак згоди і зробила жест у повітрі правою рукою.

І раптом. Ніби маленький салют. Зовсім маленький. Розсипався безліччю різнокольорових спалахів.

— Шістсот п’ятдесят!!!

Негайно відповів менеджер.

— Я ж не знав, що ти фокусник.

Людина у святковому костюмі посміхнулася.

— Фокусник, так фокусник.

Погодився він.

І через півгодини. Біля дуже великої ялинки. Почалася вистава.

Дітки сідали на коліна до Санти і він. Розпитував їх і посміхався. Він робив руками, якісь паси і в повітрі. Біля ялинки. Розсипалися повітряні кулі, мильні бульбашки і маленькі салюти.

Діти та їхні батьки були в цілковитому захваті і незабаром. Центральний вхід у торговий центр був забитий вщерть. Усі дивилися на людину в костюмі Санти захопленими поглядами.

— Де ти знайшов його?

Запитав директор магазину в менеджера.

— Хто це? Він відомий фокусник? Скільки ти збираєшся заплатити йому?

— Шістсот п’ятдесят доларів за вечір.

Відповів менеджер.

— Недостатньо. Зовсім недостатньо! – обурився директор.

— Я хочу, щоб він був тут щодня. Ти що, сам не розумієш?

— Вибачте, – сказав менеджер зніяковівши.

– Звісно, я розумію. Я просто обмовився. Тисячу за кожен день.

— Ну, так краще, – відповів директор. І додав. – Готівкою будеш віддавати йому.

І справді. За ці п’ять днів. Виручка торгового центру злетіла до небес. Зал був забитий вщерть і батьки. Стояли в черзі, щоб їхні діти поговорили з цією усміхненою, доброю людиною і побачили його чудові фокуси.

А потім вони йшли в магазини і купували подарунки та ще багато чого.

Увечері наступного дня. До Санти підійшла дуже бідно одягнена жінка. Вона тримала за руки двох дівчаток. Одна з них була років десяти, а друга. Років шести. Вони були також дуже скромно одягнені. Жодних святкових суконь і корон на голові не було.

Жінка підштовхнула найменшу. Вона повернула дівчинку до себе і, наблизивши до неї своє обличчя, прошепотіла щось. Дівчинка повільно і невпевнено попрямувала до Санти, який сидів на великому і дуже красивому кріслі у вигляді трону.

— Іди сюди, малятко, – сказав Санта і посміхнувся.

– Не бійся. Іди. Я розповім тобі казку.

Але підійшла жінка і сказала.

— Вибачте мене, але донька не чує і не може говорити.

Санта запнувся. Він посміхнувся і посмішка злетіла з його губ. Він уважно подивився на жінку, і тільки тепер він помітив її блідість і худе обличчя без посмішки. Він пересилив себе і знову подивився на дитину. Потім він зняв свої червоні рукавиці.

— Іди сюди, радість моя.

Сказав він дівчинці і руками повторив це мовою глухонімих і дівчинка. Раптом посміхнулася йому у відповідь і довірливо забралася до нього на коліна.

Санта розмовляв із нею. І повторював усе руками. Він посміхався і жартував і дівчинка. Беззвучно сміялася йому у відповідь. Він, пообіцявши їй у подарунок велику і дуже красиву ляльку. Найдорожчу в цьому магазині. Таку.

Що й не всі заможні люди могли собі дозволити. Таку, що розмовляє, і мало того. М’яку й теплу. Ніби справжня дитина і ще. Повний набір до неї всього, що належить.

Коли малятко злізло з його колін і підійшло до мами. Та плакала.

— Я не знаю, як віддячити вам, – сказала вона.

— У мене немає грошей, щоб дати вам. Але я ніколи не бачила, щоб вона сміялася.

— Мені не потрібні гроші, – відповів Санта.

– Тільки її посмішка і сміх. Ось найкраща моя нагорода. Але чому ж ваша друга донька не підходить? – запитав він жінку.

— Вона не вірить у Санта Клауса, – відповіла жінка.

— І не чекає подарунків. Вона в нас уже велика.

— От як, – помітив Санта. – І все ж таки. Я хочу просто поговорити з нею. Можна?

— Звичайно, – відповіла жінка і сказала другій дівчинці.

— Ну? Чого ж ти чекаєш? Підійди до дядька і просто поговори з ним трохи. Зроби це для своєї сестри.

До Санти підійшла дівчинка з довгим темно-рудим волоссям і дуже серйозним. Зовсім не дитячими очима. Такими серйозними і допитливими. Такими сумними і красивими. Що у Санти перехопило подих.

Він зійшов зі свого трону і сів поруч із нею на сходинках, що вели до його крісла.

— Ну? – запитав він.

– Чого ж ти хочеш? Якщо ти не віриш у Санта Клауса, то, можливо. Можливо, ти просто розповіси мені про свою мрію?

— А навіщо?

Запитала в нього дівчинка і подивилася на нього так. Що Санті здалося. Ніби вона заглянула йому в саму душу.

— Навіщо? – повторила вона.

— Адже мені не потрібні ніякі подарунки. У цьому світі не буває чудес. І немає ніякого Санта Клауса. І можна купити дуже багато чого, тільки ось, – вона помовчала і додала.

— Тільки от, грошей у нас немає. Зовсім немає. І ляльку таку ми не можемо купити. У нас на їжу навіть немає… Усі наші гроші ми віддали одній клініці, де пообіцяли вилікувати мою сестру. А мама ще й боргів набрала. Але нас обдурили. Вони нічим не допомогли, а коли в нас скінчилися гроші. Вони просто перестали нас приймати. Ось так.

І дівчинка знову подивилася на Санту.

Той мовчав.

По-перше, йому нічого було відповісти дівчинці, а по-друге, у нього стояв клубок у горлі і говорити він не міг, але тут.

Дівчинка з темно-рудим волоссям вийняла кулачок, який тримала в кишені свого старенького платтячка.

— Це всі мої гроші, – сказала вона, – і взагалі все, що в нас є.

Вона розтиснула долоньку і Санта побачив.

Монетку в десять гривень.

— Я віддам вам усе, що в мене є, – сказала вона. — Всі мої гроші. Якщо ви зможете допомогти моїй сестрі. І ніякого подарунка мені не треба.

Санта задихнувся. Він дістав хустку з кишені й витер очі, після чого. Протер окуляри. Він дуже серйозно подивився на дівчинку і відповів.

— Дивись, – ти даєш мені дуже багато грошей. Я не можу прийняти таку колосальну суму. Я повинен дати тобі здачу.

Дівчинка з подивом подивилася на Санту, а потім. Перевела погляд на маленьку монетку, яка все ще лежала на її долоні.

— Ви впевнені? – запитала вона в Санти. — Ви впевнені в тому, що це так багато? Адже я вже не маленька. І я знаю, що це невелика монетка.

— Для тебе маленька, – погодився Санта, – але для мене дуже велика. Настільки велика, що я не можу взяти її просто так. Я дам тобі решту. Йде?

— Йде, – погодилася дівчинка.

Санта витягнув зі своєї кишені всі гроші, зароблені за ці шість днів, і поклав їх у кишеню дівчинки. Потім він узяв з її долоньки монетку і сказав.

— Я поверну тобі її разом із подарунком. Добре?

— Добре, – погодилася дівчинка і посміхнулася так сумно, і так розуміюче подивилася на Санту.

Що той знову задихнувся і в горлі в нього застряг великий клубок, що піднявся прямо з душі.

— Спасибі вам, дядьку, – сказала дівчинка з темно-рудим волоссям. — Ви дуже хороший. Я гроші віддам мамі. Вони дуже потрібні нам. Ви дуже допомогли. І якби на світі насправді був Санта Клаус. То я дуже б хотіла, щоб він був схожий на вас.

Потім вона обійняла його за шию своїми тонкими ручками і поцілувала в неголену щоку.

Санта ще довго сидів на сходинках і дивився вслід тим, хто йшов. Високій жінці і двом дівчаткам, які трималися за її руки. Він тримав у правій кишені своєї коротенької червоної курточки кулак. В якому було затиснуто десять гривень.

Вранці в день Різдва, дівчинка з темно-рудим волоссям прокинулася від запахів з кухні. Вона давно вже не їла нічого такого смачного. Навіть і уявити собі не могла, що це мама готує таке. Вона згадала доброго дядька, одягненого в костюм Санта Клауса. І подякувала йому подумки, а потім побажала йому. Щасливого Різдва, здоров’я і багато років життя. Але тут. Тут раптом із сусіднього ліжка, де спала її глухоніма сестра. Донісся дивний звук. Дівчинка схопилася в сильному хвилюванні. Вона кинулася до сестри, але та. Та сиділа на ліжку і плакала.

— Що? Що сталося?! – закричала дівчинка з темно-рудим волоссям і повторила своє запитання за допомогою рук.

Її шестирічна сестра подивилася і раптом… Раптом, абсолютно чітко і голосно. Вимовила.

— Я чую! Чую і кажу!!!

І вони кинулися на кухню до мами, а та почувши це впустила з рук тарілку і підхопивши доньку на руки. Спершу заплакала, а потім закрутилася по кімнаті. Вони танцювали. А коли зовсім знесилені від радості й почуттів, що нахлинули. Повернулися до спальні. То разом ахнули від здивування. Посеред невеликої кімнати стояла велика коробка, перетягнута дуже гарною стрічкою.

— Що це? – запитала мама в старшої доньки.

— Не знаю, – відповіла та, але вона здогадувалася, що це може бути.

— Звідки? – дивувалася мама. — Як сюди потрапило? Хто приніс?

Дівчатка разом із нею кинулися розв’язувати стрічку й упаковку. А коли вони відкрили кришку на цій дуже великій коробці, то ахнули всі разом. Там була супер дорога лялька і все, що до неї належить. Там були сукні та курточки для всіх трьох. Дуже красиві і ще – всякі жіночі прикраси і безліч парфумів. А на самому дні лежав шкіряний дипломат.

Мама поклала його на ліжко і відкрила. Вона задихнулася і довго не могла нічого сказати. А коли опустившись на ліжко поруч вимовила.

— О Господи.

Старша її донька. Провівши правою рукою по пачках стодоларових купюр. Відкрила маленьку кишеньку на змійці. Вона вже підозрювала, що там знаходиться, ні, вона абсолютно точно знала, що там лежить.

Це була монетка десяти гривень.

Дівчинка з темно-рудим волоссям затиснула її в праву долоньку і притиснула до своїх грудей. Вона підійшла до вікна, поки її мама і донька намагалися збагнути, скільки ж там грошей. А сума була дуже велика. Дівчинка з темно-рудим волоссям дивилася у вікно і там з неба падав сніг і разом з ним різнокольорові повітряні кулі та мильні бульбашки. І в повітрі спалахували вогники салюту. І їй чомусь здалося, ніби вона бачить обличчя того самого доброго дядечка, одягненого в костюм Санта Клауса.

— Спасибі тобі, – сказала вона тихо і додала. — Санта.

— З ким ти розмовляєш? – запитала її мама.

— Йдемо. Ходімо ж швидше. Ми зараз одягнемо найкрасивіші сукні та сядемо за стіл. Ми повинні все це відсвяткувати.

— З Сантою, – відповіла дівчинка з темно-рудим волоссям.

— Але ж Санта Клауса немає ти завжди так говорила… – заперечила їй мама.

Дівчинка ще міцніше стиснула у своєму кулачку монетку.

Вона нічого не відповіла.

Вона помахала рукою чоловікові в пальто і старомодному казанку. Він стояв під падаючим снігом і посміхався їй. Там, за вікном.

Мама підійшла і ставши поруч, теж подивилася у вікно. Але не побачила там нікого.

— Там нікого немає, – сказала вона доньці. — Кому ти махаєш?

Але донька нічого не відповіла. І вони пішли вбиратися в гарні сукні, щоб сісти за святковий стіл.

Ось я і думаю. Пані та панове.

Хто був тим самим чоловіком в одязі Санти і хто був той чоловік за вікном.

І звідки взялися різнокольорові кулі та мильні бульбашки із салютом?

Як ви думаєте?

КІНЕЦЬ.