— Женю, приїжджай! Мені так погано, просто не висловити словами, – Даша ридала в трубку. – Прошу тебе!

— Що сталося? – здивувалася подруга, яка ще вчора ввечері гуляла разом із чоловіком у чоловіка Дарини Віктора на ювілеї. – Невже у Вітьки все-таки тиск стрибнув? Швидку викликали?

Чесно сказати, цього недільного ранку Женя ще спала. І дзвінок подруги став для неї повною несподіванкою. Тому говорила вона поки що машинально, здогадуючись по ходу розмови, що від неї хоче Даша.

— Та який тиск! – продовжувала плакати в трубку Даша. – Немає в нього ніякого тиску. І совісті теж немає. Ой, не можу…. Ой, як мені погано, Женечко! Та що ж це коїться?

— Дашо, мила, заспокойся. Поясни мені, що трапилося? Ви посварилися з Вітькою, чи що? – Женя намагалася внести ясність у нечленороздільну промову, переривану схлипуваннями й охами.

— Мамо, я зараз швидку викличу! Ти перестанеш ридати чи ні! – почула вона в трубці суворий голос Алли, двадцятирічної доньки Даші.

— Так, Дашуль, заспокоюйся. Випий там що-небудь на кшталт заспокійливого і чекай. Я вже виїжджаю, – прийняла рішення Женя.

Вставати, звісно, не хотілося. Вони з Дімкою ще валялися в теплій постілі. Учорашній банкет у ресторані, на якому святкували півстолітній ювілей Дашиного чоловіка, пройшов дуже весело. І зараз подружжю хотілося тільки одного – якомога довше не залишати м’яке ліжечко.

А потім встати і не поспішаючи випити по келиху холодного ігристого. Після подивитися якийсь веселий фільм або з’їздити кудись на природу – в парк або на озеро, яке вони з чоловіком дуже любили відвідувати.

Але раптовий ранковий дзвінок подруги всі ці плани перекреслив. Потрібно було мчати до неї і розбиратися, що в них із Віктором сталося.

Коли Євгенія увійшла у квартиру до Даші, та вже не плакала, тільки припухлі очі й почервонілий ніс говорили про її душевну драму.

— Женька… Як він міг? – в її очах знову з’явилися сльози.

— Е, ні, так не піде! А ну візьми себе в руки зараз же! Все, я вже тут, і зараз допоможу тобі. Розберемося!

На кухні густо пахло якимись заспокійливими краплями – Женя не дуже в цьому розбиралася. Але те, що тут пахло бідою і сльозами, було зрозуміло й так.

— Тітко Женю, скажіть ви їй, що це не кінець. Скільки можна ридати через зрадника? – до них підійшла Алла. – Так, прикро, але це не трагедія! Не кінець життя.

— Аллочко, не треба, прошу тебе! Ну хоч ти не додавай мені страждань, – ледве промовила Даша в сум’ятті.

— Так, усе цікавіше стає, – злегка розгубилася Женя. – Про якого зрадника йдеться і де власне сам Віктор? Він що, сховався від нас? Боїться відплати? Я з ним зараз швидко розберуся!

Вона рішуче пройшла вглиб квартири і закричала голосно і пронизливо:

— Вітя, виходь! Май совість, досить ховатися, підлий боягуз. Нашкодив, будь добрий, вибачся перед дружиною.

— Та немає його, тітко Жень! Ні! Усе, злився мій татусь, у ранковому тумані розчинився. Негідник такий! – Алла говорила різко і з почуттям. – Ну і нехай котиться! Туди йому й дорога!

— Віктор пішов? Куди? – поставила запитання Євгенія, дивно поглядаючи на Дашу й Аллу.

— До іншої. Він пішов від мене, Женя, – втомлено промовила Даша.

– До іншої жінки.

— До іншої? До якої іншої? Адже ще вчора все було чудово. Ми всі дивилися на вас у ресторані й щиро раділи. Яка чудова сім’я! Яка міцна! Двадцять п’ять років разом, рука об руку. Двох дітей виростили, та яких! Можна лише позаздрити, і багато хто заздрив, я це точно знаю. Звідки взялася інша? Ти нічого не плутаєш, Дашуню? – дивувалася Женя.

— Ну, виходить, вона була давно. А сьогодні Віктор вирішив поставити крапку в наших стосунках. Сказав, що йому п’ятдесят, а це значить, не так уже й багато часу залишилося на щастя. Так і сказав, Женя. А зі мною, видно, щастя неможливе, – здригнувшись, вимовила Дарина.

— Та що ж це? Ось так справи… А ти хоч дізналася, хто вона? Може, це пройдисвітка якась? Запудрила мізки мужику, він і поплив. Може, його взагалі рятувати треба, а не засуджувати? – вирішила внести ясність Женя, яка завжди і в усіх ситуаціях діяла практично і мислила раціонально.

— Мені все одно, хто вона. Хіба це має тепер значення? Він сказав, що більше мене не любить. І останнім часом був зі мною тільки через дітей.

— Ага, через дітей! Максу двадцять чотири, мені двадцять. Ми давно вже не діти, мамо! Батько був із тобою поруч, бо йому так зручно було. Грошики він із тебе тягнув. Ось і вся правда. Що, не так, скажеш? – зло вигукнула Алла, яка теж нервувала, але свої переживання ховала під удаваною байдужістю.

— Доню, ти що? Ти думаєш…

— А що тут думати? От скажи мені, хто оплатив цей пишний банкет на честь ювілею батька? – запитала Алла. – Навіщо він узагалі потрібен був, усе це показне свято?

— Я оплатила. Але це тому, що останнім часом саме я добре заробляла. Мене підвищили, головний став доплачувати мені за посаду і за стаж. А у Віктора були проблеми на роботі, ти ж знаєш, донечко. Ми з ним так і домовлялися, що я оплачу ресторан і всі витрати, пов’язані з ювілеєм. І в цьому нічого дивного немає, ми ж сім’я, – сказала Дар’я і одразу ж осіклася.

— Ти і зараз у цьому нічого дивного не бачиш? – Женя дивилася на подругу в усі очі. – А ти не думала, Дарино, що всі ці так звані складнощі з роботою у Віктора спричинені тим, що він банально виводив із сім’ї гроші наліво? Я ось, наприклад, тепер у цьому не сумніваюся.

— Віктор мені говорив, що головний його не любить, дошкуляє. Що він не може працювати в такій нервовій обстановці. Нібито, він не хлопчик, щоб терпіти від якогось молодого шмаркача приниження на свою адресу. Я йому вірила. Чекала, коли Віктор знайде іншу роботу. Ми ж не сиділи без грошей, моїх заробітків цілком вистачало…

— Ось! Твоїх грошей вистачало, а свої він ховав від тебе. Або цій… віддавав одразу, щоб вона його прийняла з розпростертими обіймами, – продовжувала міркувати Женя.

— Господи, яка ганьба! Мало того, що зраджував мене, так ще й використовував як грошовий мішок, – знову заплакала Даша. – А я, я чому нічого не помічала? Невже мені було все одно, що відчуває і про що думає мій чоловік?

— Ну ти себе не звинувачуй. Деякі негідники так уміють приховувати свої почуття, що жоден детектор не може їхню брехню розкрити. А ти просто звикла довіряти чоловікові за стільки років, ось і все, – заспокоювала Дашу приятелька.

— Ні, дружина перша має відчувати, що в сім’ї щось не так, – журилася Дарина. – А я лише про роботу думала, та про дітей.

— А навіщо йому потрібен був тоді цей ювілей, якщо він уже збирався від тебе йти? Я ось цього ніяк зрозуміти не можу, хоч убий, – задумливо промовила Женя. – Адже це ж такий цинізм, у моїй голові просто не вкладається!

— Та ти що! Як же! Віктор же все життя як актор на сцені. Так любить чужу увагу до своєї персони і похвали, і лестощі на свою адресу. Ось він і влаштував показовий ювілей на свою честь. Щоб ще раз переконатися в тому, який він чарівний і чудовий.

— Так? От ніколи б про нього такого не подумала!

— А потім ще й усій рідні скаже, що це я його вигнала, а він зовсім не збирався йти з сім’ї, навіть ось свято сімейне влаштував, – із сумом продовжувала Дар’я.

— Боже, скільки нового я сьогодні дізналася про людину, з якою ми дружимо понад двадцять років! – здивувалася Женя. – Ну пішов би по-людськи. Зустрів іншу – йди! Уперед, до пригод. Ні, треба вибудувати цілий сценарій, продовжувати жити з дружиною, тирити гроші з сім’ї, робити вигляд, що все нормально. Та ще й сімейні свята влаштовувати. Маячня!

Даша лише витирала сльози, слухаючи подругу.

— Тітко Женю, ну скажіть ви їй, нехай не плаче. Я не можу вже на це дивитися, – попросила її Алла.

— Так, справді, досить соплі розпускати. Пішов, нехай іде. Від баласту треба вчасно звільнятися. Нам зараз потрібно подумати, як правильно розділити ваше майно, щоб йому нічого не дісталося. Є в тебе хороший юрист на прикметі, який у сімейних справах спеціалізується?

— Ні, звідки? – відповіла неуважно Даша. – Але ж і справді – мені все це незабаром належить – розлучення, поділ майна. Боже мій, який жах!

— Не розкисати! У мене є один хороший юрист. Ось їй ми зараз і зателефонуємо. Час готуватися до битви, – взяла ініціативу у свої руки Женя.

Незабаром фахівець із розлучень Ірина Леонідівна зустрілася з Віктором. Вона пояснила, що має намір залишити його без штанів. І краще йому як порядному чоловікові, який поважає себе, самому відмовитися від квартири на користь колишньої дружини.

— Я легко доведу в суді, що ви весь останній час отримували хорошу зарплату, але від сім’ї її ховали. Знайду докази того, як ви нахабно використовували дружину для свого збагачення. Це буде дуже ганебний для вас процес, майте це на увазі! Від вас відвернуться всі – діти, родичі, які дізнаються про вашу справжню сутність, колеги, друзі, – упевнено говорила йому жінка-юрист.

— Е… дозвольте… – спробував заперечити ошелешений таким напором Віктор.

— Не дозволю. І не перебивайте мене! Так я продовжу. Як показує моя практика, ваша молодиця, до речі скільки їй, 25, 30? Так от, ваша молода обраниця незабаром вас кине, коли зрозуміє, що взяти їй із вас більше нічого. І ось тоді ви усвідомлюєте повною мірою, як добре, що з вами ще продовжують спілкуватися діти і деякі з ваших родичів. Так що? Влаштовуємо показовий процес, де я виверну навиворіт вашу підлу душу? – усміхаючись, запитала Ірина Леонідівна.

— Я не можу відмовитися від своєї частки у квартирі. Це якось навіть неправильно, – не хотів погоджуватися з позицією юриста Віктор.

— Отже, я вже починаю діяти. Насамперед – запит до вашої організації про доходи, далі всі ваші телефонні розмови, всі рахунки, перекази і покупки за останній рік – усе стане надбанням громадськості. Щасливо залишатися. А мені час братися за справу!

— Зачекайте, треба подумати, – засумнівався Віктор. – Можливо, ви й праві. І свою частку у квартирі я можу залишити дітям. Адже так буде правильно, як ви думаєте?

— Саме з цього я й почала нашу зустріч. Дуже рада, що ми дійшли консенсусу. І ви прийняли важливе і, головне, потрібне для себе рішення. Здоровий глузд завжди допомагав людям уникнути негативних наслідків своїх вчинків.

Дарина і Віктор розлучилися, але він майже нічого не взяв з їхнього спільно нажитого майна. А через рік, як і передбачала Ірина Львівна, молода обраниця вигнала Віктора геть.

КІНЕЦЬ.