– Алло … – тихо сказала Ірина.

– Іринка, привіт! А ти чого сумна? Ірино, ти не занедужала? – бадьорим голосом відповіла Наталія Іванівна – матір дівчини.

– Ні, не занедужала, мамо. Олег так і не бере слухавки. Мені здається, що з ним щось трапилося. – відповіла Ірина і машинально змахнула сльозинку з щоки.

– Іро, ну що ти така меланхольна?! Залагодила – сталося, сталося … Я тобі вчора казала, що з твоїм чоловіком сталося – загуляв він. Тато твій такий самий був: відправиш його в магазин за хлібом, а він через два дні з’явиться весь у губній помаді. Чоловіки всі такі!

– Олег не такий… – багатозначно відповіла Ірина.

– Слухай, я чого дзвоню – до мене Віра повинна прийти ввечері, ми посидіти домовилися. Нагадай мені рецепт яблучного пирога, ну пам’ятаєш ти мені давала… – перевела розмову жінка.

– Мамо, якого пирога? У мене чоловік другий день на телефон не відповідає, а ти спокійна! – образилася Ірина і поклала слухавку…

Наталя Іванівна виховувала доньку одну. Батька дівчинки виставила після чергового загулу. Ірі тоді ледве виповнилося п’ять років. Заміж Наталія Іванівна більше не виходила, і завжди вважала чоловіків зрадниками.

Ірина виросла, познайомилася з Олегом. Коли дівчина привела до будинку коханого, щоб представити майбутній тещі, Наталя Іванівна подивилася на хлопця несхвально, і на кухні сказала дочці:

– Ну і навіщо він тобі здався? Ти така красуня, і розумниця, і  робота хороша. А він хто?

– Мамо, Олег хороший, і я його люблю!

На це Наталя Іванівна лише рукою махнула.

За кілька місяців після знайомства Ірина та Олег вирішили з’їхатися, щоб жити разом. Наталя Іванівна була категорично проти такого вчинку доньки.

– Ось Люба, подружка твоя найкраща, хоч і без медалі школу закінчила, але розумнішою за тебе виявилася! Живе одна і радіє. Он із відпусток закордонних не вилазить! А ти? Кохаю, кохаю…

– Мамо, ну що ти до мене причепилась? Люба просто ще не зустріла свою людину, тому поки що одна. А ми з Олегом знайшли одне одного. – відповіла дівчина.

Ірина та Олег стали жити разом, і спочатку все було просто чудово. Вони подорожували, будували великі плани, але офіційно поки що відносини не оформляли – жили цивільним шлюбом.

А місяці два тому Ірина почала помічати в Олегу зміни. Зазвичай, веселий чоловік став задумливим і навіть якимось усуненим. Спочатку дівчина думала, що Олег має проблеми на роботі. Дуже сильно переживала через це. Але на розпитування чоловік відповідав, що все нормально, і він просто стомився.

На якийсь час Ірина навіть повірила. Усі факти вказували на те, що Олег просто закопався у справах на роботі: нескінченні виклики у вихідні, затримки вечорами, зайнятість в обідню перерву. Потім додалися відрядження – на день, два чи три.

Ірина, як справжня дружина, підтримувала коханого. Збирала йому у відрядження все необхідне, а потім чекала вдома. Та ще догодити намагалася: то смачну вечерю приготує, то до повернення чоловіка смачний пиріг спече.

Часом дівчині здавалося, що життя налагоджується, але потім усе повторювалося знову: затримки вечорами, відрядження, незрозуміле усунення. Ірина зауважила, що навіть своє улюблене хобі – футбол, чоловік остаточно закинув.

Одного разу в обідню перерву Олег зателефонував Ірині:

– Слухай, шеф у відрядження на два дні відправляє. Збери сумку.

– Олеже, знову? Сьогодні ж п’ятниця. Я так сподівалася, що ці вихідні ми проведемо разом з тобою.

– Ну, що я зроблю… Він сказав, а мені що лишається?! Робота є робота. – сухо сказав Олег.

– Ну так, ти маєш рацію. Гаразд, до твого повернення все буде готове.

Олег поїхав у відрядження і мав, як завжди, повернутися в неділю ввечері. Але ні ввечері, ні вночі вдома Олег так і не з’явився. Ірина не спала всю ніч. Вона дзвонила чоловіку на телефон, але мобільний виявився вимкненим.

На ранок у Ірини від хвилювання аж голова стала важка. Вона знаходилася на межі, і вже подумки підготувалася до найгіршого – з Олегом точно щось сталося.

Потім дівчина згадала, що у найкращої подруги Люби сьогодні день народження. Проблеми, проблемами, а привітати людину треба. Вона взяла мобільний і набрала номер:

– Алло … – відповіла Люба сонним голосом.

– Привіт, подруго, вітаю тебе з днем ​​народження. Бажаю тобі здоров’я, і ​​щоб ти зустріла свого коханого і єдиного чоловіка якнайшвидше! – Ірина намагалася вимовити привітання веселим голосом, але вийшло якось натягнуто.

– Дякую, Іринко. Тільки не можна було пізніше подзвонити? Я взагалі сплю ще …

– А ти хіба сьогодні не підеш на роботу? Я просто думала, що ти збираєшся. – щиро здивувалася Ірина.

– Ні, я відгул взяла на сьогодні. – якось сердито відповіла Люба.

– А що, хіба свято намічається? – перепитала Ірина.

– Ірино, та нічого не планується. Просто вирішила відіспатися!

Ірина відчула в голосі подруги якесь роздратування. Але зараз їй було не до того. Потрібно збиратися на роботу, а мобільний чоловіка як і раніше мовчить.

Ірина набрала ще раз номер чоловіка, почула короткі гудки.

Трохи не доходячи до офісу чоловіка, Ірина побачила Юлію Миколаївну – головного бухгалтера фірми, де працював чоловік. Колись вони разом ходили на корпоратив, тому деяких співробітників Ірина знала в обличчя.

– Юлія Миколаївно, почекайте! Доброго дня!

– Здрастуйте. Ірина, здається … – Жінка впізнала в Ірині дружину одного зі співробітників компанії.

– А ви знаєте, куди Олег у відрядження поїхав?

– Відрядження? У нас нікого зі співробітників немає у відрядженні… Я вам точно кажу, я б точно знала. А Олег, знову відпустку взяв власним коштом, – сказала жінка, анітрохи не сумніваючись у власних словах.

Але так воно й сталося. Олег справді оформив відпустку власним коштом. Це означало лише одне — жодного відрядження не було. А це слово «знов»… Отже, Олег робив так не вперше.

Ірина зайшла до квіткового магазину, купила гарний букет троянд і вирушила до Люби у гості. Як би там не було, треба було привітати подругу із тридцятиріччям.

Щоб зробити сюрприз, вона не стала дзвонити в домофон. Дочекалася, поки з під’їзду вийде хтось із сусідів і зайшла у відчинені двері. Ірина акуратно піднімалася сходами, і почула, що на сходовому майданчику розмовляють чоловік та жінка. І обидва голоси здалися їй дуже знайомими.

– Олеже, не їдь… День народження ж, ну прошу – залишся ще на ніч, а вранці я тебе відпущу.

– Люба, вона мені додзвонитися не може. Може на роботу прийти або, того гірше, напише заяву. Все ж таки треба було їй відповісти вчора, а не вимикати мобільний.

Ірина зробила кілька кроків вгору сходами і побачила картину, яка потім ще довго не стиралася з її пам’яті: найкраща подруга та коханий чоловік цілувалися так пристрасно, що не помічали нічого навколо.

Ірину видав телефон, що задзвонив у самий невідповідний момент. Люба та Олег різко обернулися, в повітрі повисла тиша. Ірина скинула дзвінок, піднялася ще на кілька сходинок та поклала букет.

– З днем ​​народження! — сказала Ірина, швидко розвернулась і пішла вниз сходами, щоб приховати від близьких людей сльози, що накочувалися на очі.

У кишені знову задзвонив телефон.

– Так, мамо! – відповіла дівчина.

– Ірино, а ти нічого в рецепті не переплутала, якийсь пиріг несолодкий вийшов? Ірино, ти що плачеш? Чи твій знайшовся? Де? – засипала запитаннями Наталя Іванівна.

– Знайшовся. У Люби. – коротко відповіла Ірина.

– Ні ну ти подумай, який негідник! А Люба ця твоя також… Ти їх що застала на гарячому? Ірино, ну розкажи? — не вгамувалася жінка.

Ірина поклала слухавку. Вона прийшла додому, прийняла гарячу ванну, випила заспокійливе та лягла спати.

Олег з’явився лише вранці. Він похмуро глянув на дружину:

– Ірино, нам поговорити треба. Я вирішив — давай розлучимося. Я люблю Любу і збираюся зробити їй пропозицію.

– Що ти збираєшся робити, мені абсолютно байдуже.

Олег зібрав свої речі та пішов. Ірина не пішла на роботу. Вона теж потихеньку зібрала речі, повідомила господині орендованої квартири про те, що вони з’їжджають і передала ключі.

За три дні Іра прийшла на роботу. У холі вона зіткнулася з начальницею.

– Бондаренко, прийшла! Ти собі що дозволяєш? Викину тебе вмить за такі викрутаси. Пояснювальну мені на стіл швидко! Три дні гуляла!

Ірина мовчки віддала начальниці заяву на звільнення за власним бажанням та вийшла з офісу. Вона втратила найкращу подругу та коханого, а мати навіть не спромоглася подзвонити і запитати як справи.

Не розповідаючи нікому, Іра переїхала до іншого міста. Вже за два тижні вона стояла на гарній набережній і пила ароматну каву.

– Дівчино, а це не ваш браслет? – почувся за спиною незнайомий чоловічий голос.

– Ой, наче мій. Не помітила, як злетів. — Ірина обернулася і побачила поруч чарівного, високого чоловіка, який простягав їй браслет.

– А я теж таку каву люблю – з вершками та без цукру. — незнайомець показав на склянку.

Незнайомець усміхнувся, Ірина теж усміхнулася йому у відповідь. А на душі зовсім несподівано стало так приємно і тепло. Що захотілося співати. І до чого це все, цікаво?

КІНЕЦЬ.