Ми з чоловіком з перших днів стали жити окремим осередком суспільства. У мене була однушка від бабусі, яку ми в майбутньому планували поміняти на спільну двушку, а то й троячку. Тож у себе вдома я була сама собі господиня і слухати нікого з приводу того, як мені вести побут, не збиралася.

Точніше, добрі поради я готова була послухати, щось корисне запозичити теж, у цьому нічого такого не бачила, але вчити мене, скільки разів на тиждень мити підлогу, в якому порядку складати рушники і як має відгладжуватись постільна білизна, це вже зайве. Я навіть свою маму не допускала зі своїми правилами до моєї квартири, що вже говорити про свекруху.

А поради вона роздавала охоче та щедро. Сама завжди при параді, на обличчі вираз благородної величі. Свекруха завжди намагалася ненав’язливо продемонструвати, що вона мені і моїй мамі не рівня. Ми позавчора з села понаїхали, а вони міщани, інтелігенція в енному поколіні.

Спочатку вона навіть зі своїми тапочками в гості ходила. Казала, що там якась особлива підтримка під її стопи, але було зрозуміло, що це все так, відмазки і не більше. Сяде на краєчок дивана, озирнеться, а потім з змученою посмішкою починає мовити.

– Дівчинко моя, ці штори абсолютно не поєднуються з інтер’єром, це поганий смак. Розумію, що тобі складно в такому розбиратися, але послухай доброї поради – заміни шторки.

– Як не ергономічно в тебе все на кухні розставлено! Текстиль повинен лежати знизу, з крупами, а сковорідки взагалі варто зберігати окремо.

– Ви спите на цьому постільному? Який жах! Воно ж жахливої ​​якості, та й забарвлення якесь кислотне. На такій білизні здорового сну просто не може бути.

Нагадаю, що всі ці вистави проходили у моїй квартирі. Мені б одразу маму чоловіка під лікоть з дому вивести, але я була молода і трималася за ідею, що треба терпіти, нічого не вдієш, це свекруха. Чоловік мамі казав, що ми й самі розберемося, але це виглядало для свекрухи непереконливо.

Сама я до цього в будинку свекрухи була всього один раз і то бігом. Тобто чай там не розпивав, обстановку не розглядав. Мама чоловіка воліла приймати гостей десь на нейтральній території, у кафе чи ресторані.

Але коли трапився пaндемія, усе позакривали, і свій день народження вона вирішила все-таки відзначити вдома. Були запрошені ми з чоловіком, пара її подружок, кілька родичів, та, власне, і все. Нас із чоловіком його мама попросила приїхати раніше, щоб допомогти їй підготуватися до урочистостей.

Чоловік тоді був у відпустці, я вже в декреті, тож без проблем погодилися. Від чоловіка була потрібна силова-бігова допомога, а від мене в приготуванні. Коли я побачила в якому стані свекруха в будинку посуд, мені стало погано.

Жирний наліт на тарілках та столових приладах, на деяких чашках подекуди невідмиті обідки від чаю чи кави. З цього посуду не те що є, його в руках тримати було неприємно. І все це на тлі цілком чистої квартири. Можна було б зрозуміти, якби скрізь бруд, сміття та запустіння, але це не той випадок.

Я спочатку подумала, що мені просто попалися невдалі екземпляри. Але переглянувши посуд, що стояла в сушарці, я зрозуміла, що він весь такий. Для сервірування столу свекруха дістала посуд із серванту, там все було в ідеальному стані, але ось решта кидала мене в жах і огиду.

Розводити розмови і викривати свекруху у свинстві чи якось зловтішатися я не стала принаймні вголос. Просто стала до раковини і стала методично перемивати весь посуд, який передбачалося використовувати для приготування. Свекруха на це не відразу звернула увагу, а коли спитала все-таки, чим я займаюся, і отримала відповідь, почала обурюватися так, ніби я її свинею обізвала.

Вступати в дискусію я не стала, просто продемонструвала їй різницю між тарілками, які я вже помила, і тими, до яких руки ще не дійшли. Те саме зробила зі столовими приладами. Я навіть не дорікала їй, що вона так вчить мене життя, а сама свинарник розвела. Хоча дуже хотілося.

Свекруха образилася і пішла в кімнату, а в мене від цієї сцени почав тягнути живіт. Я зробила те, про що мене просила мати чоловіка, і поїхала додому на таксі, відлежуватися. Чоловік намагався зірватись зі мною, але я відмовила. Все ж таки у мами день народження. Пообіцяла, що якщо стане гірше, я зателефоную.

За словами чоловіка, вечір пройшов непогано, вони з мамою все встигли підготувати. Про наше з мамою недорозуміння він чув, та страшенно образилася. Напевно, чекала, що я вибачатимуся, але мені не захотілося. Вважаю, що нема за що. Чоловік не наполягав. До речі, наступного року у подарунок свекрухи ми презентували посудомийну машину.

З того моменту я у свекрухи в гостях не була жодного разу. Вона в нас, дякувати Богу, теж. Передаємо через чоловіка привіти, обмінюємось на відстані подарунками до свята та й все. Мене все влаштовує, але я досі вважаю цю історію дивною, якщо чесно.

КІНЕЦЬ.