Я навіть не знаю, що мені робити і як тепер поводитися. Чи спілкуватися далі з подругою, чи ні. Бо той подарунок, який вона принесла моєму сину на день народження був, м’яко кажучи, дивним.

Я живу в районному центрі біля Києва. У мене є маленький синочок Назарчик, йому виповнилося три рочки.

Я дуже близько дружу з однією жінкою, Олею, ми познайомилися через дітей.

У неї син, Даник, на два роки старший за мого. Тобто йому п’ять років. Ми проводимо разом багато часу: гуляємо з дітьми, ділимося порадами, іноді навіть купуємо однакові іграшки для дітей. Вона мені справді дуже близька подруга.

І ось кілька днів тому у мого Назарчика був день народження. Ми вирішили відсвяткувати вдома, в тісному колі рідних і близьких.

Запросили моїх батьків, батьків чоловіка, кумів і, звичайно, подругу з її сином. Її чоловік зараз працює в Києві і не часто буває вдома, тому я подумала, що їм удвох буде приємно провести час у компанії.

Коли Оля прийшла, то принесла подарунок — загорнутий у пакунок. Я вирішила, що будемо одразу відкривати подарунки, бо Назарчику дуже цікаво, що йому дарують. Та й дітям завжди хочеться щось нове, щоб гратися тут і зараз.

Я розпакувала цей подарунок і, чесно кажучи, була дуже здивована. У пакунку виявилися старі іграшки, якими раніше грався її син Даник. Деякі були поламані. Ще там було кілька речей: дитячий одяг, але весь у плямах, дуже зношений.

Я промовчала. Не хотілося псувати свято, тим більше робити якусь сцену перед гостями. Подруга поводилася так, наче все було в порядку. Вона жодним чином не пояснила, чому вирішила принести такий подарунок.

Знаєте, я знаю, що у неї немає якихось фінансових труднощів. Ми часто разом щось купуємо для дітей, і я точно знаю, що вона може дозволити собі нову іграшку чи хоча б охайні речі.

Звичайно, я не залишила ці іграшки і одяг. Віднесла все до контейнера для речей, які розставлені по місту. Але цей осад лишився.

Минуло вже два дні, а я досі не можу зрозуміти, як мені тепер із нею поводитися.

З одного боку, ми близькі подруги, і я не хочу одразу робити якісь поспішні висновки.

З іншого боку, мені дуже неприємно від цієї ситуації, і я вже не знаю, чи можу їй довіряти, як раніше.

Тепер я запитую себе і вас: як мені бути? Чи варто мені з нею відверто поговорити про це?

Чи, можливо, просто віддалитися і поступово звести спілкування нанівець?

Може, я занадто гостро на це реагую? Але ж це мій син, його день народження, і таке ставлення до нього мене дуже зачепило.

Що б ви зробили на моєму місці? Буду вдячна вам за поради і думки з цього приводу.

Джерело