Тільки зараз, у 44 роки я відчуваю себе щасливою, зрозуміла себе і сенс життя, дозволила собі бути собою. Жіноча жертовність не несе і не дає нічого хорошого! Я дозволила собі трьох чоловіків, розлучення в ще купу речей. І це подарувало мені нову мене

Я народилася в маленькому районному центрі, у звичайній родині, де грошей завжди не вистачало, але в нашому домі панувала любов.

Дитинство моє було сповнене простих радощів – ігор на подвір’ї, книжок, які я зачитувала до дірок, і мрій про велике майбутнє.

Звідкись ще з малих років я знала, що хочу більшого. Мене не влаштовало життя в межах нашого містечка. Я хотіла побачити інші країни, реалізувати себе, і найголовніше – стати щасливою.

Першим кроком на цьому шляху став вступ до університету в Києві. Я вирвалася з рідного дому і опинилася у столиці – галасливій, динамічній, зовсім не схожій на моє містечко.

Там я познайомилася з Максимом. Він був моїм однокурсником – розумним, симпатичним, веселим. А що треба в юності?

Ми закохалися, одружилися, а згодом у нас народилися дві донечки, наші маленькі принцеси.

Але життя у столиці виявилося не таким романтичним, як уявлялося. Ми важко працювали, рахували кожну копійку, намагалися забезпечити дітей найкращим.

У ті роки я майже забула про себе. Мої дні проходили між роботою, кухнею, пранням, допомогою дітям з навчанням. Я всю себе віддала турботі про родину.

Максим теж занурився в роботу, і наше кохання почало згасати. Ми жили разом, але я часто відчувала, що між нами лише побутові зобов’язання. Нас втомлював побут, фінансові і побутові проблеми.

З роками з’явилися підозри про зради – з обох сторін. Я не можу сказати, що була безгрішною, але й не звинувачую Максима, якщо щось було в нього. Ми обоє були втомлені і шукали свіжого повітря.

Через 15 років шлюбу я зрозуміла: тримаюся за цей союз лише заради дітей. Я хотіла, щоб донечки росли в повній сім’ї і чекала, коли вони подорослішають.

Вони підросли, стали самостійними. І в якийсь момент я зізналася собі: мені потрібна свобода.

Коли мені виповнилося 40, я подала на розлучення. Це було нелегке рішення, але, на щастя, Максим сприйняв його спокійно. Ми розлучилися мирно, з повагою. Дочки вже були студентками, і я знала, що вони зрозуміють.

З того моменту моє життя почало змінюватися. Я отримала більше часу для себе. Зосередилася на кар’єрі та знайшла роботу, яка стала не лише джерелом доходу, але й натхненням.

Я працюю у великій компанії, яка має філіали за кордоном, і це дало мені можливість подорожувати.

Мої подорожі відкрили мені новий світ. Я познайомилася з людьми, які стали для мене більше, ніж просто знайомими.

Один з таких знайомих – чоловік з Києва, який довго був у мене закоханий, але чекав свого часу. Він теж одружений, але в тому шлюбі вже також мало хорошого.

Тепер наші зустрічі – це свято. Він піклується про мене, і в його обіймах я відчуваю себе особливою.

Інший живе на Західній Україні, він їздить у Київ і я в його місто також, і наші зустрічі також сповнені тепла й радості.

А у Франції в мене є Бертран – елегантний чоловік, який відкрив мені красу свого життя. Він живе у маленькому будиночку під Парижем, де я щоразу відчуваю себе вдома.

Він хоче, щоб я переїхала до нього назавжди, і, можливо, колись я це зроблю. Зараз я повʼязана з Францією роботою і покинути повністю своє життя в Києві я не хочу і не готова, принаймні в даний момент.

Тому я живу тут, в Україні, і насолоджуюся кожним днем. У мене є час для всього, про що я раніше лише мріяла: заняття йогою, походи до театру, подорожі, вивчення мов – удосконалюю англійську і вчу французьку.

Я більше не відчуваю провини за те, що роблю щось для себе. Я навчилася розуміти свої бажання та цінувати себе.

І знаєте, що я зрозуміла? Щастя – це не вічне кохання чи повна родина, як я думала колись.

Щастя – це свобода бути собою, прислухатися до свого серця і не боятися змін.

Жінки дуже часто жертвують собою заради інших, забуваючи, що мають право жити для себе.

І тільки тоді, коли ми перестаємо боятися бути собою, до нас приходить справжнє жіноче щастя.

Не знаю, чи ви згодні зі мною, і маєте повне п НАТО думати інакше. Мені цікаво почути різні думки.

Але повірте – ніколи не пізно почати жити для себе, як це зробила я.

Джерело