– А Що я не так сказала? У чому проти істини погрішила? Я не вигадала, я сказала те, що є, що його батьки, які в нас і копійки не вклали, вже витягли всі соки!

Ну так свекрам, міру треба знати, в сина таки своя сім’я, діти, іпотека. Чи добре він заробляє? Дуже добре, порадійте за нього і за онуків. Допомагає ж, добровільно, але це не означає, що треба сісти нам на шию та ноги звісити, тим більше, що нам відмовили колись в допомозі.

Мені 35 років, я зараз сиджу у другому декреті із дворічною донькою, є ще син, йому 9 років. І є трикімнатна квартира в іпотеці, взяли ми її перед декретною відпусткою. До цього, 9 років тому купили в іпотеку однокімнатну квартиру, майже виплатили за неї борг, але продали з невеликим залишком, щоб розширити житлоплощу.

А до цього 4 роки жили на оренді, накопичували гроші. І подужати змогли лише однокімнатну, це потім вже, коли син у нас з’явився, чоловік нову роботу знайшов і справи в нього пішли в гору, а до цього я тягла, у півтора раза більше заробляла, але все одно жили в режимі жорсткої економії. Ніхто нам не допомагав.

У мене, до речі, теж є мама та двоє молодших братів від другого чоловіка мами. Живуть вони, щоправда, далеко, у сільській місцевості, звідти якщо тільки соління та домашню шинку на допомогу мені відправляли. Зараз мама та вітчим вже на пенсії, займаються господарством, але викроюють зі своїх мізерних пенсій на подарунки онукам.

А батьки чоловіка мешкають у Києві. У них трикімнатна квартира, дача, все життя вони непогано заробляли, харчувалися, батько майже до самої пенсії був на керівній посаді, мама, щоправда, вдома сиділа останні 15 років, за чоловіком була, як сама казала.

13 років тому, коли ми з чоловіком одружувалися, майбутні свекри ще й спадщину отримали, та й так в них були накопичення. Син тоді у них просив у борr на початковий внесок, але мама очі потупила, губки бантиком склала і протягла:

– Ми так мріяли про даааачу, багато років мріяли, синку, а тепер варіант нам попався такий гарний. Ви молоді, заробите самі, всім важко, коли сімейне життя починається.

І не дали нам жодної копійки! Добре, немає питань, самі й заробили. Але якого біса тепер, коли ситуація змінилася, із сина тягнути? Я ж їм так і відповіла, що всім важко, коли на пенсії сидять, що не так?

Мати чоловіка тепер вже отримує соціальну пенсію, на нормальну їй не вистачило стажу, батько 6 років тому примудрився з гарної посади злетіти, щось там розкрилося, допрацював кілька років на пересічній посаді, тепер вже теж пенсіонер. Тепер доходи давно не ті, а замашки колишні залишилися.

І ось почалося, особливо коли чоловік на нову роботу влаштувався, що комуналку платити дорого, що окуляри коштують тепер як половина машини, що зуби зробити треба, а великі гроші, що на дачі то зламається одне, то інше.

– А продати цю дачу до чорта та жити потихеньку витрачаючи ці гроші ніяк? – запитую я в чоловіка, коли він в черговий раз переказував батькам кругленьку суму.

– Кохана, ну не починай…

А як же, свекруха любить квіточки вирощувати, свекор без риболовлі жити не може, але осінь і зиму вони воліють проводити в місті. Квартиру поміняти на ту, яка менша? Ні, тато звик пізно вставати, а мама рано спати вкладається, їм навіть у двох двокімнатній важко. А дача та квартира – це бездонні дірки.

Це два набори сантехніки, яка чомусь ламається часто. Це проблеми із проводкою, технікою, комуналкою, помножені на два. Це газонокосарка, снігоочисні машинки, тому що у тата здоров’я не те щоб чистити все руками. Це бездонна дірка.

– Синку, – дзвонить свекруха. — Як ти думаєш, чи дорого буде пральну машинку з міської квартири перевезти до нас на дачу?

– Навіщо, що сталося?

– Та що, зламалася машинка в нас, а нову хіба нам, пенсіонерам, здолати? Я ще імплант поставити хотіла на зуб передній, та й то думаю, а чи вистачить грошей… – ниє свекруха.

І чоловік купує нову пральну машинку, тому що везти її туди, потім назад – собі дорожче, оплачує мамі дорогий імплант і таке інше. Я вже не кажу про комуналку та ліки, це святе, чоловік прямо із зарплати переказує їм гроші.

Але мамі дві кавоварки куплено, дві хлібопічки, два робота-пилососи. А в мене жодного! Я звичайним користуюся. І мама з татом не просять, вони ниють:

– Синку, а як ти думаєш…

Вірите, накопичити нічого не виходить. На море поїхати не виходить, тому що ураган був і у батьків на дачі дах пошкодило сильно і ворота того диви впадуть.

Нещодавно свекруха до сина не додзвонилася, занепокоїлася і набрала мене, слово за слово, вона спробувала поскаржитися мені на те, що шпалери на кухні у квартирі пожовтіли, їй, мовляв, цікаво, чи знає син спосіб їх якось помити. Я одразу збагнула: “мама натякає на ремонт” і прорвало мене.

Я їй все сказала, пригадала і те, що на квартиру ми самі заробляли, і про декрет, про двох онуків, яким дід з бабкою дорожче за шоколадку нічого не купили, і про те, що вони тягнуть і тягнуть ресурси з сина, забуваючи, що в того своя сім’я та свої потреби.

Як виявилось, свекруха до сина пізніше додзвонилася, зі сльозами на мене нажалілася, чоловік додому прийшов зі скандалом.

– Я заробляю, я маю право витрачати. Якщо на те пішло, то й твої батьки нам ні копійки не дали.

– Не дали, тут ти маєш рацію! Але ж і не тягнуть. А твої прірва без дна, зовсім кордонів не бачать.

– Добре, – відповів чоловік. — Готуйся, вийдеш із декрету, буде в нас окремий бюджет, я своїх батьків не залишу без допомоги. Будемо скидатися навпіл, а решту кожен витрачає сам.

– Нічого собі заявки! Тоді пропоную одразу розлучитися та поділити квартиру! Нагадаю тобі любий, що я колись заробляла більше. І взагалі, ти мені за пологи заплатити не бажаєш? І за те, що сиджу з твоїми дітьми, поки ти кар’єру будуєш та королем себе вважаєш?

І свекрусі написала, що вона може радіти, у сина в сім’ї проблеми. Чоловік начебто вже задки пішов, лащиться, а я така зла — жах. Якщо мама зараз і відстала, то це тимчасово.

КІНЕЦЬ.