Олена варила борщ на своїй затишній кухні і щохвилини підбігала до вікна і вдивлялася в темряву.

Вже тиждень у неї був бурхливий, хоч і зовсім несподіваний роман з імпозантним сусідом із третього поверху, який мав звичку паркувати свій величезний джип прямо навпроти її балкона. Вона хоче дихати свіжим весняним повітрям, і те, що її квартира на першому поверсі, не робить її гіршою за інших. Про це Олена неодноразово намагалася повідомити цього чоловіка. Одного разу це навіть переросло у сварку. Добре, що його дружина вчасно втрутилася і повела Леоніда додому.

Після цього випадку у них несподівано почалося дружнє спілкування і машина стала не таким дратівливим фактором, тим більше, що кілька разів він люб’язно підвозив сусідку до роботи. А минулого тижня прийшов до неї ввечері з пляшкою ігристого, зняв черевики і коротко запитав:

– Стакани є?

Олена нагодувала його котлетами та солоними огірками маминого виробництва. Дізналася, що його заступник – рідкісний негідник і тільки мріє про крісло боса. Що дружина нічого не розуміє і не бачить далі власного носа. Що діти – не дають спокійно відпочити. Навіть п’ять хвилин тиші надто велика розкіш. Слухала, кивала, підтакувала і підливала ігристе у склянку. Йому й собі. І за півгодини стала ідеальною жінкою в очах Леоніда.

Він так і сказав: «Ти – ідеальна жінка! До речі як тебе звати?”

Те, що сталося потім. Олена пам’ятала погано. Леонід теж. Тому через кілька днів вони вирішили повторити, щоб з’ясувати, чи сподобалося їм чи ні. Виявилося, що дуже сподобалося. Та й як не сподобається, якщо у Олени вже півроку взагалі нікого не було. Як виставила вона зі своєї квартири невдалого претендента на роль чоловіка, так і залишилася одна. Але той виявився зовсім не придатним. Мало того, що жив майже за її рахунок, то ще й погулювати став.

Леонід був зовсім іншим. Вольовий, рішучий, одразу відчувається ділова хватка і звичка все вирішувати. Вчора надіслав клінінгову службу та сплатив прибирання. Олена тільки заїкнулася, що втомлюється на роботі, і нічого не встигає. І будь ласка, ввечері три жінки в уніформі з різними пристосуваннями відчистили її оселю до блиску.

Олена сиділа на дивані з чашкою чаю і щиро насолоджувалася тим, що відбувається. Ось це догодив, то догодив. Тому сьогодні вона теж хотіла порадувати милого борщем та пирогом за маминим рецептом. Тим більше, дружина йому зовсім не готує, майже всю їжу купує або замовляє. Як так можна?

Вимкнувши каструлю, вона знову уткнулася у вікно. Щось довго сьогодні. Напевно, знову нарада затягнулася. Працює, бідолаха.

Жінка перевірила пиріг. Теж майже готовий. Від нудьги вона ввімкнула телевізор і почала перемикати канали.

У двері тихенько постукали. Вона схопилася, зібрала волосся, обсмикнула шовковий халатик:

-Хто там?

-Відчиняй швидше, – пролунав з-за дверей приглушений шепіт.

Леонід уклав її в обійми і став цілувати, кинувши на підлогу портфель, в якому щось брязкнуло об підлогу.

-Я на секундочку, – прошепотів він між поцілунками.

-Як так? – Олена відсторонилася, запахнула халатик. – Я всього наготувала, старалася.

-Та дружина може машину побачити у дворі, а до Василя з сьомої я вже двічі ходив. Почне підозрювати, тільки все зіпсує. Але в мене є пропозиція краща. Як щодо трьох днів разом?

-І ночей?

-І всього-всього-всього, – Леонід знову поцілував її. – Ох, ну як же не хочеться йти, Олено, – видихнув він з жалем. Така ти класна! Неможливо… Коротше, завтра мої поїдуть у Вінницю до дідусів, бабусь погостювати, а мене лишають одного.

-Біденький, – зі сміхом простягла Олена, – один, зовсім один.

-Ось ось! Ну ти ж не даси мене образити? Тримай поки, французьке, завтра посидимо, – він дістав із портфеля ігристе із золотою етикеткою. – Все, побіг!

Жінка зачинила двері, прибрала ігристе в холодильник і вирішила побалувати себе шматочком пирога та затишним вечором біля телевізора. Якщо романтична зустріч скасовується, то можна й одягнутися зручніше. Вона натягла стареньку піжаму, зв’язала волосся у недбалий хвіст і включила свій улюблений серіал. Нічого, ще сьогодні посидить насамоті. А потім цілих три чудові дні, ммм…

Леонід стояв на порозі квартири Олени в капцях, спортивному костюмі:

-Чоловіка на годину викликали? – гукнув він і сам засміявся.

Олена, яка здорово втомилася сьогодні на роботі, відсторонилася, пропускаючи новоявленого чоловіка до будинку. Сьогодні вона б воліла повалятися у ванній з книгою, і лягти раніше. Але хто ж від щастя відмовляється, тим паче, що вони всього на три дні.

Ці дні пролетіли як одна мить. Леонід був зовсім невибагливий у побуті, щедрий і дбайливий. Олена навіть почала думати про те, що хотіла б собі такого чоловіка. Ну а що? Дружина його взагалі не цінує. Не жила вона з ледарем нахлібниками. Яким тільки принеси-подай, а сам ні на що не придатний. Навіть поличку почепит не може. Леонід правда теж не може. Зате він заробляє добре і завжди може найняти того, хто вирішить питання з поличкою, плиткою, прибиранням та іншими побутовими дрібницями.

Леонід теж пригрівся в неї, додому піднімався тільки переодягнутися. Мабуть, у одну з таких вилазок його й помітила пильна баба Зоя, яка жила на першому. Так чи інакше, негаразди почалися в останній спільний вечір. Телефон чоловіка завібрував і висвітлилося повідомлення від законної дружини: “Ти де?”

Не моргнувши оком, він тут же відповів: “Вдома, люба, вже відпочиваю. Завтра приїду вас зустрічати”.

“І я вдома. Тебе тут немає” – раптом побачив він текст на екрані.

Леонід застиг і зрозумів, що його хтось здав. Він метнувся додому, сподіваючись щось придумати, якось викрутитися, але все було безнадійно. Баба Зоя зібрала і передала дружині всю інформацію про години відсутності благовірного. Виправдовуватися було марно. Відбулася велика сварка. Потім усе стихло. А ще через півгодини на порозі у Олени виявився невдаха коханець з двома спортивними сумками в руках.

-Виставила?

Леонід сумно кивнув:

-Пустиш? Чи мені на роботі заночувати?

Олена ласкаво обійняла його і заманила всередину. Здається, мрії збуваються несподіваним чином. Правда вголос не почала це говорити. Ще вирішить, що це вона підлаштувала, щоб їх із дружиною посварити.

Життя покотилося новими рейками. Леонід з роботи йшов одразу додому. До неї додому. Вона готувала йому всілякі смаколики, гладила спинку вечорами, і сорочки вранці. У суботу вони пішли у кіно. Ось так серед білого дня ні від кого не ховаючись.

Під’їзд погудів кілька днів, обговорюючи новини. Чоловіки з деякою заздрістю, жінки засуджують. Обговорили та забули, життя триває. Тільки з дружиною благовірного Олена, як і раніше, переживала зустрічатися. Мало що там у голові, та й соромно. Хоча якби не вона, то інша. Якщо чоловіку погано вдома, він все одно знайде, де добре.

Вечір п’ятниці вони вирішили провести вдома. Замовили японську їжу, накрили столик у вітальні, фільм обрали. Щойно хотіли приступити до вечері, у двері подзвонили.

-Хто це? Ти чекаєш на когось? – подивився на Олену Леонід.

-Нікого, ми ж обидва вдома, – Олена знизала плечима і пішла відчиняти.

На порозі стояла дружина Леоніда та дві доньки. Десяти та тринадцяти років. Вони сварилися між собою, не звертаючи уваги на сторонню жінку.

-Доброго вечора. Не завадили! – єхидно сказала жінка. – Значить ти нова щаслива дружина. Ну, вітаю! Дай Боже вам щастя, як кажуть. Ви тут дещо забули.

-Забули? – здивувалася Олена. – Що забули?

-Ну як, у нього ще діти, ось, будь ласка. Дівчатка, проходьте! – скомандувала вона і розвернулася йти.

-Почекайте! Як діти? Я ж нічого не знаю, та що це?

-Дізнаєтеся досить швидко. Вони вже великі, самі все розкажуть. Сваряться тільки весь час, але це такий вік. Ну водити у школу, звичайно, доведеться. У старшої танці три рази на тиждень, у молодшої англійська. Та Ви кмітлива, придумаєте щось. Ну і кімнату їм потрібно, а краще кожній свою, щоб менше сварилися. На Леоніда особливо не розраховуйте, він мало цікавився їхнім вихованням, працює багато. Ну так, я братиму їх на вихідні. Тільки не на ці. Бувайте!

Олена дивилася вслід жінки, що віддаляється. Струнка, доглянута, розумна… чого йому не жилося?

З глибини квартири пролунав гучний вигук:

-О, суші! Мені червоні всі!

-Віддай! Це мої!

-Ні, я такі хочу! Тату, скажи їй!