Я вийшла заміж у тридцять із хвостиком років. До цього стосунки у мене з обранцями не складалися.

Чоловіки мені траплялися безвідповідальні та ненадійні. Щойно справа доходила до спільного проживання, вони відразу звалювали всі проблеми на мене.

Я мала розбиратися з усім: починаючи від зламаної раковини, до оплати комунальних платежів. Жити з нахлібником я не хотіла, тому відразу розривала подібні стосунки.

Коли я зовсім уже зневірилася, на моєму шляху зустрівся Валерій – високий, статний чоловік, який привабив мене, і поводився не так, як інші.

Він сам запропонував мені винаймати житло, і сам оплачував усі витрати на оренду. Ми прожили разом близько двох років, а потім Валерій запропонував мені вийти за нього заміж.

Я довго думати не стала, і погодилася на його пропозицію. Не можна було сказати, що я закохалася в нього по вуха, просто чоловік був найкращим варіантом на цю мить.

Зважаючи на відсутність грошей, шикарне весілля ми грати не стали. Та і я вже була не в тому віці, щоб мріяти про білу сукню та кабріолет.

Ми обійшлися скромною вечіркою для близьких друзів, та родичів. Мої батьки новоспеченого зятя прийняли з розкритими обіймами.

З боку Валерія були лише друзі, його рідня на весільному вечорі не була присутня через те, що мати проживала за тисячу кілометрів, а інших близьких родичів у чоловіка більше не було.

Я навіть була трохи рада цьому, бо не зовсім розуміла, як до мене ставиться Дарія Сергіївна. Жінка практично не дзвонила мені, вона обходилася сухими картинками зі святами.

Цей факт хвилював мене, тому я ділилася своїми хвилюваннями з чоловіком, який переконував мене у протилежному.

– Мама просто тебе дуже погано знає, тому не нав’язується, як тільки ви познайомитеся ближче, все буде інакше, – запевнив мене Валерій.

Поки такої можливості не було, я переживала. Проте, через півтора року Дарія Сергіївна зателефонувала синові, та повідомила про те, що збирається приїхати, щоб познайомитись зі мною.

Я занервувала, боячись не сподобатися свекрусі, тому з великим старанням накрила для неї шикарний стіл.

У день приїзду матері, Валерій поїхав за нею на вокзал. Я з хвилюванням зустріла родичку в порозі, допомогла роздягнутися, та запросила за стіл.

Повна жінка з чарівною усмішкою виявилася не такою вже й суворою, якою здавалася раніше.
Дарина Сергіївна приїхала у гості не з порожніми руками. Вона привезла для нас подарунки.

– Не знаю, чи сподобається він тобі, чи ні, – промовила вона, і простягла мені пакет.

Я подякувала Дарії Сергіївні, й зазирнула всередину. Подарунком виявився в’язаний набір, що складався зі шкарпеток, рукавичок та шарфа з шапкою.

– Не знаю, чи ти носиш таке, – почервоніла свекруха, спостерігаючи за моєю реакцією.

– Це найкращий подарунок! – радісно вигукнула я. – Пішла я від того віку, коли краса була понад усе. Нині головне, здоров’я!

Дарія Сергіївна, задоволена тим, що її подарунок припав мені до душі, посміхнулася. Слово за слово, і ми порозумілися.

Валерій, якому набридло сидіти з нами, та слухати жіночі розмови, втік до кімнати.

– Слухай, Ганно, я хотіла запитати, чому ви тут живете? – Дарія Сергіївна обвела очима кухню.

Я з подивом подивилася на свекруху, не розуміючи, про що вона говорить.

– Ви про орендовану квартиру? – Поспішила уточнити я.

– Так. Чому ви в трикімнатній не живете? – Запитала Дарія Сергіївна.

– Трикімнатну дуже дорого винаймати, – нарікала я, вирішивши, що родичка говорить саме про це.

– Навіщо винаймати, коли Валера має свою? На крайній випадок її можна продати, – відповіла Дарія Сергіївна, чим сильно здивувала мене.

– Квартира? – здивовано перепитала я. – Яка квартира?

– Ну, як же! Він ще років десять тому купив собі трикімнатну, – приголомшила мене Дарія Сергіївна.

Зрозумівши, що я ні про що не знала, вона почервоніла.

– Валера тобі хіба нічого не говорив про неї? – сконфужено перепитала свекруха.

– Ні, – насилу видавила з себе я.

Я була шокована несподіваною новиною. Виявляється, коли ми три з половиною роки орендували чужу квартиру, а іноді, через проблеми із зарплатою жили надголодь, у Валерія було житло, яке він приховав, і яким незрозуміло як розпорядився.

На кухні запанувала гнітюча тиша. Мовчала я, мовчала й збентежена Дарія Сергіївна, яка зрозуміла, що бовкнула зайвого, та підставила сина.

– Валеро, синочку! – порушила мовчання свекруха. – Підійди, будь ласка, до нас!

Через кілька хвилин на кухні з’явився заспаний чоловік. Він протер очі й, голосно позіхнувши, спитав:

– Що трапилося? Щось термінове?

– Термінове, – відповіла йому замість матері я. – Я ось тут кілька хвилин тому дізналася, що в тебе, виявляється є у власності трикімнатна квартира.

Після моїх слів очі Валерія розширились. Він кілька секунд, не моргаючи, дивився на мене, а потім здавленим голосом промовив:

– Так, є.

– Як цікаво, що я про неї тільки зараз дізналася, хоч ми з тобою одружені вже півтора року, та й до цього жили два, – докірливо промовила я.

Валерій миттєво похнюпився, зрозумівши, що його викрили. Квартиру чоловік придбав у власність багато років тому.

Якийсь час, до зустрічі з Ганною він жив у ній, а потім здав, і перебрався разом із майбутньою дружиною до орендованого житла.

– Значить, я просто забув тобі про це сказати, – ледь чутно промовив Валерій. – До того ж у ній люди живуть. Я її здав.

– Навіть і тоді не згадував, коли орендар тобі гроші за неї переказував?! – обурилася я, розуміючи, що чоловік нахабно мені бреше.

– Але ж у нас у житті були такі моменти, що доводилося на одному хлібі та воді сидіти! Пам’ятаю, як ти мені казав, що ми все переживемо, і з усім упораємося. Ну, звичайно, ти ж знав, що в тебе є заначка…

– Не влаштовуй скандал на порожньому місці, – скривився Валерій, і густо почервонів від сорому.

Замість відповіді я покинула кухню, і пішла до кімнати. Дарія Сергіївна кивнула синові на стілець і грізно вимовила:

– Сідай! Потрібно поговорити.

Я з інтонації чула, як свекруха відчитувала Валерія, але слів не могла розібрати. За годину чоловік постукав у двері, й зайшов до кімнати. Він довго перепрошував переді мною, але я обурювалася і не хотіла його прощати.

Тільки після того, як Валерій пообіцяв, що через місяць ми переїдемо в його помешкання, я здалася.

Однак, зробила невелике уточнення, запевнивши чоловіка, що якщо дізнаюся про те, що він ще щось від мене приховує, подам на розлучення.

Як вважаєте, я слушно вчинила, що вибачила чоловікові таку брехню? Чи потрібно було йти на крайні міри?

КІНЕЦЬ.