Андрій та Олена познайомилися багато років тому ще під час навчання в університеті. Вони були ще зовсім молодими, енергійними та впертими, людьми, які прагнули в майбутньому багато чого досягти. Між собою вони відразу знайшли спільну мову.

Спільні інтереси, схожі погляди на життя, мрії про майбутнє – усе це зробило їх пару міцною та перспективною в очах друзів і знайомих.

З часом вони почали зустрічатися і зрозуміли, що щиро кохають одне одного.

Коли вони одружилися, то були цілком впевнені, що їхнє життя буде ідеальним. Але дійсність, як часто буває, принесла свої корективи, ще й не в кращу сторону, на жаль.

Андрій працював програмістом в хорошій ІТ-компанії, а Олена – маркетологом в рекламному агентстві. Їхні графіки були складними: Андрій часто затримувався в офісі, Олена ж намагалася поєднувати роботу з активним соціальним життям, адже це вимагала її посада.

Спільні вечори ставали рідшими, а обговорення важливих питань, які колись здавалися простими, більше нагадували обмін сухими фразами між подружжям.

Все змінилося, коли Олена познайомилася з Ігорем, колегою по роботі.

Спочатку це була звичайна дружба. Вони почали частіше спілкуватися, потім ходити разом на каву, а згодом і вечеряти.

Андрій не звертав увагу на ці дрібниці, бо був зайнятий новим проєктом, а також власними проблемами на роботі, яких останнім часом тоді чимало було.

Він геть не помітив, як Олена почала ставати більш замкнутою, менш привітною та уважною до нього. Та й вона сама не відразу зрозуміла, що потрапила в нову ситуацію, яка поступово стала більш серйозною і почала дуже серйозно змінювати її життя.

Вона почала щиро закохуватися в Ігоря.

Все це стало зрозумілим Андрію одного вечора, коли він випадково побачив Олену і Ігоря на вулиці разом. Пояснювати нічого не довелося, адже все стало зрозуміло і так.

Вони йшли разом, тримаючись за руки, і Олена не помітила свого чоловіка, коли він стояв за будинком і дивився на них.

Думки недобрі Андрій від себе відгонив, але вся було доволі очевидним – зрада. Він відчув, як земля йде з-під ніг, але вирішив не робити поспішних висновків і дати собі час.

Того вечора вони не говорили, і Андрій намагався знайти в собі сили не запитати одразу, але наступного дня він не витримав. Він сів за сніданок і спокійно запитав:

– Олено, я бачив тебе вчора з Ігорем. Можеш пояснити, що це було?

Олена на мить затихла, а потім тихо відповіла:

– Я не знаю, з чого почати, Андрію. Я зрозуміла, що кохаю його. Це сталося, і я не можу це змінити, це не в моїх силах, така доля моя.

Від цих слів у Андрія все в голові перемішалося. Всі їхні спільні роки, обіцянки, плани – все раптом здалося йому марним.

– Ти зрадила? – не зміг стримати емоцій Андрій.

Олена знизала плечима, намагаючись виглядати спокійною, але було видно, що вона теж хвилюється.

– Це не було заплановано, але так сталося, – вона мовчки витерла сльозу, що з’явилася на її щоці. – Я не хочу, щоб ти відчував себе винним. Мені дуже шкода, але я більше не можу це приховувати.

Розмова тривала ще кілька хвилин, але ясно було одне: їхнє спільне сімейне життя закінчилось.

Андрій, хоч і був ображений, але намагався бути стриманим і не давати волю гніву. Вони вирішили, що розлучення – це єдиний шлях, щоб рухатися далі.

Перші кілька тижнів після цього пройшли в хвилях емоцій. Андрій не мав сили прийняти рішення, але розумів, що вони повинні поділити майно. Олена не могла просто залишити все, адже вона теж вкладала в квартиру і в їхні стосунки свою частину зусиль.

Вони почали сперечатися про те, хто має залишитися в їхній квартирі.

Квартира була їхнім спільним досягненням. Вони придбали її кілька років тому після того, як зібрали необхідну суму.

Андрій спочатку хотів залишити квартиру собі і трохи сплатити дружині, адже вважав, що більшу частину доходів заробляв він, але Олена наполягала, що має право на частину, адже її внесок був не менш важливим.

Питання про те, хто і що має отримати, стало серйозним каменем спотикання.

Андрій запропонував, щоб квартира залишилась йому, а він заплатить Олені певну суму як компенсацію за її частину. Олена відмовилась і хотіла, щоб квартира була продана, а гроші поділили між ними порівну.

Андрій був проти такого рішення, вважаючи, що продаж квартири – це останнє, чого він хоче, але Олена продовжувала наполягати. Їй було простіше, адже вона могла до Ігоря жити піти, а у Андрія житла більше не було, тому ця нерухомість була дуже важливою для нього самого – жити більше не було де.

Кожен з них мав свою точку зору, і вони не могли прийти до жодної домовленості. У результаті, після кількох зустрічей з адвокатами та консультацій з юристами, справа так і не була вирішена.

І Олена, і Андрій продовжували стояти на своєму і ніяк не могли знайти компроміс, адже кожен вважав, що має право на цю квартиру більше за іншого.

Згодом, коли все наче стало очевидно, і вони вже були офіційно розлучені, питання про квартиру залишалося відкритим.

Олена стала думати, чи не звернутися до суду.

Так вони й опинилися в ситуації, коли ніхто не міг знайти шляху до рішення. І Андрій, і Олена продовжували усім задавати питання:

“Що ж робити? Як поділити квартиру, якщо ніхто з нас не готовий поступитися?”

А як має бути по справедливості в цій ситуації?

Джерело