— Мамо, дивись, квіти треба полити кілька разів за нашу відсутність, – пояснювала Лера Надії Іванівні.

– Кота годувати самій не треба, тільки досипати. Там автоматична система, у нього дієта.

— Та розберуся якось, – усміхнулася Надія Іванівна.

– Не на рік їдете. Могла б кота і до мене перевезти.

— Мамо, тваринам узагалі не корисно змінювати місце проживання, тим паче кішкам, – усміхнулася Лера. – Якщо тобі незручно, я друзів попрошу.

— Ні вже, давай ключі, нічого чужих людей пускати у квартиру, – обурилася Надія Іванівна.

***

— Ти собі не уявляєш, Таню, яка в них постільна – чистий шовк, після нього шкіра обличчя, як дупця немовляти. А яка тут ванна, взагалі шик! А кавоварка! Тепер я точно знаю, що попрошу в доньки на іменини.

— А вони не стануть лаяти, що ти всім цим користувалася? – запитала подруга, – все-таки Петро у вас дуже чутливий до таких речей.

— Та вони й не дізнаються, – безтурботно сказала Надія Іванівна.

– А все зіпсоване я звалю на кота. Він у них такий розпещений. Тепер зрозуміло, чому я ніяк не дочекаюся онуків. Уявляєш, у кота є черевики і комбінезони. А ще він катається на роботі-пилососі.

— Так, весело тобі там, – усміхнулася Тетяна.

— Я таке життя взагалі тільки в кіно до цього бачила, – повідомила подрузі Надія Іванівна. – Навіть не припускала, що в доньки така дорога косметика і взагалі, що вони так шикарно живуть.

***

— Ну все, ти нас дуже виручила. Ось тут сувеніри та подарунки, мамусю. Давай ключі і ти вільна від усіх зобов’язань.

— Донечко, ну ви ж часто мотаєтеся у відрядження, – відповіла Надія Іванівна. – Нехай ключі у мене полежать, про всяк випадок. Раптом ви сусідів затопите, а вдома нікого.

— Гаразд, тільки Петрику не кажи, – прошепотіла Лера. – Він і цього разу погодився дати ключі з великим небажанням.

***

— Надю, ну навіщо ти це робиш? Хочеш остаточно зіпсувати стосунки із зятем і дочкою?

— Та годі тобі, мене не спіймають, – усміхнулася Надія Іванівна. – І потім, кому погано від того, що я вип’ю чашку кави на кухні в рідної доньки, га?

— Надю, це вже увійшло в тебе у звичку. Сама казала, що Петро за цю каву душу чорту продасть. Він точно захоче з’ясувати, куди пропадає його скарб.

— Ой, все, дуже страшно, – розсміялася Надія Іванівна.

– Та ніхто нічого не дізнається, я дуже акуратна. У них у будинку навіть консьєржа немає.

***

— Мамо, що ти тут робиш!? – обурилася Лера.

– Тепер зрозуміло, чому Петро вирішив поставити квартиру на сигналізацію. А то він уже з розуму сходив.

— Та в чому справа, була поруч, забігла перевірити, як ви тут, – усміхнулася Надія Іванівна. – Ви що, встановили систему охорони? А навіщо, все ж було добре.

— Розумієш, мамо, Петрику стало здаватися, що в нього кава пропадає. А в мене туфлі переміщалися гардеробною. Одні навіть не вдалося повернути, чомусь на них відлетіла набійка. А я якраз збиралася робити повернення. І ще витрата косметики у ванній стала якоюсь неадекватною.

Раніше мені вистачало її мало не на рік, а тут за три місяці все пішло. Та й лічильники на воду весь час показують дивні значення. Наче ми тут бегемота завели і купаємо.

— Взагалі мені твої підозри образливі! – обурилася Надія Іванівна. – Рідна дочка, а таке говориш.

— Мамо, та я тебе застукала в нашій квартирі. Зі свідками, штраф тепер платитиму за неправдивий виклик, – обурювалася Лера. – Як тобі взагалі це в голову прийшло?

— А що тут такого, ми рідні люди, – спробувала тиснути на жалість Надія Іванівна. – І кави я брала зовсім трохи.

— Мамо, ти кілограм її випила, у мене чоловік уже до психіатра ходив на прийом, з’ясовував, чи все з ним нормально. А ти так радісно розповідаєш, як потроху пила тут каву. Розумієш, це взагалі ненормально, ходити до людей додому без їхнього відома.

— Я твоя мати, а не чужа людина, – обурилася Надія Іванівна. – Маю повне право знати, як ви тут живете. До речі, я б до твого чоловіка уважніше придивилася. От скажи, навіщо йому костюм супергероя?

— Мамо, який жах, ти рилася в нашій спальні, так?! Ще й у речах Петра? – закричала Лера. – Усе ясно, розмовляти марно. Давай мені сюди ключі. Сподіваюся, ти не зробила собі дублікат. Бо охорона знову приїде, більше твої візити сюди безкарними не будуть.

— Ну звісно, ви просто пошкодували для матері жалюгідну чашку кави, – ображено пробурчала Надія Іванівна і пішла одягатися. – Твій чоловік – просто жалюгідний параноїк. Передай, що я дуже на нього ображена.

***

Про відпустку Лера з чоловіком Петром мріяли весь рік. І ось, путівки були куплені і чекали свого часу. Залишалося лише подбати про загального домашнього улюбленця, кота Пуха, якого було вирішено залишити з мамою Лери. Щоправда, до цього Надія Іванівна не особливо часто бувала в їхньому домі. Петро узагалі не любив присутності чужих, навіть якщо це родичі. Він був закритою людиною.

Тому перед від’їздом довелося дати Надії Іванівні повний інструктаж. Лера провела маму по всіх кімнатах. Показала, де лежать іграшки та гребінці кота, його їжа. Навчила користуватися кавомашиною – раптом мамі захочеться перепочити після спілкування з улюбленцем доньки. Три тижні Надія Іванівна виконувала свою місію. І за цей час встигла зрозуміти, що марно витрачала попередні роки.

Лежачи в джакузі у квартирі доньки, вона щедро лила у ванну піну й водночас базікала телефоном із подругою.

Але час пролетів непомітно. Донька і зять зателефонували Надії Іванівні, повідомили що їдуть. Удома Петро одразу став невдоволено перевіряти шафи.

Надія Іванівна поїхала до себе додому, відчуваючи жаль. Їй дуже сподобалося життя, яке жили донька зі своїм чоловіком. Зі смачною кавою, дорогими цукерками та іншими задоволеннями. Їй самій на пенсії, навіть із підробітками, таке було недоступне.

Протягом наступного тижня на телефон Надії Іванівни надходили дзвінки від доньки. Лера хотіла знати, куди раптом поділися її дорогі шампуні та піна для ванн, де кава, яку чоловік замовляв звідкись із-за кордону. Питань було багато, але Надії Іванівні вдалося в усьому звинуватити пухнастого улюбленця сім’ї. Розлив, розбив, розсипав…

Ключі залишилися в неї. Незабаром про їхнє існування забула і сама Лера. У відпустку вони більше не збиралися. Зате дочка якось обмовилася, що вони їдуть за місто до друзів на вихідні. І тяга до красивого життя знову взяла гору. Надія Іванівна взяла кота в мовчазні пухнасті спільники. І вирушила до квартири доньки.

Цього разу вона поводилася скромніше. Ванну не приймала. Натомість досхочу порилася в речах доньки та зятя. Виявилося, що вони все ж оберігаються – з дітьми Лера з Петром явно не поспішали. А ще в речах зятя Надія Іванівна знайшла костюм супергероя. Його призначення вона вважала за краще залишити в таємниці. Можливо, Петрик ходив у ньому на маскарад. Зате залюбки переміряла нові туфлі доньки – у них був один розмір.

Цього разу свій візит їй вдалося приховати. Це так окрилило Надію Іванівну, що вона почала бувати у квартирі доньки дедалі частіше. Чужі таємниці розбурхували уяву і розфарбовували життя яскравіше за будь-які турецькі серіали. Подрузі Тетяні вона одного разу повідала про свій секрет. І раптово отримала осуд.

Але через кілька місяців розвагам Надії Іванівни було покладено край. Одного разу вона приїхала, як завжди, посеред дня. Зять і дочка були на роботі.

Але не встигла вона навіть зварити собі кави, як у квартиру почали наполегливо дзвонити. Надія Іванівна занервувала, але вирішила не підходити до дверей. А ще за півгодини до квартири увірвалася її власна донька в супроводі співробітників позавідомчої охорони.

Лера у відповідь тільки похитала головою. Вона навіть не припускала, що мати на таке здатна.

Більше до квартири доньки Надія Іванівна не ходить. Навіть у гості – Петро дізнався про витівки тещі і поставив дружині ультиматум. Надії Іванівні було заборонено навіть перетинати поріг їхнього будинку, інакше чоловік погрожував Лері розлученням. І та його чудово розуміла.

Нещодавно Петро і Лера знову їздили у відпустку. Кота Пуха цього разу залишили у друзів. А квартиру поставили на охорону, більше на допомогу Надії Іванівни дочка із зятем не розраховують. Аж надто дорого вона обійшлася їм минулого разу. Особливо морально.

КІНЕЦЬ.