В той день я мала багато роботи і дуже поспішала. Але мене попросили по роботі заїхати ще в одне місце і вирішити ряд питань. Це було звичним для мене завданням, тому я поїхала.

Місце зустрічі було в гарному парку, я припаркувалася, вийшла з своєї машини, і вже збиралася йти в напрямку до ресторану, де я мала зустріч, як раптом я відчула, що дві пари очей навпроти мене активно розглядають.

Я підняла голову і очам не повірила – це був мій колишній чоловік Роман і його мама. Роман мовчав, а колишня свекруха не хотіла втрачати нагоди черговий раз мені зіпсувати настрій.

– Кого я бачу?! – сплеснула руками вона.

– І вам добрий день, – чемно привіталася я, і хотіла було уже йти, бо з цими людьми я розпрощалася ще 5 років тому і зараз не мала наміру ще про щось з ними говорити.

– Е ні, зачекай, – зупинила мене мама Романа.

– Ти нам гроші винна.

– Які ще гроші? Ви про що? – здивовано питаю.

– Як це про що? Ти он яка стала – багата, машину свою маєш. Ти, Тетяно, поверни нам ті гроші, які ми на тебе витратили, коли ти у нас жила.

Від несподіванки я аж зупинилася. Я вийшла заміж в 19 років, і справді нічого не мала. Мій чоловік, Роман, був старшим за мене на 8 років, але свого житла у нього теж не було.

Роман був єдиним сином у своїх батьків. У них є великий триповерховий будинок, в який після нашого весілля мене чоловік і забрав.

Я не дуже хотіла жити у свекрів, благала чоловіка, щоб ми пішли на квартиру, але він мене переконував в тому, що це не варто робити, адже тут є вільна житлоплоща.

– Ми не для того будували такий великий будинок, щоб наш єдиний син поневірявся по чужих квартирах, – заявила свекруха. Саме вона найбільше наполягала на тому, щоб ми жили з ними.

Тоді я запропонувала, щоб нам віддали другий поверх і дозволили зробити окремий вхід, але свекор був категорично проти цього.

– Прийшла на все готове, і хочеш нашим майном розпоряджатися, – він не чувся від злості.

Відтоді я потрапила в немилість не лише свекрусі, але і свекру. Сказати, що вони мене не любили – це нічого не сказати. Я отримувала за все, що робила і чого не робила. На собі я відчула приказку: “Хто винен – невістка”.

Одного разу я почистила картоплю, бо планувала готувати вечерю. Відходи я викинула у загальний смітник, бо вдома саме так ми завжди робили.

На це надійшов свекор. Він як побачив, що я зробила, то став мене сварити, що я не думаю зовсім, що господиня я погана і все таке. Виявляється,  у них є окреме відро для таких харчових відходів.

Я про це не знала, тому і отримала на горіхи. Було дуже неприємно – свекор влаштував сцену всього-навсього через лупину від 10 картоплин.

Потім ще був випадок з рушником, коли я вийшла з ванни і повісила рушник на двері, щоб він швидше висох. Свекор тоді мене звинуватив в тому, що я хочу все в його будинку зіпсувати.

Епогеєм усього стало те, що одного разу в моїй кімнаті було дуже холодно, і я увімкнула електричний обігрівач. Тоді я вже від свекра почула все, що він про мене думає.

Продовжувати жити у них я не бачила ніякого змісту. А чоловік не хотів разом зі мною йти від його батьків. Тому я подала на розлучення.

Розлучили нас швидко, адже ні спільних дітей, ні спільного майна у нас з ним не було. Роман не просив мене до нього повернутися. Батьки його переконали, що я йому не пара, і коли я піду з його життя, він знайде собі кращу.

Розлучення я пережила важко, бо в 21 рік бути вже розлученою – не найкращий варіант. Я влаштувалася на роботу і стала заробляти. Всі сили я направила в розвиток себе і своєї кар’єри.

Тепер я успішна бізнес-леді. Маю машину, на квартиру ще збираю, але найближчим часом планую купити. Все у мене добре.

І ось тепер колишня свекруха мені заявляє, що я маю їм виплатити гроші за те, що трохи більше року я жила у них, коли була дружиною їхнього сина.

Я вважаю, що я їм нічого не винна. Так, я тоді не працювала, бо ще вчилася, і жила я тоді за рахунок свого чоловіка. Але що тут поганого?

Я не розумію? Я справді зараз щось винна цим людям? Чи мені навіть думати про це не варто?

Джерело