Напередодні, коли я поверталася додому після робочого дня, побачила у дверях свого під’їзду забруднений аркуш у клітинку, де було написано великими літерами:

“Шановні мешканці будинку! Вчора о дев’ятій годині ранку біля під’їзду було втрачено 400 гривень. Раптом якщо хтось підібрав, прохання занесіть їх, будь ласка, в десяту квартиру Галині Григорівні. Заздалегідь дякую”.

На той момент ніби у мене земля пішла з-під ніг, і серце в шаленому ритмі почало битися від того, що Галину Григорівну, ну чи бабу Галю я пам’ятаю і знаю з самого дитинства.

Чоловіка Галини Григорівни не стало, коли діти були ще зовсім малі, а діти роз’їхалися та живуть у різних містах.

Проте баба Галя з огляду на її досить літній вік гарна, приємна, попри свої життєві труднощі, не опускала руки, частенько наглядала за дітлахами, так само бувало, дивилася і за мною. У нас у дворі всі її дуже добре знали, любили, поважали та ставилися до неї з повагою.

І тут мені прийшла ідея, а якщо я віднесу їй ці 400 гривень, бо для мене це не така вже й величезна сума, а для літньої жінки пенсіонерки це достатня сума на яку вона може щось необхідне придбати, з такими думками я взяла потрібну суму з гаманця і постукала у квартиру, де жила баба Галя.

Після дзвінка у двері дрібними, але досить гучними кроками до дверей підійшла бабуся і відчинила двері. Побачивши, що це Галина Григорівна, я одразу простягла їй чотириста гривень. Раптом на мій подив баба Галя почала розводити руками та говорити:

— Ах, Свєта, ти моя Свєта, що Ви всі таке робите га? Сьогодні ти, мабуть, десята хто приносить мені гроші.

— Галина Григорівна візьміть я вас дуже прошу. Адже Ви ж втратили їх біля нашого під’їзду, я повз них пройшла, побачила і підняла. Правда, знайшла!

– Свєта! З підвищеним тоном сказала баба Галя.

— Забери гроші, швидко кому я сказала, давай підемо разом чайку з пиріжками поп’ємо.

Через деякий час Баба Галя провела мене в чистеньку кухню невелику і подала мені чашку чаю з тарілкою на якій були пиріжки, від яких йшов просто чудовий запах.

Тут баба Галя згадала, що двері не замкнула, користуючись моментом, коли вона пішла, замикати двері я все ж таки вирішила залишити їй гроші, я непомітно підклала їх під гарну хустку, де були викладені пиріжки. Подякувавши я вже було взулась і виходячи з квартири Галина Григорівна крикнула у слід:

— Свєта, дорогенька, зроби добро, зніми оголошення з дверей під’їзду. То не моє оголошення!

Дивлюся, вранці у під’їзді висить зовсім інше оголошення, де написано: “Шановні сусіди! Величезна подяка за Вашу допомогу. Ласкаво прошу всіх охочих до мене ввечері на пиріг з чаєм. Баба Галя”.

КІНЕЦЬ.