— Як мені все набридло!

— Світлана кинула сумочку на диван.

Дмитро навіть не відреагував на поведінку дружини. Він звик, що вона іноді дратується.

Та й її проблеми не дуже хвилювали його останнім часом. Дмитро мав свої труднощі – на роботі, зі здоров’ям, а тут ще й одна співробітниця почала з ним фліртувати.

Звичайно, спочатку Дмитру було навіть приємно, що до нього почала загравати дівчина, яка молодша за нього. Так, у Олени був син, але вже дорослий, і на заваді стосункам, якщо Дмитро захоче, син не стане.

Але проблема в тому, що Дмитро сам не знав, чого хоче. Вони зі Світланою тільки-но виплатили розстрочку, дочка виросла, стала підлітком. Загалом Дмитро був не проти спробувати щось нове.

Хоча іноді й думав з жахом, що Олену доведеться добиватися — квіти, кафе, побачення… Це все він уже проходив зі Світланою і не дуже хотів повторювати.

— Гей, ти мене чуєш? Я взагалі з тобою говорю! ― гукнула Світлана

Вони вже сиділи за вечерею, і Дмитро знову замислився.

― Дмитро, я тут тобі розповідаю про роботу, питаю твою думку, а ти мене, виявляється, навіть не чув?!

У голосі Світлани відчувалася образа, але Дмитро ніяк не відреагував. За п’ятнадцять років спільного життя він навчився не реагувати на примхи Світлани.

Ось тільки він не врахував, що Світлана насправді втомилася від такого життя — постійна монотонна робота, байдужий чоловік, постійні примхи доньки. Світлана хотіла б все поміняти, ось тільки не знала як.

― Я тебе спитала, ти мене чуєш чи ні?
Світлана жбурнула виделку на стіл і подивилася на Дмитра. Той відповів здивованим поглядом. Дмитро звик, що дружина зазвичай згладжує гострі кути, не звертає уваги на його зауваження чи невдоволення.

Він знав, що Світлана може так поводитися або зробити щось божевільне, наприклад, пофарбувати волосся в червоний або зелений колір, або зробити тату, але вона ніколи не зайде занадто далеко.

— Я тебе чую, — відповів Дмитро, розуміючи, що йому треба щось сказати.

— Так, тату, це було непереконливо, — пробурмотіла п’ятнадцятирічна Ольга. Вона встала, взяла свою тарілку і склянку й сказала:

— Розбирайтеся у себе в кімнаті. Не хочу ваші розбірки слухати.

Дмитро провів дочку поглядом і обернувся до дружини. Світлана задумливо дивилася на нього, ніби вперше побачила.

— Що не так, Світлано? Тобі обов’язково треба було влаштовувати скандал?

— Я ще нічого не влаштовувала. Але можу це зробити! Дмитро, ти мене взагалі кохаєш? Тобі не здається, що у нас все якось похмуро та нудно?

— А тобі веселитися треба?

— Дмитро теж завівся. Він не зрозумів, чому дружина раптом заговорила про кохання, але про всяк випадок зайняв оборону.

— Світлана, це сімейне життя! Воно і не буде райдужним! Робота, дім, донька… Все так і буде надалі!

— Я не хочу цього! Мені потрібне щось інше!

— Що? — Дмитро підвівся з-за столу й сказав:

— Ну ось, апетит весь зіпсувала! Світлано, ну, обов’язково було так робити?

Він пішов у зал, навіть не помітивши, як засмутилася дружина. Світлана подивилася йому в спину, і її плечі опустилися. Вона не знала, як достукатися до чоловіка, якого наче все влаштовувало.

Сама Світлана дуже втомилася від такого життя. Дмитро мав рацію — робота, будинок і донька були основою її життя.

Але так хотілося різноманітності, хоч би іноді! Кудись з’їздити або просто сходити з чоловіком на побачення. У кафе чи кіно… Просто посидіти вдвох і побалакати, як колись давно.

Але, здається, Дмитра це не цікавило, він навіть слухати її не хотів. Хоча Світлана вже неодноразово намагалася порушити цю тему.

Цієї ночі, слухаючи хропіння сплячого Дмитра, Світлана довго думала. Вона розуміла, що має щось зробити, інакше життя стане зовсім нестерпним.

Вдивляючись у темряву та розмірковуючи, Світлана повільно усвідомила… що не кохає чоловіка. Так, колись їхнім стосункам можна було позаздрити, але все це залишилося в минулому.

Нині їх пов’язувала лише дочка. Коли за вікном почало світати, Світлана прийняла важливе рішення, яке мало змінити все їхнє життя.

Після цього вона заснула, адже був вихідний, так що вдалося трохи поспати, але прокинулася Світлана такою ж розбитою, як лягла напередодні.

— Світлано, каву будеш?

— Дмитро, задоволений вільним днем, широко посміхнувся їй.

— Так, не відмовлюся.

Світлана прикрила рота рукою і солодко позіхнула. Дмитро посміхнувся і спитав:

— Що, не виспалася?
Світлана мотнула головою і вирішила не тягнути з розмовою.

— Дмитро, мені треба щось сказати.
― Я тебе слухаю, ― він відчував, що з дружиною щось відбувається, і зараз напружився, готовий до серйозних новин.

Світлана вдихнула більше повітря, видихнула, заспокоюючись, потім вимовила:

— Дмитро, я хочу розлучитися.

Дмитро навіть закашлявся, він не чекав такого повороту. Ще вчора все було добре, вони навіть не посварилися… ну майже не посварилися.

Але ж невелика сварка не може стати приводом для такого кроку!

— Чому? — тільки й спитав Дмитро, навіть не знаючи, що ще сказати.

Світлана розвела руками та зізналася:
— Дмитро, ти подивися на нас. Ми ж не кохаємо одне одного! Наші стосунки остаточно з’їли побут. Ми навіть не звертаємо уваги одне на одного. Ми різні з тобою, Дмитро… Ольга вже доросла, вона зрозуміє.

Світлана видихнулася і замовкла, Дмитро теж сидів тихо. Він, може, іноді й думав про Олену і про те, щоб спробувати з нею, але це були фантазії.

У душі Дмитро розумів, що ніколи не наважиться на такий крок. І не тільки тому, що звик до Світлани, а ще й тому, що кохає її.

Незважаючи на якісь її примхи та нерозуміння між ними, Дмитро знав, що п’ятнадцять років спільного життя дуже згуртували їх. Вони були двома половинками одного цілого, і несподівано думка про розлучення привела Дмитра у жах.

— Я не хочу розлучатися! Я тебе кохаю!
Світлана похитала головою. Вона все добре обміркувала і не збиралася слухати чоловіка.

― Сьогодні ж я поїду до РАГСу, або навіть можна онлайн подати на розлучення.
— Світлано, ти мені навіть шансу не залишаєш? Я не хочу розлучення!

— Так? — Світлана скептично подивилася на чоловіка. — Мені здається, що ти не проти. Просто боїшся розпочати нове життя!

— Я не боюся! Якщо хочеш знати, до мене кілька місяців заграє одна дівчина. Її звуть Олена, і я їй подобаюсь!

Дмитро хотів зупинитись, але вже не міг. Світлана ж слухала чоловіка з подивом і інтересом, вона не думала, що її Дмитро здатний так довго триматися.

― Зізнаюся, я кілька разів думав про те, щоб спробувати з нею. Але потім зупинився, бо я тебе кохаю!

Це було не зовсім правдою, але Дмитро вирішив, що й так зійде. Тепер йому треба було переконати дружину у своїх почуттях.

Дмитро зовсім не хотів, щоб їхня родина розпадалася. Він не хотів розпочинати все наново, ділити майно, бачити доньку лише зрідка. Не хотів розлучатися з комфортним життям, яке в нього зараз було.

— Світлано, як я без тебе житиму? Так, у нас, може, і не все добре, але ж це можна змінити! Ти скажи, що тебе не влаштовує, я виправлятимуся. Ти тільки прямо говори, я натяки ці ваші не розумію!

Світлана слухала чоловіка і розуміла, що її рішучість розлучитися тане з кожним словом Діми. Він завжди вмів достукатися до дружини.

— Світлоно, ти подумай ще. Не рубай із плеча! Ольга у нас хоч і велика, але в неї зараз такий вік, що краще не травмувати ще раз. Це все закладається на майбутнє.

Дмитро сам не знав, як слова про доньку прийшли йому на думку, але, здається, Світлану це пройняло. Вона зітхнула і провела рукою по обличчю, роздумуючи, що робити.

— Світлано, ти не поспішай, сходи погуляй, розвійся! На ось гроші, ― Дмитро дістав із кишені кілька тисяч, ― купи собі щось.

— Я сьогодні прибрати вдома хотіла, — нерішуче сказала Світлана. ― Вдома стільки справ!

― Потім не скаржся, що побут набрид! Світлано, я сам все зроблю! Я ж умію! ― Дмитро докірливо дивився на дружину. — Іди і погуляй! З подружками зустрінься.

Коли Світлана все ж таки пішла на вулицю, Дмитро з жалем обвів поглядом квартиру. Він зовсім не хотів нічого робити, мав інші плани на вихідні, але Дмитро розумів, що це ціна збереження сім’ї.

Нехай Світлана відпочине, а потім із новими силами візьметься за все. Головне, іноді їй допомагати, вирішив Діма.

Світлана повернулася тільки ближче до вечора. Вона насправді виглядала краще, ніж уранці.

Дмитро посміхнувся, зустрічаючи її у передпокої. Він сьогодні втомився, працюючи вдома, але не збирався це показувати.

— Ой, Дмитро, як я гарно сьогодні час провела! Буду частіше це робити!

Світлана ніжно і міцно поцілувала Дмитра, який зрозумів, що вони давно не мали таких поцілунків. Це теж було його недоглядом, і Дмитро раптом усвідомив, що скучив за задоволеною дружиною.

— Світлано, це тобі! ― як добре, що вчасно купив квіти!

— Дякую! Сьогодні взагалі, наче день народження! І відпочила, і манікюр оновила, і квіти ще, — Світлана тихо засміялася.

— Тепер таке буде частіше, — запевнив Дмитро, задоволений тим, що дружина забула про розлучення. Потім він нахилився до Світлани і прошепотів на вухо:

— Я Ольгу відправив до своєї мами. Тож тут тільки я і ти.

Світлана трохи почервоніла, вона вже й забула, коли таке було востаннє. Чоловік давно не влаштовував романтичні вечори, але сьогодні він перевершив себе.

А Дмитро дивився в сяючі очі дружини і розумів, що йому подобається, коли Світлана щаслива. Може, вони й жили разом уже давно, але зараз кохання між ними спалахнуло з новою силою.

Обидва розуміли, що жодного розлучення не буде, навпаки, у них почався новий виток стосунків. Начебто Дмитро і Світлана перейшли на новий рівень, де вони дуже добре знали одне одного і в той же час кохали, як у перші місяці спільного життя.

КІНЕЦЬ.