Тиждень тому я вийшла заміж за Едуарда. Але мабуть на днях побіжу і подам на розлучення. Наступного дня мама чоловіка прийшла з великим аркушем паперу, на якому розписала правила, як у шлюбі зі мною буде жити її синочок і які я маю виконувати беззаперечно. Причепила мені на холодильник. Минулого тижня я стала дружиною. Весілля було скромним, але дуже гарним, ми самі собі на нього заробили з Едиком. Я в білій сукні, море квітів, щасливі посмішки рідних і друзів. Ми з чоловіком були на сьомому небі від щастя, і я уявляла, як почнеться наше нове життя. І ось вже за тиждень я стою посеред кухні, дивлюсь на великий аркуш паперу, прикріплений магнітами до холодильника, і думаю, що робити далі

Тиждень тому я вийшла заміж за Едуарда. Але мабуть на днях побіжу і подам на розлучення.

Наступного дня мама чоловіка прийшла з великим аркушем паперу, на якому розписала правила, як у шлюбі зі мною буде жити її синочок і які я маю виконувати беззаперечно. Причепила мені на холодильник.

Але – по-порядку. Минулого тижня я стала дружиною. Весілля було скромним, але дуже гарним, ми самі собі на нього заробили з Едиком. Я в білій сукні, море квітів, щасливі посмішки рідних і друзів.

Ми з чоловіком були на сьомому небі від щастя, і я уявляла, як почнеться наше нове життя. І ось вже за тиждень я стою посеред кухні, дивлюсь на великий аркуш паперу, прикріплений магнітами до холодильника, і думаю, що робити далі.

А все почалося з квартири. Нам мама Едуарда Ірен Людвігівна ключі від помешкання, яке належало бабусі мого чоловіка. Це був подарунок від його мами, адже своє житло ми поки що не могли собі дозволити.

Я була неймовірно вдячна своїй новоспеченій свекрусі за таку підтримку – ми не тільки мали дах над головою, але й могли зекономити, аби з часом придбати своє житло. Але виявилося, що це був не просто жест доброї волі. Це була пастка.

Наступного ранку після весілля свекруха прийшла до нас. З порогу Ірен Едуардівна заявила, що хоче, щоб життя її сина в шлюбі було комфортним і максимально здоровим.

Спочатку я подумала, що це просто турбота. Ну, хіба це не мило? Але потім вона дістала з сумки аркуш паперу, почепила його на холодильник і сказала, що тепер це наші “сімейні правила”.

Я підійшла ближче й почала читати.

1. Сніданки тільки корисні. Я не маю права готувати “шкідливу” їжу. Свекруха особисто щодня приходитиме, аби приготувати своєму синові або яєчню з беконом, або вівсянку з тостами.

2. Теплий одяг обов’язковий. Мій чоловік має завжди носити маєчку, щоб не простудитися. А вночі обов’язково вдягати шкарпетки. Вона перевірятиме це кожного вечора.

3. Час відходу до сну – суворо о 22:00 всі в хаті мають лягати спати. І неважливо, чи в нас романтичний вечір, чи я планую серіал подивитися.

4. Контроль речей. Я повинна слідкувати, щоб у шафі чоловіка завжди була чиста, ідеально випрасувана білизна, і кожен день допомагати йому вибирати, що вдягти.

Дивлячись на цей список, я намагалася усміхнутися, але це більше було схоже на гримасу. Виглядало так, ніби мій чоловік не дорослий чоловік, а п’ятирічна дитина, за якою постійно треба доглядати і контролювати кожен крок.

Спочатку я спробувала не звертати уваги. Думала, що свекруха, можливо, просто не готова “відпустити” свого сина.

Тиждень я мовчки терпіла те, як вона зранку гриміла посудом на кухні, варячи свою вівсянку, як роздавала мені поради, ніби я зовсім нічого не знаю про шлюб.

Але сьогодні все змінилося. Вона зайшла без стуку й почала перевіряти, чи чоловік одягнув маєчку і чи носить шкарпетки вдома.

Після цього Ірен Людвігівна побачила, що ми вечеряли піцою, й голосно оголосила, що я зовсім не дбаю про здоров’я її сина. Потім вона заявила, що завтра принесе список продуктів, які дозволено купувати для приготування їжі.

І тут я зрозуміла, що все. Моє терпіння закінчилося.

Я сиділа ввечері на дивані й розглядала новими очима свого чоловіка. Едик виглядав цілком щасливим, ніби все це нормально. Я прямо запитала його:

– Тобі не здається, що це трохи занадто? Ну, ці правила, мамині візити?

Він подивився на мене, здивовано знизав плечима й сказав:

– Моя мама просто хоче допомогти. Вона завжди про мене так дбала, . Це ж добре, правда?

І ось тут я зрозуміла, що проблема не тільки в мамі. Проблема в тому, що мій чоловік вважає все це нормальним. Його навіть не бентежило, що я почуваюся як прислуга, а не як партнерка.

От і що робити, скажіть, люди? Спробувати взяти ситуацію у свої руки й постаратися “відвоювати” свого чоловіка у його матері, чи змиритися з фактом, що цей шлюб не життєздатний від слова взагалі?.

Іноді здається, що легше зібрати речі й піти. Але потім я думаю: а що, якщо я можу змінити це? Що думаєте? Буду вдячна за ваше бачення моєю ситуації.

Джерело