Рита поспішала на роботу. Сьогодні ще до замовника їхати, а перед цим треба встигнути завершити проєкт. Часу було мало, так ще, як на зло, сьогодні її автобус не приїхав. Люди на зупинці були обурені, але вдіяти нічого не змогли. Хтось сів на інший і поїхав із пересадками, хтось почав чекати наступного.

Ось і Рита дочекалася наступного автобуса, а потім їхала в дуже переповненому автобусі. Заспокоювала лише думка, що незабаром вона матиме власний автомобіль. Через місяць Максим отримає премію і тоді вони зможуть купити другу машину. Накопичених коштів, та плюс та сама премія, якраз вистачить.

Бо з однією машиною важко. Адже вони ще й про дитину замислюються. А малюка треба буде до поліклініки возити, потім на різні секції. Та й улітку приємно буде поїхати кудись на річку чи в ліс погуляти.

Тільки такі позитивні думки давали Риті сил не вийти із себе.

І ось тепер вона мчала з зупинки, думаючи вже про роботу. Аж раптом на її шляху зявилася якась молода жінка.

– Здрастуйте.

Рита загальмувала і трохи роздратовано глянула на незнайомку.

– Здрастуйте.

– Вибачте, це ви дружина Максима?

Питання було настільки несподіваним, що Рита навіть розгубилася.

– Ну, я.

– А мене Світлана звати, – з деяким викликом повідомила незнайомка. – Ми з Максимом любимо один одного.

Ось це поворот. Всі ранкові колотнечі з автобусом здалися справжньою нісенітницею, порівняно з тим, що почула зараз Рита.

– Що, значить, любите?

– Те й значить. Максим все ніяк не наважується від вас піти. Але він вас не любить, він любить мене.

Як на це реагувати, Рита не знала. Більше того, вона не хотіла на слово вірити якійсь незнайомці.

З Максимом вони були одружені два роки. І по-справжньому любили одне одного. Принаймні Рита так вважала.

Вона різко почала згадувати, чи помічала вона щось таке за Максом. Затримки на роботі, якісь дивні дзвінки чи ще щось таке. І нічого не могла згадати. Невже він так добре приховував?

– І навіщо ви мені зараз це сказали? – Намагаючись не сваритися, запитала Рита.

– Тому що я люблю Максима. І якщо ви його любите, відпустіть.

Наче Максим – її власність. Хотів би піти, уже пішов би. Але, схоже, його все влаштовує.

– Світлана, так?

Дівчина кивнула.

– Я зараз дуже поспішаю. Дайте мені ваш номер, поговоримо пізніше.

Дівчина здивувалася. Мабуть, вона сподівалася, що Рита одразу зателефонує чоловікові і влаштує сварку. І тоді йому доведеться у всьому зізнатися, а потім піти до Світлани.

Але Рита була не такою. Вона знала, що не можна вірити, поки не переконаєшся особисто. І поспішних висновків робити не збиралася. Принаймні поки що з чоловіком не поговорить.

Неохоче, Світлана все ж таки дала номер телефону Риті. І та поспішила піти.

Звичайно, Рита сьогодні ніяк не могла зосередитись на роботі. Хотіла зателефонувати до чоловіка, але заборонила собі це робити. Це безглуздо, треба розмовляти особисто. Вона хоче глянути йому у вічі.

Дивно, як їй вдалося доробити проєкт та із замовником поспілкуватися. Напевно, Рита була дуже відповідальною. І незважаючи на ранкові події, все ж таки доробила роботу, як треба.

Увечері вона вдома чекала на Максима. Приготувала вечерю, а потім намагалася себе чимось зайняти до приходу чоловіка.

– Привіт! – пролунав веселий голос Максима з коридору. – А я в кондитерську заїхав, взяв твоїх улюблених тістечок!

«Задобрює мене» – подумала Рита. – «Мабуть, і справді є що приховувати».

– Проходь, вечеря готова, – гукнула вона йому з кухні. Хоч вона і чекала весь цей час Максима, все одно виявилася не готовою до цієї розмови.

Він вимив руки, перевдягся і прийшов на кухню. Як завжди поцілував свою дружину, а потім сів за стіл.

– Як справи? Що нового? – Запитала Рита.

– Та нічого. На роботі завал, зате точно премія буде! Може навіть більше, ніж планували! Ти вже вибрала собі машину?

– Поки що ні.

Рита сіла навпроти Максима, і тільки зараз він помітив, що дружина якась похмура. Звісно, ​​може, втомилася. Але зазвичай Рита завжди усміхається.

– Щось сталося? – Запитав він.

– Це ти мені скажи…

– Ммм … Я не розумію.

– Максиме, ти мене любиш?

Чоловік хмикнув.

– Що за питання? Звісно, ​​люблю.

– А Світлану?

Рита чекала на реакцію. Тієї самої, хай і на долю секунди. Коли він зрозуміє, що вона вже в курсі.

Але її не було. Або Максим був геніальним актором і вибрав не ту професію. Йому тоді треба в театрі грати, усі глядачі стоячи б аплодували.

– Яку Світлану? – Уточнив він через пару секунд.

– Твою коханку.

– Так, стоп! – Максим відклав вилку і вже серйозно подивився на свою дружину. – Я нічого не розумію. Що за Світлана? Яка коханка? Рито, у мене голова кругом!

– Ось і я вранці нічого не зрозуміла, коли на вулиці до мене підійшла жінка, запитала, чи я твоя дружина, а потім розповіла, як ви один одного любите, і що я тебе, бідного, у сім’ї утримую. Силою, мабуть!

– Що? Що за маячня? Рито, я тобі не зраджую! Я не знаю, хто до тебе підійшов, але це точно якась помилка!

– А що, коли вона зараз до нас приїде? І ми все з’ясуємо.

Рита чекала, що зараз Максим розгубиться. Почне відмовлятися, щось вигадувати. Але він повівся інакше.

– Давай! Мені теж цікаво, що то за коханка містична така!

– Я справді їй подзвоню.

– Дзвони! Хочеш, я?

– Ну ні, – хмикнула Рита, подумавши, що такий план був у Максима. Але той сперечатися не став, лише знизав плечима.

Рита подзвонила Світлані та запропонувала приїхати. Щоб усім разом усе обговорити. Вона вже почала думати, що зараз Світлана дасть задню, і тоді виявиться, що їх хотіли просто підставити. Але Світлана відразу погодилася.

Рита вже нічого не розуміла. Одна стверджує, що є коханкою її чоловіка і готова це довести. Другий каже, що жодної коханки немає, і теж готовий це довести. Маячня якась.

Поступово хвилювання, злість та образа змінилися на цікавість. Попереду на Риту чекало щось цікаве, і вона навіть руки потирала від нетерпіння.

За півгодини пролунав дзвінок у двері.

– У тебе є ще можливість у всьому мені зізнатися, – промовила Рита, перш ніж впустити Світлану. – Правда завжди краще.

– Та ні в чому мені зізнаватись! Відкривай! Я й сам мрію поглянути на ту, яка так урізноманітнила наш сьогоднішній вечір! – Заявив Максим.

Рита знизала плечима і відчинила двері.

Світлана скромно зайшла всередину. Рита чекала, що вона одразу кинеться на шию Максиму або хоча б просто заговорить із ним. Але вона лише миттю глянула на чоловіка і подивилася на Риту.

– Ну, давайте все обговоримо, – як якийсь активний ведучий на святі, вигукнула Рита.

– А де Максим? – Тихо запитала Світлана, косячись при цьому на того самого Максима.

– Це жарт якийсь? – Запитала Рита. Максим при цьому почав тихо хихикати.

– Ось і я не зрозумію. Навіщо ви мене покликали? Де Максим? І хто це?

– Дозвольте представитися, – втрутився герой дня, – Максим – чоловік Рити.

– Що?

Здавалося, що Світлана щиро розгублена.

Вона дивилася то на Риту, то на Максима, і мало не плакала.

– Ходімо, поп’ємо чаю, – запропонувала Рита, – і ще раз розберемося з усім.

Коли всі трохи заспокоїлися, Світлана заговорила.

– Мій Максим щоразу мені казав, що хоче розлучитися з дружиною. Але в нього то одне, то інше. То дружина нездужає, то діти…

Рита подумала, що з цього треба було починати. Дітей у них немає.

– А потім він мені сказав, що дружина не хоче розлучатися, що все складно, – продовжила Світлана, – і тоді я вирішила взяти все в свої руки.

– Так, а я до чого? – Запитала Рита.

– Ну… – Світлана, чомусь, зиркнула на Максима, – я вирішила за ним простежити. Я знала, де він працює. І вчора ввечері я чекала на нього з роботи, хотіла дізнатися його адресу. І тут побачила, як він із вами виходить із будівлі. А потім ви разом сідаєте в машину та їдете.

Все стало на свої місця. Максим схрестив руки і хитро глянув на свою дружину.

– І з ким це ти катаєшся? – награно-обурено запитав він.

– З Максимом, – зітхнула Рита. – Зі своїм колегою. Ми вчора після роботи до клієнта їздили. Проєкт показували. А потім він мене додому докинув.

– То мій Максим – ваш колега? – Запитала Світлана.

– Ось збіг! І чоловіка в мене так звати, і колегу, – хмикнула Рита, а потім подивилася на їхню гостю, – і він не ваш, Світлана. Він одружений, має двох дітей. І з дружиною він розлучатися явно не збирається. Вона буквально днями приходила до офісу, мають гарні стосунки. Під час зустрічі цілуються, жартують. Він водить вас за ніс.

У Світлани затремтіли губи, і Риті навіть стало її шкода. Хоч вона і проти була таких ось коханок, які руйнують сім’ї. Неважливо, що там наплів Максим, Світлана ж спочатку знала, що він одружений.

– І що мені робити? – Запитала Світлана.

– Не знаю. Але не думаю, що якщо ви скажете все його дружині, він піде до вас. Швидше він вас просто покине, намагаючись зберегти свій шлюб. Світлана, – Рита посміхнулася, – ви ж гарна, молода дівчина. Навіщо вам такий чоловік?

– Я його люблю, – тихо промовила вона.

– А ви себе любите? Полюбіть спочатку себе, а потім уже чоловіка. Повірте, це дуже важливо.

Світлана незабаром пішла, а Рита і Максим ще довго обговорювали те, що сталося.

– Вибач, що подумала, що ти міг зрадити, – промовила Рита, притискаючись до чоловіка.

– Та гаразд, я й сам на мить повірив. Ти так переконливо говорила, – засміявся він. – Але, до речі, у тебе такий терпець. Інша вже викинула б мої речі і змінила замки.

Рита посміхнулася, думаючи, який у неї добрий чоловік. І як їй із ним пощастило.

А ще вона думала про Світлану, наївну дівчинку, яка мріє про кохання. Але її казці не судилося збутися, і добре, якщо вона дуже швидко це зрозуміє.

КІНЕЦЬ.