Свекруха не має ні совісті, ні сорому. Вона ходить і прибідняється, що ми їй зовсім не допомагаємо, зате (тут версії різняться залежно від слухачів) самі жеремо в три горла або витрачаємо все на якихось чужих людей.

Ну, самі ми в три горла не жеремо, ні копійки з того, що ми збираємо, ні я, ні чоловік на себе не витрачаємо, у нас все підбито по чеках, ми постійно звітуємо перед людьми.

У нас за роки волонтерства не з’явилось нової машини, нерухомості за кордоном, шикарного ремонту. Ми не їздимо у відпустку на дорогі курорти. Ми навіть дачу собі не купили.

Ми з чоловіком обоє працюємо, а ще є волонтерами. Допомагаємо адресно людям, яким дісталося від життя, які самі не можуть вийти із ситуації.

Наприклад, до нас звернулася багатодітна сім’я, у якої згорів будинок. Сім’я щаслива, але потрапила ось у таку неприємну ситуацію. Дякувати Богу, що всі живі залишилися.

Дружина у декреті з молодшою ​​дитиною, чоловік на лікарняному, бо виносив з дому дітей, домашніх тварин та документи, отримав опіки та перелом ключиці.

Людям надали тимчасове житло, але в них згорів увесь одяг, взуття, їжа. У чому вибігли надвір, у тому й залишилися. І їм потрібна була допомога.
Тимчасове житло їм від міста надали, але в сім’ї п’ятеро людей: треба всіх одягнути, взути, якось облаштувати побут. Вони звернулися до нас.

Ми розповіли їхню історію, відкрили збір, причому не лише грошима, а й речами. Люди несли дитячий та дорослий одяг, взуття, посуд, предмети гігієни, навіть побутову техніку.

Збирали ми все у себе у квартирі, а потім відвозили їм одразу машиною, бо вони живуть в області, щодня не наїздишся. Поки збирали, до нас у гості приходила свекруха.

– О, пральна машинка! Ви нову собі купили, чи що? – одразу поклала око вона на техніку.

Ми пояснили, що до чого, а свекруха одразу ж виступила із пропозицією.

– А давайте їм мою стару машинку відвеземо, а цю я собі заберу. Ну, що ви так на мене дивитеся? Ця машинка явно краща за мою!

В одних людей горе, інші їм допомагають, а свекруха вирішила нагрітися на всьому цьому. Так розлютила, що в мене аж зуби заскрипіли. Чоловік сам пояснював своїй мамі, наскільки вона неправа.

– Ой, праведники знайшлися! Ви думаєте, що інші такі ж чесні, все найкраще віддають? Дурні ви наївні, – заявила свекруха і пішла.

Це був не перший і не останній наш збір. Ми зараз теж допомагаємо, бо там, де не впорається одна людина, допоможуть десять. І їм ця допомога коштуватиме набагато дешевше.

Свекруха постійно намагається запустити руку в наші збори. Як тільки бачить, що ми розмістили у себе черговий збір, так у неї трапляються прояви хитрості.

Різко щось ламається, лікар їй прописує поїздку на море і таке інше. І все дуже дорого. Хоча ми торік сплачували свекрусі лікування зубів: їй ставили протези. А цього року вона вже їздила на море: ми її з дітьми відправляли.

Звісно, ​​за свої гроші, тому й витрати не скромні. А свекрусі хочеться все й одразу: більше грошей, краще життя. Що ми допомагаємо людям, яким дісталося від життя, її взагалі не обходить.

Вона на день народження чоловіка напідпитку і почала розмірковувати, що в першу чергу він повинен їй допомагати та про неї піклуватися. Наче вона останній хрін без солі доїдає, а ми їй копійку затиснули.

– Не вмієш ти справи вести. Треба ж і про свій інтерес не забувати, – повчала свекруха. Але, побачивши насуплений погляд сина, різко змінила тактику. – Чужим допомагаєте, а мені ні. Що я зробила тобі?

І сидить, видавлює із себе сльозу. А сльоза все не давиться. Неприємно було сильно. Все є у людини – квартира, пенсія, їжа, ліки, відпустка на море. Але їй завжди треба більше.

Ми не відмовляємо свекрусі у допомозі, але робимо це з тих коштів, що самі отримуємо на роботі, а це не такі й великі гроші. Але їй не дає спокою, що ми збираємо десятки тисяч на допомогу якимсь чужим людям: вона вважає, що ми й собі маємо щось брати, звісно для того, щоб їй більше перепало.

Ніколи нам цю жінку не зрозуміти та й не хочеться, чесно кажучи. Нехай живе своїм життям. А от її спілкування з онуками треба обмежити, вона їх навряд навчить чогось хорошого.

КІНЕЦЬ.