Олег запросив свою наречену Олену у гості, знайомитися з мамою. Людмила Вікторівна накрила стіл, молоді посиділи за столом, поспілкувалися з мамою Олега. – Сину, іди, посиди за комп’ютером , а ми з Оленкою тут приберемо, – сказала після вечері свекруха. Людмила й сама могла прибрати, але їй треба було поговорити з невісткою. Як тільки Олег вийшов з кімнати Люда підійшла до невістки. – Оленко, не виходь заміж за мого сина! Ти не знаєш хто він такий! – заявила Людмила. – Людмило Вікторівно, що ви таке говорите?! – Олена здивовано дивилася на майбутню свекруху, не розуміючи, що відбувається
Щиро кажучи, Людмила й сама не розуміла, чому її син такий. Ріс Олег звичайною дитиною: навчання, спортивні секції, друзі, подружки.
Людмила працювала, працювала багато. Так вийшло, що не стала закривати очі на зраду чоловіка, виростила сина одна. Саме через сина і пішла від чоловіка, думала, щоби не думав, що зрада – це нормально.
Людмила зробила так, що син більше не спілкувався із батьком. Та власне батько і не виявляв інтересу до сина.
Але щось пішло не так.
Син якось заявив, що зібрався одружитися, привів дівчину, познайомити з мамою. Дівчина мила, сором’язлива, від невдалих жартів Олега червоніла і не знала, куди подіти свої руки. Загалом наївна дівчинка вирішила Людмила.
Після вечері Людмила сказала синові:
– Іди, посиди за своїм комп’ютером , а ми з Оленкою тут приберемо.
Людмила й сама могла прибрати, але їй треба було поговорити з потенційною невісткою.
– Олено, а ти знаєш, що Олег вже був одружений двічі? Знаєш. А що має чотирьох дітей, і він платить аліменти? Теж знаєш. Тож поясни, навіщо ти погодилася вийти заміж за нього?
– Я люблю його, – опустила очі Оленка. – А ті жінки його не дуже любили. Якщо жінка любить чоловіка, він не дивитиметься на сторону.
– Яка ж ти наївна. Знаєш приказку, з чорної квітки білої не зробиш. Так ось, ця приказка про Олега. Аліменти він платить, а в житті своїх дітей ніяк не бере участі. Біжи від нього. Ти ще молода, знайдеш ровесника. Навіщо тобі таке щастя?
– Як ви можете так про свого сина? – обурилася Олена. – Ви його не любите? А я кохаю, він зі мною таким не буде. Я Олегу розповім, як ви до нього ставитеся.
– Розповідай, розповідай, – зітхнула Людмила. – Може, цього разу він схаменеться, і, дійсно, буде хорошим сім’янином.
Здавалося, що Оленка навіть образилася, а син, йдучи, шепнув матері: «Провела розмову?» Сказав і засміявся. Не розуміє Людмила, за що його так люблять жінки.
Весілля було шикарне. Що, що, а пил в очі Олег уміє пускати, як і заробляти гроші.
За рік народився в Людмили ще один онук. Людмила у сім’ю сина не лізла, запросять у гості, прийде, попросять допомогти з дитиною, допоможе.
Дитині ще року не виповнилося, коли Оленка прийшла у гості до Людмили. Сиділа за столом і плакала:
– Він мене ні в що не ставить, дитиною не цікавиться. Зовсім не допомагає мені. Поговоріть із ним, будь ласка. Я все для нього роблю. Я його люблю, а він…
– Поговорю, люба, поговорю, – Людмила гладила по голові Оленку. А хотілося сказати: “Я ж тебе попереджала”. Не сказала. Навіщо таке казати? А з сином вона, звичайно, поговорить, тільки чи буде толк?
КІНЕЦЬ.