– Яка ганьба, – прошипіла Орися Іванівна, мама мого чоловіка. – Зачепитися за чоловіка через “цікавий стан”, ще й весілля влаштувати!

Ці слова прозвучали на самому початку нашого весільного застілля, коли ми з Андрієм ще приймали привітання від гостей. Мої нерви здали. Я спокійно відповіла:

– Орися Іванівна, я дуже рада, що ви тут, але якщо вам не подобається, могли б і не приходити.

Її очі блиснули, але більше вона нічого не сказала. Андрій обійняв мене й шепнув на вухо:

– Не переймайся. Вона просто не може змиритися, що я тепер твій, а не її.

Наші стосунки були непростими від початку. Ми з Андрієм зустрічалися майже три роки, і кожен раз, коли мова заходила про весілля, я чула від Орисі Іванівни:

– Марічко, весілля – це серйозно. Чи готова ти до того, що життя з Андрієм означає відповідальність?

Вона завжди ставилася до мене зверхньо, немов перевіряючи, чи достойна я її “хлопчика”. У день, коли ми повідомили про мій цікавий стан, її реакція була дуже передбачуваною:

– Люди тепер сміятимуться з нашої родини. Але це і не дивно, бо дитя з’явиться в законному шлюбі. Але нічого, якось це ми переживемо. Чи не так?

Андрій спробував заспокоїти її:

– Мамо, не час для моралей. У тебе буде онук чи онучка – ось про що думай з татом.

Проте її холодний погляд переслідував мене. Андрій, хоч і став на мій бік, згодом почав говорити про те, що варто все ж таки влаштувати весілля.

– Це для дитини, – казав він. – Щоб люди не питали нас, чому в нас різні прізвища.

Я здалася. Весілля мало бути маленьким, але, як це часто буває, усе пішло не за планом. Орися Іванівна вирішила взяти все під свій контроль. Вона запросила тридцять родичів, яких я навіть не знала, і привела професійного фотографа, хоча я просила, щоб усе було без зайвих формальностей.

“Це мій подарунок для вас”, – заявила вона, мовби робила нам велику послугу.

На весіллі свекруха влаштувала справжнє шоу. Критикувала їжу, порядок посадки гостей і навіть мою сукню. Але піком стало її публічне звинувачення, що я “спіймала її сина на гачок завдяки дитині, яка в нас скоро з’явиться”. У той момент я мовчати не змогла – схопила келих соку й вилила його їй на сукню.

– Вибачте, але далі я цього терпіти не буду, – сказала я і пішла з-за столу. Андрій побіг за мною.

– Кохана, я все владнаю.

Я зупинилася і сказала:

– Або ти ставиш межу між нами і твоїми батьками, або я йду.

Він не вагався. Відтоді ми відмежувалися від Орисі Іванівни й Степана Олеговича. Андрій підтримує зв’язок із ними, але лише сам.

А як би ви вчинили, опинившись у подібній ситуації? Чи варто було змиритися з такою поведінкою свекрухи заради родини?

Джерело