Впертість свекрухи Ольги Володимирівни була темою наших сімейних розмов із самого початку. Ще під час нашого весілля вона натякала, що я не достатньо хороша для її сина, Антона.

Проте я завжди намагалася знайти спільну мову, думаючи, що з часом усе налагодиться. Але останній випадок змусив мене переглянути все. Більше я не хотіла догоджати їй, бо це стало нестерпним.

Готуючись до Дня народження Антона, я вирішила зробити щось особливе. Ольга Володимирівна завжди мала інші смаки — від вибору їжі до способу життя, але я подумала, що цього разу, якщо приготую її улюблені страви, вона нарешті оцінить мої старання. Попри те, що День народження був у мого чоловіка, я, все ж таки, намагалася догодити свекрусі.

На вечір вирішила приготувати свинину у кисло-солодкому соусі — її улюблену страву, хоча сама я таке рідко їм. У меню також були інші страви, але всі прості, сільські страви. Антон допомагав мені накривати на стіл і ми були готові зустрічати гостей. Коли свекруха увійшла до кімнати, я напружено всміхнулася, намагаючись приховати своє хвилювання.

— Це що, свинина у кисло-солодкому соусі? — різко запитала Ольга Володимирівна, навіть не сівши за стіл. — А чому так мало приготувала?

Моя усмішка потроху згасала. Я намагалася підібрати слова, але вона продовжила:

— Ти що, кожен день так Антона годуєш? Ну, тоді зрозуміло, чому мій син має поганий вигляд у шлюбі з тобою.

— Мамо… — Антон намагався втрутитися, але вона не зупинялася.

— Чоловіку треба справжня чоловіча їжа, розумієш? Якщо ти сама харчуєшся лише салатом, не дивно. Бо сама скоро станеш таких розмірів, як твоя мати. І кому ти тоді будеш потрібна, ще й з дитиною на руках?

У моїй голові закипали слова, але я стримувала себе. Не хотіла починати суперечку перед Антоном.

— Мамо, можна тебе на хвилину? — Антон зробив спробу змінити тему розмови.

— Кажи тут. У мене немає секретів, — сказала свекруха.

Чоловік нервово вдихнув, потім глянув на мене, зітхнувши:

— Добре. Ти не маєш так розмовляти з Ніною. І так, вона чудова господиня. Якщо у мене не добрий вигляд — так ти знаєш, що це через операцію. Не турбуйся, скоро порожевію. І їжа тут ні до чого.

Мати закотила очі:

— Та я ж не з’їм твою жінку. Піду, дам це м’ясо собаці. Все одно, людям воно не годиться.

— Ні! — хором відповіли ми з Антоном.

— У нього спеціальний корм, і Вульфу точно не можна свинину, — додала я, намагаючись зберігати спокій.

— Ти диви! — вигукнула Ольга Володимирівна, вставши зі стільця. — Ти навіть собаці даєш смачнішу їжу, ніж чоловікові! Ну, чого ще можна від тебе чекати?

— Мамо, — Антон почав втрачати терпіння, — я зараз викличу тобі таксі. І ти поїдеш додому.

Свекруха виглядала обуреною:

— Що ти сказав?

— Мені соромно за тебе. Ніна для тебе старалася, а ти замість подяки — лише критикуєш.

— Я? Я просто хочу, щоб у вас все було добре! — Ольга Володимирівна спробувала себе виправдати, але вже було пізно. Антон був невблаганний.

Я стояла осторонь, дивлячись, як він натискає на телефоні кнопку виклику таксі. Це був момент, коли я остаточно зрозуміла: більше я не буду намагатися догодити Ользі Володимирівні. Скільки б я не старалася, вона завжди знаходила щось, щоб дорікнути мені.

— Антоне, це не обов’язково… — я намагалася пом’якшити ситуацію, але він лише махнув рукою.

— Обов’язково, сонечко. Я вже наслухався цього всього. І більше так бути не може.

Свекруха зібрала свою сумку і, не попрощавшись, вийшла за двері, голосно зачинивши їх за собою.

Потроху почали сходитися гості. Всі запитували за Ольгу Володимирівну та очікували, що вона ось-ось прийде. Проте жінка не повернулася та й не відповідала на телефон. Сестра Антона все ніяк не заспокоювалась, вона випитувала у мене, що сталося та намагалася повернути матір. При цьому весь час ходила по коридору та запитувала:

— Де ж маму носить? Як же без неї святкувати? Де її шукати?

У глибині душі я розуміла, що свекруха образилася, але ж її ніхто не змушував так себе поводити. Антон мовчав і я теж. Нарешті Аліна звернулася до мене:

— Я не можу святкувати без матері. Проте залишити брата без Дня народження не хочу. Я знаю, щось сталося і ти у цьому винна.

Я мовчки налила чаю Аліні та розповіла, що сталося. Її чоловік Максим давно на кухні спілкувався з Антоном й ми вирішили не заважати їм. Проте Аліна ніяк не вгамовувалася. Вона звинувачувала мене у всіх гріхах, які тільки можна було придумати. Що це ніби я хитрістю одружила її брата на собі, ніби спеціально слідкувала за ним, щоб привернути до себе увагу, що я забираю всю його зарплату…

Я мовчки пила й намагалася не слухати Аліну. У її словах я зрозуміла, що думає про мене Ольга Володимирівна.

Коли гості розійшлися, ми з Антоном довго сиділи на кухні у тиші. Мені було важко прийняти, що навіть коли я зробила все можливе, щоб свекруха була задоволена, це нічого не змінило. Але водночас я відчула полегшення. Більше не треба було жертвувати своїм спокоєм заради її схвалення.

— Ти не повинна більше це терпіти, — нарешті промовив Антон, притиснувши мене до себе. — Вона не зміниться, але ми можемо зробити наш дім місцем, де буде комфортно нам.

І тоді я зрозуміла, що справжній дім — це не про те, щоб догодити всім, а про те, щоб бути з тими, хто тебе підтримує та цінує.

Джерело