— Вікторіє, знову в тебе на підвіконні пил лежить у три шари!

Наталя Олексіївна зморщила носик і ткнула пальцем у бік вікна:
— Витри негайно, у тебе маленькі діти, і в будинку має бути чисто завжди!

Віка витерла паперовою серветкою губи, забруднені кремом, і солодко потягнулася, розгинаючи спину.
— Мамо, вам не подобається, ви й витирайте!
— Вікторіє, що ти дозволяєш собі, – занервувала свекруха, – ось я у твоєму віці!
— Ви ось у своєму віці не можете квартиру в порядку утримувати, а ще мені зауваження робите – невістка занурила ложку в торт і зачерпнула великий шматок. Широко відкривши рот, вона, немов удав, заковтнула солодку здобич, і заплющуючи очі облизала ложку.

— Ну, воно може й так, – відразу здала позиції Наталя Олексіївна, – не встигаю я нічого, і руки болять, і спину ломить.
— Сусідки кажуть, що ви й молода не вирізнялися старанністю. Діти замурзані ходили, і чоловік у сорочці невипрасуваній, і в самої плями на кофтині були завжди.

— Це хто ж таку нісенітницю на мене наговорив?

Обурилася Наталя Олексіївна, прикриваючи долонькою пляму на грудях, що не відіпралася, хоч би скільки вона старалася вчора.

— Надька, мабуть, Фокіна, із триста восьмої квартири, – свекруха гидливо зморщила носик, – ще та ледарка, підлогу миє раз на тиждень, посуду гора завжди в раковині, і туди ж, інших обговорює.

— Ні, не Фокіна, – Віка розгорнула фантик шоколадної цукерки і цілком відправила її до рота, – тітка Свєта Руденко і Лідія з п’ятого під’їзду вас обговорювали. Спеціально при мені розмову завели, щоб нас із вами посварити, заздрість їх бере, що ми дружно живемо.

— От, негідниці, – Наталя Олексіївна стукнула по столу кулаком, – гадюки! Не дочекаються!
— Не дочекаються! – підтвердила і невістка слова свекрухи, – я їм так і сказала, що їм до вас далеко як куцому до зайця! І щоб більше не сміли при мені такі розмови заводити!

— Золота ти моя – свекруха радісно підхопилася і чмокнула невістку в щічку, – ось прямо намилуватися на тебе не можу, до чого ти у мене хороша!

— І я не натішуся, яка ж добра і чудова, ніколи в допомозі не відмовите. Як добре, що ми купили квартиру поруч із вами, ви і з дітьми посидите, і порадами допоможете, коли потрібно.

Невістка з’їла половину величезного торта, що купила свекруха, і задоволена відкинулася на спинку стільця.
— Я ж на вас, як на ікону молюся, мамо, – з почуттям вимовила Віка, – і чоловікові, і дітям щодня кажу, що ви найкраще, що могла нам доля подарувати.

Наталя Олексіївна зашарілася, як трояндочка на світанку, і змахнула ненавмисну сльозу засмальцьованим рукавом.
— Ось, зараза ж ти Вікуля, – обійняла вона невістку і поцілувала в маківку, – знаєш, як задобрити, та підсолодити. А я дурепа стара, така ласа стала на лестощі, розумом розумію, що локшину на вуха вішають, але ж тану, тану, як масло на сонечку. І батько каже, що пощастило з невісткою, з добрим словом зустрічає, за стіл садить.

Хвалебну промову Наталії Олексіївни перервав наполегливий дверний дзвінок, комусь кортіло скоріше потрапити до квартири.

— Сиди донечко, сиди, я сама відчиню, – кинулася в передпокій свекруха, – це батько прийшов.
Свекор обвішаний пакетами з продуктами та іграшками, немов Дід мороз, сяяв святковою посмішкою.
— Ось, – він поставив на підлогу різнокольорові пакети, – майже всю пенсію витратив, хваліть мене!
— Як би ми без вас жили, – заспівала оду свекру хитра невістка, – як я рада, що в нас є ви, дорогі мої, рідні мої!

Увечері, втомлені від прибирання, що допомагали робити невістці, Наталя з чоловіком вийшли з під’їзду, де мешкав син із сім’єю. Потрібно було пройти всього метрів п’ятдесят до своїх дверей, але ноги гуділи й не слухалися. Під медові пісні невістки вони вдвох перемили вікна, підлогу, випрали білизну і приготували вечерю. Дід швидко збігав за онуками до дитячого садка, погуляв і погрався з ними у дворі. Бабуся натхненно творила на кухні, допомагаючи невістці ліпити пельмені та вареники.

Вони тихо пересварилися по ходу справи, знаходячи вади один в одному, і тут же виправдовуючи їх.
— Не вмієте ви витрачати гроші, Наталко Олексіївно, вам би тільки тринькати й тринькати, – бурчала невістка, складаючи куплені свекром продукти в холодильник, – начебто життя прожили, а от не навчилися.

— Ти мене ще повчи, – беззлобно парирувала свекруха, – хто днями купила костюм дитині за десять тисяч?
— І все-то ви знаєте, – почервоніла невістка, сподіваючись, що свекруха не в курсі, що костюм розійшовся по швах, щойно одягнули на дитину.

Так у тихій лайці та взаємній похвалі минув день, погостювали вони в сина з невісткою, як зазвичай у свій вихідний.
На лавці сиділа сусідка, яка не була помічена в спробі посварити сім’ю і тому їй приділили час для аудієнції. Але й та підмочила свою репутацію одним, єдиним запитанням:
— Що, заїздила вас невістка?
— Тьху!

Сплюнули їй під ноги ображені Наталка з чоловіком, і поспішили піднятися до себе додому.
— Ось гризе їхня заздрість, що невістка нам трапилася така чудова, – обурювалися люди похилого віку, лягаючи спати, – у самих же невістки та зяті, самі лише нездари та негідники.

Вночі Наталі Олексіївні наснилася своя свекруха, яку знайомі позаочі називали Змією.
Ох, і люта була бабця, навіть собаки на неї боялися гавкати, а Наталю вона полюбила всім серцем і в образу нікому не давала.
— Язик в неї, чистий мед, почне говорити, заслухаєшся, – говорила вона здивованим сусідкам, настируючи в тазу дитячі пелюшки й сукні невістки.

— Адже вона мене матусею називає, каже, що без мене загине з дітьми, – Змія витирала краєчком хустки сльози розчулення і видихала ніжно, – голубко моя!

Ось так буває! Все ж краще чим постійні лайки.

КІНЕЦЬ.