– Мирослава приїхала, кличе нас до себе в гості, – каже мені мій чоловік.

– Сеньйорою такою стала, що я її заледве впізнав.

– А чого кличе, не сказала? – питаю.

– Так у неї ж ювілей, 55 років. Чи ти забула? – нагадав мені мій чоловік.

– А й справді, – кажу. – А в якому ресторані святкувати вона буде?

Чоловіка це моє запитання збило з пантелику.

– Щось я не пригадую, начебто про ресторан вона нічого і не казала. А знаєш що? Сама їй зателефонуй і про все розпитай. Зрештою, вона твоя родичка, а не моя, – відмахнувся чоловік. – В мене тепер інша турбота – що цій італійській сеньйорі подарувати, щоб вона потім нас не обговорювала з іншими родичами.

Мирослава – дружина мого рідного брата Михайла. Але вона вже 12 років як на заробітках в Італії. Заробітки ці її дуже змінили, і не в кращу сторону.

Дружина мого брата і так завжди була жадібною до грошей, а тут вже зовсім коли стала заробляти по тисячі євро щомісяця, то стала в цьому плані просто нестерпною, захланна така, що аж не хочеться з нею спілкуватися.

Але цього разу причина вагома, і треба йти, адже 55-річний ювілей. Набрала я її, щоб спитати, де святкувати вона буде.

А вона мене ошелешила тим, що вирішила святкувати все вдома. Зберуться найрідніші, і ми посидимо вдома в тісному колі, людей так 25-30.

Я ще собі подумала, що це далеко не тісне коло, а міні-весілля, але казати нічого не стала, бо що мені до того?

Прийшли ми в гості до брата, і я не впізнала їхній будинок, навіть спочатку подумала, що не туди потрапила. Таких хоромів я і справді ще ніколи не бачила.

Мирослава всі ці роки гроші заробляла, а мій брат будував, а оскільки вона завжди хотіла, щоб у неї все найкраще було, от і вийшло по-багатому.

Коли 12 років тому Мирослава заявила, що хоче їхати на заробітки, мій брат був проти, не хотів дружину відпускати, адже у них двійко синів росло.

– Ти – тато, і ти сам зможеш подбати про наших дітей, – заявила Мирослава і поїхала.

Важко було моєму брату з двома синами-підлітками. Я сама неодноразово приїжджала до них, щоб йому допомогти.

Тепер все позаду. Сини виросли, задоволені, адже мама купила їм по машині. І брат, начебто, заспокоївся, он як господарює за гроші дружини – ні у кого такого великого будинку немає, як у них.

Дивлячись на все це, я нарешті зрозуміла, чому святкування проводиться не в ресторані. Просто Мирославі дуже хотілося похизуватися перед усіма родичами, до чого вона доробилася в тій Італії.

Стіл був накритий шикарно, але родичка не втрачала жодної нагоди чимось перед нами похвалитися. Показувала все, що купила, і не забувала наголосити, що скільки коштує.

Пішли ми звідти з невеликим осадом. Не тому, що ми їй заздрили, а тому, що вона своє свято перетворила на якийсь фінансовий звіт. А нам хотілося трохи посидіти родиною, поговорити, і її розповіді про саму Італію з задоволенням послухали б, але ж ні, Мирослава вела лише одну бесіду – про гроші.

Коли ми прийшли додому, чоловік мій вже став хвилюватися, чи ми їй не замало дали, а поставили ми в конверт всього 2 тисячі гривень.

Зранку Мирослава і справді мені зателефонувала, але не через подарунок, їй було не до грошей. Вона сказала, що мій брат йде з сім’ї, і просить мене, його сестру, якось вплинути на брата.

– Ми сім’я, у нас діти, а він вирішив мене кинути, – плачеться Мирослава.

А я собі думаю, чи не запізно вона згадала, що у неї сім’я є? Адже коли їхала в Італію, то гроші були важливішими за сім’ю.

– Скажи щось своєму братові. Якщо він піде, на кого я свій будинок залишу? – каже вона.

Тут я вже не витримала:

– Тобі чоловік, чи сторож для твого будинку потрібний? – кажу.

Вона образилася, плаче, вважає, що мій брат не зумів поцінувати усього того, що вона для них пристарала.

А я вважаю, що у кожного з них своя правда. Михайлу не гроші, а дружина потрібна, і тут я його розумію, тому і не стала втручатися.

А яка ваша думка? Хто не правий в цій ситуації?

Джерело