Моя свекруха, матір мого чоловіка Олександра, як кажуть в народі, “хотіла як краще”.

І тепер це її бажання – причина наших дуже нехороших відносин в родині і постійних непорозумінь, які нічого хорошого не приносять нам тепер, на жаль.

– Я про майбутнє власного сина подумала, – сказала вона, коли ми зібралися подавати заяву до РАЦСу й прийшли з мамою його знайомитися і благословення від неї отримати, – освіта у нього хороша, руки теж працьовиті, він у мене добра людина і вміє робити все. Чоловіка мого давно не стало, але він всьому нашого сина навчив, так що все зробити він гарно й сам може. Є і ще дещо.

Дещо – це невелика однокімнатна квартира, куплена мамою Олександра відразу після того, як вона залишилася без чоловіка. Гроші залишив тоді свекор, їх вистачило на перший внесок по кредиту.

Олександру, на той час, було 18 років, мій майбутній чоловік якраз закінчував школу й збирався вступати навчатися в інститут.

– Я розсудила так, – розповідала якось мені свекруха, – поки син зі мною живе і навчається, а інститут закінчить, на роботу влаштується, ось йому й буде власне хороше житло, тоді, як знайдеться, це буде йому дуже хороший старт в життя. Я вважаю, що вірне рішення прийняла, на той час.

Я працювала дуже багато, важкувато звичайно, Олександр тоді стипендію отримував, але вона була дуже маленькою, на ті копійки, особливо, нічого й не купиш.

Але нічого, син інститут закінчив, на роботу хорошу відразу влаштувався, тепер сам буде платити цей кредит, а я зітхну хоч трохи, мені тепер буде легше. Ось розпишіться і я з себе це ярмо скину, хоч щось купити собі зможу, житиму, як людина нормальна і вільна!

Ремонт я там звичайний зробила, але за свій рахунок, щоб затишно трохи було, так що починайте облаштовуватися, вже самі заробляйте й докладайтеся до житла.

Нам з Олександром обом було по 23 роки, ми дійсно тільки що отримали дипломи, адже закінчили навчання, та чоловік вже знайшов роботу, а я тоді була ще в пошуку, не працювала і не заробляла ще зовсім нічого. Але справа була навіть не в цьому.

– Мамо, – звернувся до своєї неньки Олександр, – ми не будемо там жити, в цій квартирі.

– Це ще чому?

– У Наталі є своя власна квартира, вона двокімнатна, ми будемо жити у неї.

Свекруха, після почутого, помітно засмутилася та нахмурилася. Але скажіть мені, хто погодиться йти в однокімнатну квартиру, яка за документами записана на свекруху, якщо є своя власна хороша двокімнатна квартира, що залишилася від бабусі?

У мене, в моїй власній квартирі, і ремонт вже там був зроблений гарно, та й господинею я там була, а це теж важливо для мене.

– Ну й добре, – сказала тоді мати Олександра, – потім розберемося з житлом.

“Потім” ми розписалися, я знайшла непогану роботу, і ми з Олександром стали жити в моїй квартирі.

І ось десь через 4 місяці його мати, несподівано, зателефонувала своєму синові з претензіями:

– Я все мовчу і мовчу, чекаю, коли у вас совість прокинеться, але, видно, не дочекаюся, тому сама вже вас набрала.

– Мамо, ти можеш прямо сказати, в чому справа, без цих передмов? мені твій тон зовсім не подобається.

– А справа в тому, синку, – сказала мама прямо, – що я втомилася платити твій кредит за стільки років, ти вже дорослий і маєш сам з дружиною виплачувати цей борг, у мене вже сил немає останні гроші віддавати.

Олександр тоді до мене вже відразу прийшов з претензіями та серйозною розмовою: мама ж квартиру саме йому купувала, треба платити тепер нам кредит, а то зовсім недобре виходить, їй на життя не вистачає зовсім, всі свої заощадження витратила.

А я проти цього всього. Чому я повинна платити такі великі гроші за чужу власність, коли я до цієї квартири ніякого стосунку не маю?

У нас немає зайвих грошей, ми дитину планували, відкладали гроші на це, бо я тоді не зможу працювати, а жити потрібно на щось, адже знали, що коли я сидітиму в декреті, то Олександру прийдеться працювати одному і годувати сім’ю, а в наш час це досить непросто, тому відкладена копійка нам зовсім не завадить.

– Вірно ти кажеш, дитино, – підтримала мене в усьому і моя мама, – нехай сваха переоформляє квартиру на вас обох вже тепер, тоді ви й будете разом і виплачувати той кредит, а так ще невідомо.

Зараз вкладетеся з загального сімейного бюджету, а потім свекруха твоя скаже: квартира по документах усіх лише моя, я власниця єдина, залишу її собі, як надбавку до пенсії в майбутньому. Та й хіба мало що в сімейному житті може трапитися, щоб потім ти не пошкодувала про це. Загалом, ти потім нікому нічого не доведеш.

– Я перший внесок вносила, – обурилася свекруха на мою пропозицію, – я 6 років майже платила цей кредит, щоб її тепер оформляти на чужу мені людину?

– Тобто, – запитую я у неї, – чужа жінка ще років 5 буде платити кредит за вашу квартиру? Вас це не бентежить? Це для вас нормально?

– Мій син буде платити цей кредит, а не ти, так буде правильно!

– Але бюджет у нас з Олександром спільний, – кажу, – він буде платити, а я його годувати і комуналку оплачувати буду за свій рахунок, виходить? Послухайте, я не хочу псувати стосунки в родині та сперечатися з вами за це житло, але є ж варіант, який влаштує всіх і не потребуватиме ніяких вкладень ні з вашого, ні з нашого боку.

І я запропонувала матері чоловіка просто здати цю однокімнатну квартиру в оренду, пустити туди квартирантів, з їх плати й виплачувати цей кредит, остаток, який залишився, а якщо буде не вистачати, то так, тоді Олександр буде доплачувати трохи сам.

Все ж єдиний син, як не крути, а все йому дістанеться. Хоча і тут є варіанти та питання, адже мало, як там життя повернеться.

– Яка ти мудра жінка! – і тут свекруху не влаштувала моя пропозиція, – Я там ремонт зробила дорогий, вкладалася туди, старалася, квартиранти у що квартиру перетворять? Про це ти не думала? І потім, квартиранти – це вічні клопоти, негаразди, непорозуміння суцільні, хвилювання. Навіть з договором, не хочу, навіть не кажіть більше про це. Я хочу спокою й не хочу чужих людей в своєму домі.

Але хіба така реакція нормальна? Мама хоче спокою, щоб кредит за її квартиру платив її власний одружений син з невісткою, квартирантів мама не хоче, можна подумати, ремонт вічний і дуже дорогий, або вона сама в цій однокімнатній квартирі жити збирається.

Тут вже й сам Олександр мій не зрозумів свою маму:

– Мамо, зайвих грошей у нас немає, зрозумій, Наталя дуже гарний вихід пропонує у цій непростій ситуації, що зараз склалася у нас. Потрібно прислухатися до неї у цьому, тут якраз вона права.

– Наталка твоя пропонує те, що краще їй, цей варіант для неї ідеальний! – була відповідь матері, – Їй грошей своїх просто шкода. А мені шкода своїх, які я в ремонт квартири вклала.

А далі почалися сльози на тему, що мама свою дитину єдину лише одна ростила, все для сина свого робила, а він її залишив з таким великим боргом на старості років. І слухає чужі поради, а не власну рідну матір, яка для нього лише хотіла, як краще.

Я розвернулася й вийшла, бо складно мені було на це все дивитися. Ну хіба це нормальний підхід до проблеми?

Ми дійсно гарний вихід запропонували, свекрусі він не сподобався. Її не влаштував жоден варіант, який я пропоную. А мене не влаштовує віддавати свої гроші невідомо за яку перспективу.

Зараз з Олександром ми живемо в моїй квартирі, нас все влаштовує, адже маємо власне житло.

– Нехай продає цю квартиру, – кажу я вже зараз чоловікові, – гроші свої поверне і борг віддасть.

Минуло ще 4 місяці, кожен місяць свекруха дзвонить і дорікає Олександра, в тому, що ми не оплачуємо її кредит. Продавати квартиру вона теж відмовилася, бо там батькові гроші і ця квартира їй дорога.

– Значить точно, – каже моя мама, – готує собі на старість ту квартиру, адже їй тільки такий варіант підійде.

Чоловік тепер постійно ходить якийсь сумний, без настрою зовсім, мені теж не просто. Так і живемо.

Я вже чекаю дитину, сперечатися мені ні з ким не хочеться, хвилюватися не можна, а матері мого чоловіка абсолютно байдуже до мене і до наших турбот, у неї на думці лише одна її квартира.

Що нам робити з тією квартирою, про яку ніхто не просив?

Джерело