Батьки Марини розлучилися ще майже 20 років тому. Але, як би там не було, тато рідний з життя дочки ніколи не зникав, він завжди справно і вчасно платив аліменти, допомагав і без того, в житті Марини брав активну участь.

– Я і не відчувала особливо, правду скажу, що мої мама та батько не живуть разом, – запевняє Марина, – в усі важливі моменти мого життя тато був зі мною поряд: на випускному в дитячому саду, в той день, коли я вперше переступила шкільний поріг, потім, коли я випустилася зі школи і танцювала з татом вальс на своєму останньому дзвонику.

А коли минув час, приїхав батько Марини і на весілля до власної дочки 2 роки тому, та не з порожніми руками, а разом з вагомим дорогим подарунком: ключами від новенької двокімнатної квартири на ім’я своєї дочки, яку давно для неї припас, хоча ці гроші йому важко далися.

Для цього батько продав чималу квартиру своїх батьків в регіоні, додав свої заощадження за багато років і купив житло в столиці, від центру, правда, далеченько, але для Марини, яка в столиці тільки вчилася, а потім, влаштувавшись працювати, жила на орендованій квартирі – подарунок був справді більш ніж шикарним, вона й мріяти про таке не могла раніше.

– Особисте життя у мого рідного тата, на жаль, за всі ці роки так і не склалося, а мама ще пару разів після розлучення з ним пробувала виходити заміж, – згадує Марина, – між собою вони не спілкувалися, з батьком я завжди зустрічалася на нейтральній території, без мами. Але, якщо батько, приїхавши на весілля, зупинився в готелі, то моя мама зі своїм новим чоловіком, попросилися переночувати у новій рідині, у батьків мого чоловіка Михайла.

І те, як поводила себе мати Марини а особливо її чоловік в гостях і на весіллі, не дуже сподобалося і самій Марині, і її свекрам.

Мама весь час хотіла до себе підвищеної уваги, взяла мікрофон в руки, коли у нього говорив батько нареченої, заявляючи, що вона сама виростила свою дочку, а це набагато цінніше, ніж всякі квартири в подарунок, які не замінять турботи і батьківського тепла поруч.

– А тато мій весь час тримався дуже скромно, – згадує Марина, – він дуже добре знайшов спільну мову з батьком мого чоловіка, вони знайшли безліч спільних тем. Ну добре, весілля ми якось відсвяткували, але мама після того не заспокоїлася.

Братів і сестер у Марини досі немає, вона одна була у батьків, а у чоловіка її росте молодша сестра, тому подарунок батька був більш ніж до речі: молоді стали жити окремо, і нікому не заважали, у них з’явився свій власний дах над головою. Зробили гарненький ремонт, облаштовували побут, чекали поповнення якнайшвидшого в сім’ї.

– Але спокою у нас не було зовсім, – сумно зважує дівчина, – на 6-му місяці я була тоді, коли мама зі своїм чоловіком без попередження приїхали до нас, ми їх тоді просто навіть не чекали.

– Ми вирішили провести частину відпустки в столиці, – заявила мама нам з Михайлом просто з порога, – якщо вже у нас дочка стала мешканкою столиці.

В принципі, Марина сама була б не проти, так уже склалося, що мешканці столиці традиційно зустрічають у себе всю рідню, що приїжджає з сіл та невеличких містечок у справах, по лікарнях, та й просто погуляти.

Не проти був і сам Михайло. Але попередити про свій такий неочікуваний візит і відпустку, яку вони хочуть два тижні провести в столиці можна було?

– Мамо, – звернулася Марина сама до матусі на другий день, – не міг би твій чоловік виходити на вулицю, адже нам трохи дим заважає, а він від недоброї звички відмовлятися не хоче?

– Та дим просто розійшовся швидко по квартирі, він же на балкон ходить і вікно відкриває, мені ніколи не заважав, – спокійно мовила мама. – Та й не маленька ти, витяжка працює, все нормально, не хвилюйся зайвий раз.

Мама вважала себе вправі розпоряджатися в квартирі дочки, підкреслювала, що вона її народила, виховала-виростила, просила поваги до себе й свого чоловіка.

Марина сама з животом прибирала, готувала, подавала їжу, поки не прийшла свекруха, їй це зовсім не сподобалося.

– Свахо, – сказала вона, – а твій чоловік не в змозі роззуватися там, де це належить робити? Всі матері дочкам, які дітей чекають, намагаються допомогти, чим можуть, а ви – навпаки?

Мама Марини тоді так й не знайшла спільної мови з матір’ю її чоловіка, але завдяки цьому, візит матері й вітчима скоротився на цілий тиждень.

Після народження дочки, своєї онучки, мама Марини більше до них не приїжджала. Обмежилася телефонними привітаннями і спілкуванням по скайпу лише.

– Нашій донечці скоро виповниться рік, – каже Марина, – ми особливо й не збиралися відзначати, ну прийшли б батьки і сестра мого чоловіка, на цьому б і обмежилися. Але місяць тому зателефонував мій рідний тато, йому потрібно було приїхати в столицю у справах, заодно він хотів пройти обстеження у столичних лікарів. Мій тато попросив дозволу зупинитися у нас. Як я могла йому відмовити? Він же цю квартиру й подарував мені, стільки праці і сил в ню вклав. Та й скучила я, правду кажучи, хотіла його побачити.

Тим більше, що Марина запитувала у своєї мами, чи не приїде вона на день народження внучки, яку вона за стільки часу ще жодного разу не бачила.

– Ні, – сказала тоді мама, – нічого гроші на дорогу витрачати, мені й так зараз скрутно дуже, та ще й взимку, ми краще до вас влітку приїдемо, тоді на внучку й подивлюся.

Марина тоді говорила мамі, що до них збирається приїхати тато, її колишній чоловік, мама сказала, що це квартира дочки, кого хоче, того нехай і приймає в гостях, він їй не цікавий зовсім.

Навіть зраділа, що не перетнеться з колишнім чоловіком. І ось, за тиждень до приїзду батька і за 8 днів до дня народження донечки Марини мама “обрадувала” свою доньку, що їде, що вже квитки взяли.

– Мамо, – почала Марина, – я поговорю зі своїми свекрами, щоб ви у них зупинилися, тільки нехай твій чоловік веде себе належно.

– Як це ми зупинимося у них, – обурилася мама, – я до дочки їду, у тебе 1 зупинюся. Маю повне право. Я твоя мати, а ти дитина моя, я одна тебе виростила, не забувай ніколи про це. А тата свого можеш відправити до сватів, хай сам в чужих людей ночує.

Марина пояснила мамі, що вона не відправить до сватів батька, тому що рішення мами про візит було спонтанним, вони не планували її у себе зустрічати, та й тато буває у них дуже рідко, тим паче, він цю квартиру й купив.

– Так і так, – каже Марина матері, – мій рідний батько квартиру подарував мені, заздалегідь домовився, що приїде, а я йому тепер відмовлю? Мало того, що батьки чоловіка без особливого бажання погодилися прийняти у себе сваху з чоловіком на кілька днів, так мама тепер ще й вередує? У мене складається таке враження, що вона спеціально це робить.

– Я не маю наміру зупинятися у чужих людей, – каже вона дочці, – я буду жити у тебе. Вибирай, хто тобі ближчий та дорожчий, я або батько.

– Поводить себе, як мала нерозумна дитина. – каже Михайло, – Не можна так своїй доньці життя псувати.

Мама дзвонить кожен день, запитує в Марини, що вона там вирішила. Зрештою, Марина відповіла, що рішення свого не змінить, тато буде ночувати в них.

– Значить ми не їдемо до тебе, – образилась мати на доньчині слова, – значить я зробила висновки, що внучки у мене немає, як немає тепер рідної дочки, ти сама відмовилася від мене.

– Ось і розумію, що я права, – сумно ділиться Марина, – а на душі все одно не спокійно. Ось навіщо ставити всіх в таке становище? Навіщо я маю робити вибір між батьками, адже вони обоє рідні мені. Невже я зробила щось не так?

От кого в цій ситуації має прийняти в себе донька: матір, чи батька?

Джерело