Ніна пройшла. Як не дивно, було дуже бідненько, але чисто. Ніде нічого не валялося, посуд був вимитий, підлога теж не була брудною. Та й халат на ній був чистий, хоч і старенький з відірваними ґудзиками
Ніна поспішала додому. Уже десята година вечора, хотілося швидше дістатися дому, повечеряти й лягти спати. Втомилася сьогодні. Чоловік удома вже, вечеря готова, син нагодований.
Ніна працювала в невеликій перукарні й сьогодні була чергова. Поки прибрала все після роботи, увімкнула сигналізацію, зачинила двері, ось і запізнилася.
Дорога додому йде через невеликий парк. Там зазвичай тихо і спокійно. Вдень сидять на лавках старенькі, а ввечері нікого немає, та й світло горить, не страшно.
А сьогодні одна з лавок виявилася не порожньою. Притулившись одне до одного, там сиділи діти, хлопчик років 9-10 і дівчинка років п’яти. Ніна підійшла до них.
— Ви чого тут сидите? Пізно вже! Давайте додому!
Хлопчик подивився на неї пильно, погладив дівчинку по голові й міцніше притиснув до себе.
— Нам нікуди йти. Нас вітчим вигнав.
— А мама де?
— З ним. Вона пісял чарки.
Ніна довго не роздумувала.
— Вставайте, ходімо зі мною. Завтра розберемося.
Діти нерішуче встали. Ніна взяла дівчинку за руку, іншу дала хлопчикові. Так вона привела їх додому. Усе пояснила чоловікові та 12-річному синові.
Вони, знаючи її добру душу, не стали багато говорити, а показали дітям, де можна вмитися, і посадили за стіл. Зголоднілі діти боязко, але з апетитом з’їли все, що їм дали.
Потім Ніна вийшла до сусідки, у якої донька ходила в перший клас, і попросила для дівчинки якийсь одяг. Одягу різного надавали вдосталь, оскільки в кожній родині після дітей, які виросли, залишається багато всього.
Ніна викупала Марійку, так звали дівчинку, одягла в чистий одяг, а хлопчик, Антон, помився сам і теж був одягнений у чисте, що залишилося від сина.
Вона поклала їх разом у вітальні на дивані, оскільки дівчинка ні на мить не відходила від брата, і він раз у раз обіймав її і притискав до себе.
Втомлені й нагодовані діти швидко заснули на чистому ліжку. Ніна відправила сина спати, а вони з чоловіком ще довго напівголосно говорили, що робити далі.
Вранці встала рано. Проводила чоловіка на роботу. Їй у другу зміну. Діти прокинулися. Вона нагодувала їх сніданком і вирішила проводити додому. Їхній випраний і висохлий за ніч одяг склала в пакет і дала з собою.
Діти привели її до будинку, який знаходився зовсім недалеко. Квартира на третьому поверсі не була зачинена. Діти зайшли і зупинилися біля порога. Ніна стала поруч. Їй хотілося подивитися цій жінці в очі, запитати, про що вона думала всю ніч, коли дітей не було.
З кімнати вийшла молода ще, але опустилася на вигляд жінка з великим синцем під оком. Вона байдуже подивилася на дітей і сказала:
— А… Прийшли… А це хто?
— Це тітка Ніна. Ми в неї ночували.
— А… Добре.
І пішла в кімнату. Ніна була в шоці. І це мати???? Але раптом матуся повернулася і сказала Ніні:
— Підемо на кухню.
Ніна пройшла. Як не дивно, було дуже бідненько, але чисто. Ніде нічого не валялося, посуд був вимитий, підлога теж не була брудною. Та й халат на ній був чистий, хоч і старенький з відірваними ґудзиками.
— Сідай.
Ніна сіла. Жінка сіла навпроти, подивилася на неї і запитала:
— Діти є?
— Так, син, 12 років.
— Слухай, якщо зі мною щось трапиться, не залиш моїх дітей, доглянь за ними. Вони хороші.
— А ти? Ти збираєшся їх кинути?
— Я вже не можу зупинитися. Пробувала не один раз. Та й цей не дасть.
Вона кивнула в бік кімнати, звідки долинало хропіння.
— Звернися в поліцію!
— Зверталася. Посидить 15 діб, прийде і потім ще більше. Та й я вже не можу. Щодня. А він виганяє дітей з дому. Він не батько їм.
— А де батько?
— Потонув, коли Марійці рік виповнився. Відтоді й п’ю.
— Не працюєш?
— Мила підлогу в магазині. Звільнили минулого тижня за прогули.
— А він?
— Підробляє. Якось викручуємося.
Вона уважно подивилася на Ніну і ще раз попросила:
— Якщо що, не залиш їх, будь ласка. Я бачу, ти добра. Ну, хоч у дитбудинку їх відвідуй.
Ніна встала і пішла до дверей. Її голова відмовлялася розуміти цю ситуацію. Вона була просто приголомшена цим проханням.
Діти вийшли проводити. Підійшли обидва й обійняли її. У Ніни бризнули сльози. Квапливо змахнувши їх, Ніна сказала Антону, що він знає, де її шукати. Повернулася і вийшла.
Уже вийшовши на вулицю, дала волю сльозам. Вони котилися градом, і люди оберталися слідом. Увечері все розповіла чоловікові.
Він підтримав, сказав, що якщо щось трапиться, дітей не кинемо. Син, який чув їхню розмову, підійшов до батьків. Вони обнялися всі троє і мовчки посиділи на кухні.
Антон прибіг через три дні. Сказав, що мама зникла, а вітчима забрала поліція. Марійка в сусідки, але сьогодні їх заберуть у дитячий будинок. Він швидко повідомив усе це і втік до сестрички. Їх цього ж дня забрали до дитячого будинку.
Маму дітей наступного дня знайшли в річці. Напевно, вона передчувала свій кінець, тому й звернулася до Ніни з таким проханням.
Ніна з чоловіком почали бігати по інстанціях, щоб оформити опікунство над дітьми. Оскільки родичів у них не виявилося, Ніні дали дозвіл узяти Антона і Марійку.
До того ж на комісії вона розповіла про ту розмову з матір’ю дітей. Так діти опинилися в родині Ніни. Ніні довелося піти з роботи.
Дівчинка була залякана, довіряла тільки братові, намагалася завжди бути з ним поруч. Навіть упустивши ложку зі столу, вона зі страхом дивилася на чоловіка Ніни, видно, боячись, що її покарають.
Коштувало великих труднощів викликати її довіру. Антон був старшим, і розумів, що в цій родині їм не буде ні боляче, ні страшно.
Поступово дівчинка почала звикати. Вона вже сміливо підходила до Ніни та її сина, грала з ними, розмовляла, але ще побоювалася чоловіка Ніни, видно, страх перед дорослим чоловіком засів у ній міцно.
А він ставився до неї дуже дбайливо і ніжно, бо давно мріяв про доньку, але Ніна через своє здоров’я більше не могла мати дітей.
І ось, нарешті, настав день, коли вона вперше обійняла його. Він прийшов додому після триденного відрядження, Ніна з Марійкою вийшли його зустрічати.
Він присів навпочіпки і простягнув їй руки. Маша обережно підійшла до нього й обійняла його за шию. Він узяв її на руки, і вони в обнімку зайшли на кухню.
Побачивши усміхнене обличчя Марійки, підійшли хлопчики, потім Ніна, і обійнявшись та усміхаючись, постояли всі разом.
У цій родині тепер усе буде добре.
КІНЕЦЬ.