Тамару влаштовувала роль дружини моряка. Щоправда, Михайло моряком не був, але тривалі відрядження чоловіка треба було пояснювати знайомим.

Вони зустрілися під час навчання. Училище стало місцем знайомства юної кухарки, Тамари, та талановитого зварювальника, Михайла. Скромна кімната у гуртожитку, перші робочі місця. Студентство залишилося позаду, а розгульний спосіб життя так і не залишав Михайла.

– Михайле! Ти на роботу збираєшся? Дев’ята година вже, — будила чоловіка Тамара.

Вчора він знову прийшов дуже пізно і не роздягаючись, завалився на дивані.

– Відчепись! Я звільнився! Іди на роботу, а я поки що відісплюся…

– Як так?! Навіщо? Чим же ми платитимемо внесок з іпотеки?

Але Михайло вже не чув, і відповіддю їй було пронизливе хропіння. Сльози потекли щоками, але згадавши, який сьогодні день, Тамара взяла себе в руки і вибігла з квартири.

Сьогодні Тамару викликав до себе директор, він власник невеликого ресторану, в якому жінка працювала вже два роки. З чуток, він хотів запропонувати їй посаду шеф-кухаря!

І все було б добре, якби не дивацтво Михайла.

– Кохана! Адже один раз живемо! Чому я повинен тягти сумне існування, як у інших! Я хочу жити повним життям. Рибалка, футбол, друзі! — вкотре пояснював він.

— Знайди стабільну роботу та відпочивай у вихідні! Як усі нормальні люди! Адже тебе постійно звільняють, варто відпрацювати хоч місяць!

– Просто я творча особистість! І маю свій підхід. От відкрию свою майстерню, тоді заживемо!

Він дарував її чергову квітку з металу, і все починалося наново.

Роман Сергійович, власник ресторану, одразу звернув увагу на молоду жінку, яка працювала на нього. Тамара була в смаку Романа, але двадцять років різниці та обручка на безіменному пальці дівчини, зупиняла чоловіка від активних залицянь.

Нещодавно до нього дійшли чутки, що Тамара мала деякі сімейні проблеми. Роман звертав увагу, як вона поправляє макіяж після розмови по телефону. Її сумне обличчя після вихідних засмучувало чоловіка, але бачачи, як жінка розкривається на роботі, він відчував душевний підйом.

Безумовно, вона була талановитим кухарем та гарним організатором, тому Роман Сергійович наважився.

— Здрастуйте, Тамара Ігорівно. Проходьте, будь ласка, сідайте.

— Доброго ранку, Романе Сергійовичу. Дякую.

Цього понеділка вона виглядала особливо привабливо, але сум на обличчі викликав бажання обійняти її і сховати від усіх проблем.

Він видихнув і продовжив.

— За час роботи ви показали себе як фахівець високого рівня. У колективі користуєтесь повагою. Нарікань від керівництва немає. Хочу запропонувати вам посаду, шеф-кухаря.

Тамара чекала на пропозицію, тому дуже швидко відповіла:

– Я згодна! Дякую! Ви не пошкодуєте!

— Я в цьому не маю сумніву. Скажіть, будь ласка, у вас все гаразд?

Тамара відвела погляд.

— Вибачте, якщо лізу не в свою справу. Але ви для мене дуже важливі.

Тамара почула у цій фразі набагато більше, ніж просту турботу про співробітника. І уважно подивилась у вічі Романові.

Той не відвів погляду і лише повільно кивнув.

— Дякую, Романе Сергійовичу. Побутові проблеми.

— Ви завжди можете покластися на колектив і мене особисто!

Між ними ніби проскочила іскра. Раніше Тамара не помічала цього погляду.

— Дякую.

— Документи вам підготує секретар. Завтра можете починати нові обов’язки.

– Дякую!

Увечері Тамара вирішила відзначити підвищення. Колеги з роботи вітали та пропонували влаштувати свято, але жінка хотіла поділитися цим успіхом із коханою людиною. Вона зайшла до сироварні, на вітрину якої щовечора заглядалася, і купила асорті з дорогих сирів, про які давно мріяла.

Однокімнатна квартира, взята в іпотеку, переконувала ретельно планувати покупки, але сьогодні був визначний день.

– Коханий! Я вдома! — з порога вигукнула Тамара. — Візьми пакети, будь ласка. В нас сьогодні свято!

З кімнати вийшов незнайомий чоловік і, посміхаючись, хрипко поцікавився:

— Та ти що, кохана?! І що відзначатимемо?

Пакети випали з рук жінки, і вона вигукнула: — Михайло! Допоможіть!

— Та тихіше, я з Михайлової роботи. Він посидіти покликав, а сам заснув. Я вже йду. —

Захвилювавшись, що сусіди викличуть дільничого, незнайомець, бочком та з піднятими руками, вийшов за двері.

Квартира нагадувала смітник. Очевидно, тут побував далеко не один гість. Михайло спав у кріслі, на його ногах Тамара побачила брудні черевики.

Вранці він вибачився. Вона образилася, але вибачила, адже численні знайомі часто запрошували його заробити. Зварювальник — затребувана людина, ось тільки оплачували його праці переважно могричем.

Роман отримував необхідну інформацію від працівників. Усі були раді перекинутися слівцем із керівником. Про життя Тамари він знав більше, ніж її подруги.

Якось, бачачи, що Тамара прийшла з великим шаром тонального крему під оком, він зрозумів, що настав час втрутитися.

— Ходять чутки, що у твого чоловіка золоті руки і він великий фахівець у зварювальній справі. Це правда?

— Це так. А що, нам щось потрібно полагодити? — у її очах промайнуло переживання при згадці про чоловіка. Напередодні ввечері він добряче загуляв через проблеми на роботі… і дуже посварився з дружиною. Ні, він, звичайно ж, не хотів… Але не втримався. Тамарі ледве вдалося замаскувати наслідки… А питання начальника було дуже доречним: додаткові гроші зараз були дуже потрібні.

— Мій товариш нещодавно цікавився, чи не маю на прикметі таких рукастих співробітників. Вони щось будують в Одесі та платять дуже хороші гроші. Плюс проживання, їжа та оплата зв’язку. Співробітники потрібні терміново, тому пропонують гарний аванс!

Тамара замислилася. Пропозиція була дуже привабливою.

— Мені треба обговорити із Михайлом.

— Звісно. Тільки не тягніть.

– Дякую! Сьогодні все вирішимо!

Того вечора, на щастя, Михайло прийшов додому нормальним і був більш-менш осудним. Спочатку він і чути не хотів про жодні відрядження, але жінка розуміла, що це єдиний шанс впоратися зі сплатою боргу за квартиру.Сльозами та благаннями вона отримала згоду чоловіка на роботу. І того ж вечора відписалася Роману Сергійовичу.

За два дні Михайло поїхав, а Роман перевів велику суму на карту Тамари. Жінка була задоволена, адже за допомогою цих грошей вона могла на рік забути про платежі.

Роман Сергійович також був задоволений. Він витратив багато часу та фінансів, щоб організувати це відрядження. Але це того варте. Кохана ним жінка розквітала на очах, а енергетика, що виходить від неї, наповнювала всі куточки ресторану позитивом і робочою атмосферою.

Тамара ж сумувала за горем-чоловіком. За настановою самого Михайла, вона всім казала, що він пішов у море.

Іноді він приїжджав. І весь тиждень гульбанив. Невеликих грошей, які доходили до Тамари, ледь вистачало на оплату рахунків, але зараз вона сама гідно заробляла і претензій не пред’являла.

Тамара не вникала у його робочий графік, але вдома Михайло проводив не два-три тижні. Йшов уже третій рік його роботи.

— Ще рік, кохана, і все! Приїду, відкрию свою майстерню та заживемо!

Вона чекала. І раділа кожному телефонному дзвінку та рідкісному фото.

***

Роман Сергійович часто засиджувався на роботі, щоб пригостити кавою Тамару, або продегустувати нові страви. Кордон між ними потроху танув. Він не був наполегливим, і вона була за це вдячна.

Довгий і гучний дзвінок у двері схвилював молоду жінку. Була четверта години ранку! Дзвінок повторився. З-за дверей пролунав знайомий голос:

– Відкривай, дружино! Чоловік прийшов!

– Михайло! – ойкнула Тамара. На цей раз його не було майже вісім місяців! А телефон був недоступний. Тамара дуже хвилювалася, але що вона могла вдіяти? Хіба що поїхати за ним у невідомість… І ось він з’явився.

Вона кинулась відчиняти.

На порозі стояв Михайло. Неголений, худий, з дивним блиском в очах.

– Привіт, кохана! Я проїздом, їдемо на інший об’єкт.— він усміхнувся. — Мене внизу машина чекає, ось, прихисти на пару місяців. Звати Оля. Приїду, заберу. Просто з мамою неприємність вийшла. Не стало її. А мені з донькою ніколи возитися. Ти ж жінка… виховуй, бувай. Коротше, ось речі та документи.

І тільки зараз Тамара звернула увагу, на маленьку дівчинку, років двох, що притискалася до ноги Михайла. Одягнена в безформний пуховик, вона ховала обличчя у подолі його плаща.

Він підштовхнув дівчинку за поріг. І вже збирався піти, але щось згадав:

– Ось! Це тобі! — він дістав з-під плаща квітку з металу і прошепотів якісь вибачення, побіг сходами.

Тамара неодноразово подавала заяву, щоб знайти Михайла. Також вона шукала і матір Олі. Але конкретної та ясної інформації так і не було. У пуховику була відмова від дитини та свідоцтво, що матері дівчинки не стало. Величезними зусиллями Тамарі вдалося оформити опіку над Олею, щоб її не віддали до дитячого будинку. Михайло так і не з’явився. Їх розлучили в односторонньому порядку.

Роман виходив на зв’язок із компанією, куди працевлаштовував Михайла, але там відповіли, що він відпрацював лише рік. А далі, за чутками, він кудись поїхав.

Пройшло три роки

— Кохана, ти, як завжди, чарівна! — захоплено промовив Роман.

– Дякую! – відповіла Тамара.

— Цього чудового дня, у день твого народження, я хочу подарувати цей подарунок, — Він простяг їй оксамитову коробочку. У ній лежала класична весільна обручка з великим діамантом.

— Ти вийдеш за мене заміж?

– Так! — витираючи сльози, відповіла Тамара.

Роман обійняв її і закружляв по кімнаті.

– Мамо! Тату! Я також хочу танцювати! — у кімнату влетів маленький вихор, Оля.

– У мене також є подарунок для мами! Сама робила!

– Дівчинка показала конверт.

Усередині виявився малюнок. Гарний букет з польових квітів і троє людей, що тримаються за руки: два дорослі і один маленький.

— Дякую, мої хороші! — обійняла їх Тамара.

На мить її погляд став сумним. На підвіконні стояла залізна троянда із шипами золотого кольору.

КІНЕЦЬ.