– Яночко, так не можна. Ти молода, вродлива. Нащо тобі старий холостяк? – терпляче пояснював Руслан, коли після двох днів розлучень Яна (який сором!) прибігла до нього на роботу. – Прошу, знайди собі ровесника, вийди за нього, народи дітей. Хіба не кожна жінка про це мріє?
Яна й подумати не могла, що коли-небудь так закохається. Але Руслан був особливим. Із першої зустрічі він затуманив голову. І чому, здавалося? Не дуже гарний. Не надто молодий. Просто якась внутрішня сила була в ньому, отой чоловічий стрижень, котрий вабить і робить жінку рабою.
Спочатку це був лише флірт. Вона – молоденька вчителька. Він – майор міліції, якого недавно прислали в райцентр із чужої області. Зустрівшись на вулиці, обмінювалися поглядами і скупим «Добридень». Але якось опинилися на одному весіллі. Руслан запропонував провести темними вулицями. Й відтоді почалося.
Ой дівчата, як він цілувався!.. Ніколи раніше Яна не знала нічого подібного: і ніжність, і пристрасть, і якась тваринна жадоба.
– Ну, ти й штучка, – заздрісно казали подруги. – Такого холостяка обкрутила.
– А що ви думали! – сміялася Яна. Бо їй і справді подобалося, що «гроза всього району» запав саме на неї, що виконував усі забаганки, що поруч із ним не боялася нікого й нічого. Тож через пару місяців, у вдячність за все, подарувала йому не тільки душу, але й тіло.
Коли закохані переступили ЦЮ межу, Яна надіялася на слова «виходь за мене». Але час минав, а руку й серце Руслан не пропонував. Дівчина стала помічати, що до безтями ревнує коханця. Навіть тоді, коли він просто розмовляв із якимись жінками. «Все під контролем», – заспокоювала себе. Але розуміла: тепер контролює не вона, а він, чоловік у погонах. Пальчиком поманить – Яна бігла до нього, як раба. А якщо не запрошував – істерики влаштовувала.
– Яночко, так не можна. Ти молода, вродлива. Нащо тобі старий холостяк? – терпляче пояснював Руслан, коли після двох днів розлучень Яна (який сором!) прибігла до нього на роботу. – Прошу, знайди собі ровесника, вийди за нього, народи дітей. Хіба не кожна жінка про це мріє?
– Кожна… – шепотіла Яна. – То коли ти візьмеш мене… заміж?
І знову не почувши відповіді, заливалася слізьми.
Із часом чоловік дуже втомився. Не тільки від розмов – від Яни взагалі. А щоби спекатися дівчини, підіслав їй… молоденького лейтенанта.
План був простий: лейтенант буде проводити Яну, Руслан їх нібито випадково зустріне, звинуватить дівчину у зраді і – справу закрито.
Але план дав збій: Олександр (так було звати підлеглого) взяв і… закохався в молоденьку вчительку.
– Ти що, здурів?! – не міг повірити майор. – Та я вже рік її у хвіст і в гриву! А ти на «беушний» товар поласився?!
– Не смій так про Яну! Я одружитися з нею хочу!
– Ну, ти й бовдур! – скривився майор. – А зрештою… забирай собі ту підстилку.
Такого Саша не зміг стерпіти. Розмахнувшись, так угрів майора, що той аж розпластався на підлозі. І саме в цей час до кабінету забігла… Яна.
Через прикриті двері вона все почула. Спершу хотіла заколоти майора його ж канцелярськими ножицями. Але Саша вловив погляд дівчини. Схопив її обома руками і просто виніс із кабінету.
Аби Яна не наклала на себе руки, вирішив ні на мить її не залишати. Дівчині взяв у школі відпустку. Сам написав рапорт на звільнення. І разом вони поїхали в зимові Карпати.
А через місяць Яна прийшла до лікаря, аби почути: «Вітаю, ви вагітна». Ту, яку один обізвав підстилкою, іншому народила трьох синів. І ніколи більше Олександр із Яною не згадували гіркого початку свого великого та вірного кохання.