– Мамо, не робись вже така квола і нещасна, – сказала мені дочка, коли я попросила її забрати мене з лікарні. – Ти ж знаєш, в нас троє дітей. Їх треба забрати зі школи, відвести на гуртки, зробити з ними домашнє. Ти ж можеш сама приїхати на маршрутці, чи не так?

– Так, відповіла я дочці, хоча лікар коли останній раз приходив, то казав берегтись.

Я не знала що робити, тому й подзвонила сину. Я знала, що Антон вже два роки, як живе з Олесею в своїй квартирі, яку вони взяли в іnотеку. Діток в них поки немає. Я завжди казала, може то Боженька їм дітей не посилає, бо знає, що не довгим буде їх шлюб. Якби ж я знала, яку помилку велику свого часу зробила.

Дочка моя вийшла заміж дуже вдало. Я так пишалася нею. Чоловік юрист, має свій бізнес, гроші. Дуже швидко вони побудували свій будинок, хоч і квартира гарна в зятя була.

До дітей не пхалася, бо боялася нашкодити. Один за одним у дочки народилося троє діточок.

Син же мій не спішив одружуватися. А коли врешті-решт надумав, то привів мені в дім таку, хай Бог милує.

Олеся може й не погана, але сім’я в неї така, що на все містечко славиться. Любителі вони чарки, що мама, що тато. І брат в Олесі непутящий. Моя подруга вчителька математики, так про цю сімейку мені стільки наговорила, що голова йде обертом.

Але попри мої перестороги Антон таки привів Олесю в мою квартиру.

Я її не прийняла відразу, хоча і словом не обмовилась поганим. Олеся хотіла до мене піддобритися, але я це на корені присікала.

Не хотіла я бачити її в ролі своєї невістки і все. Добре, хоч вони весілля робити не хотіли. Ще я з такими сватами за одним столом не сиділа, це ж позорище.

Я їх інколи в місті зустрічаю, так обходжу їх десятою дорогою. Бо ще подумають люди, що і я така.

За пів року життя зі мною син з невісткою з’їхали від мене на орендовану. Потім оформили вони іпотеку. Але в той час ми майже з сином перестали спілкуватися. Він не пробачив мені те, що я не прийняла його вибір.

Але я справді думала, що Олеся як і її сімейка, непутяща. Антон же закінчив університет, він дуже хороший і розумний і я, як і кожна мама, хотіла для нього кращого.

Від дочки і знайомих, я дізнавалася, що коїться в сім’ї мого сина. Дітей в них немає поки, а я лише руки через це потирала, бо легше ж буде при розлученні.

Моє ставлення до невістки змінив нещодавній випадок.

Я загриміла в стаціонар. Дочка мене провідала один раз. Принесла куплену булочку і банку кефіру. Поклала мені на тумбу тисячку гривень і за пів годинки пішла, не дочекавшись лікаря.

Але якось я сама собі дала раду, бо розумію, що троє дітей у дочки. І хоча вона не працює, та все рівно ж важко.

А коли мене мали виписати я набрала Лілю, щоб по мене приїхала, але дочка сказала, що не має як, щоб я на маршрутці добиралася.

– Мамо, не робись така вже хвора. Ти ще не в тих літах, – сказала мені Ліля, навіть не спитавши, що сказав лікар.

Ось я і набрала сина. Я не очікувала від нього підтримки. Точніше, від його дружини, тому була приємно здивована.

В палаті за годинку відкрились двері. Спершу зайшов син, а за ним і невістка, ніжно обіймаючи вже чималий животик.

Олеся допомогла мені спакувати речі і ми поїхали. По дорозі було мовчання, а вже дома ми розговорилися. Олеся вискочила в магазин, купила необхідних продуктів і приготувала бульйончик. Ми всі разом сіли за стіл і я побачила, мабуть вперше, яка ж вони гарна пара.

– Пробачте мене, діточки, – розридалась я.

Вперше в житті мені так було соромно за своє ставлення.

Олеся просто хотіла втекти від такої обстановки, що коїлась в її батьків. Вона щиро кохала мого сина і вона дуже добра дружина, а скоро буде і мама.

Не можна судити людей через призму їх батьків. Я це зрозуміла пізно, але, дякувати Богу, зрозуміла.

Дочка моя зазналася, вона пильнує своє, чоловіка, дім, дітей, я їй байдужа. А ось невістка моя геть інша. Вона і задзвонить і приїде і допоможе коли треба.

Але я все одно відчуваю за собою провину. Як мені покаятися перед сином? Як заслужити в Антона і Олесі прощення?

Джерело