Я давно заміжня, з чоловіком ми живемо окремо, у нас своя трикімнатна квартира, двоє дітей. Працюємо, заробляємо, стараємося, щоб у наших дітей було все необхідне. З батьками спілкувалися в основному по телефону, бо і мої батьки, і чоловікові, живуть далеко.

А два роки тому мені зателефонувала сусідка моїх батьків і повідомила, що тато мій живе у літній кухні. Я відразу з ним зв’язалася, питаю що і як, він мовчить, але я зрозуміла, що щось тут не так. Було це в грудні, надворі було вже доволі холодно, я сіла в машину і поїхала в село до батьків.

Мама відразу мені все і розповіла, почала скаржитися: пенсія маленька у батька, вона втомилася на двох працювати. Ось так. Поки він працював і зарплату в конверті додому приносив — все було добре. А тепер вона надумала розлучатися. Батькові зараз 68, мамі – 49, мені – 27.

Ми з чоловіком поговорили і вирішили забрати тата до себе. Мама залишилася жити в будинку, побудованому його руками. Батько почав жити з нами, а з мамою спілкування звелося до мініму.

Спочатку татові було з нами не комфортно, він намагався з кімнати зайвий раз не виходити. А потім почав звикати, допомагати став: онуків з садка і школи забере, кашу на вечерю зварить, щось десь підремонтує.

А рік тому розлучилися і батьки мого чоловіка. Свекруха зустріла іншого, на десять років молодшого. Квартиру свекор розмінювати не став, спочатку по товаришах гостював, потім житло зняв. А ми з чоловіком подумали: де один дідусь, там і другий. І запросили його жити до нас.

Тепер живемо всі разом: я, чоловік, діти та два дідусі. Побут у нас налагоджений і тримається не тільки на моїх плечах: чоловіки та посуд помиють, і супчики зварять, і пропилососять. Мені трохи важко, бо треба і на роботі встигати, і вдома на таку велику родину готувати.

Непорозумінь між нами немає, ми нічого не ділимо, якось саме собою все організувалося: з пенсії тата ми розраховуємося з комуналкою, з моєї зарплати купуємо продукти і побутову хімію, свекор купує рибу і м’ясо і платить за садок. Зарплата чоловіка йде на оплату зв’язку, інтернету, відпочинку та смаколиків для всієї родини. Ще й намагаємося трохи відкладати.

У наших дідусів теж гроші залишаються, до них у кишені ніхто не лізе. Один мінус: реакція бабусь. До нас у гості вони не ходять, до себе не запрошують, а з онуками воліють бачитися на нейтральній території.

Нам довелося навіть купити другий холодильник із великою морозильною камерою, бо тепер їдців у нас багато. Цілий вихідний ми всі готуємо їжу на тиждень: крутимо м’ясо на фарш, ліпимо пельмені, вареники чи крутимо голубці, заморожуємо котлети, натираємо буряк та моркву і теж у морозилку, щоб було зручніше весь тиждень готувати.

Якось мені зателефонувала мама, сказала, що частину татової пенсії ми маємо відправляти їй, бо у неї зараз важкі часи і чоловік має її забезпечувати. А нас вона картала за те, що ми живемо за батькові гроші. Я так зрозуміла, що вона не проти, щоб тато повернувся. Але він сам нікуди від нас їхати не хоче.

Завдяки тому, що нас багато, я затарююсь на оптових базах. Вся моя зарплата залишається там. Подруга мені тут порадила: винайняти їм квартиру і жити спокійно своєю родиною. Навіщо? Ми й так спокійно живемо! У нас дружна сім’я, в якій всі один одного поважають. Я рада, що тати живуть із нами.

Досить дивною стає реакція людей, які дізнаються, що з нами живе і мій тато, і свекор. У нас все гаразд, чесно! А діти які щасливі! Якщо чесно, з дідами стало ще краще, ніж раніше. Якось затишніше, чи що. Додому приходиш із роботи – а там тато з усмішкою і гарячим чайником, пізніше свекор з роботи приїжджає, то по квіточці нам з донькою, то мармеладки, то ще якусь приємну дрібницю привезе.

І атмосфера така добра стала, що вдень на роботі ловлю себе на думці: скоріше б додому.