Пора юності пролітає швидко.

Але усвідомлюється це потім, коли людина стає вже зрілою, досвідченою і може оцінити пройдений шлях, зрозуміти свої помилки та промахи.

Деякі спробують їх виправити, а деякі так і залишать там, якщо вони невиправні.

А, можливо, це й не помилки зовсім, а тільки щаблі в майбутнє, про які людина колись з необережності спіткнулася?

Про подібні речі ми замислюємося рідко.

Ось і Рита ніколи не думала про свої помилки. Та й чи були вони в неї? Напевно, були, тільки вона, щаслива в житті, не думала про них зовсім.

Може, тому її життя так добре склалося, що вона ніколи не озиралася назад?

Рита завжди була серйозною дівчиною. На юнаків уваги не звертала, всю себе присвячуючи навчанню. Надивилася вона вже на переживання подружок по інституту, завалені сесії через нещасне кохання. А Галя он взагалі вийшла заміж на третьому курсі, «по зальоту». Довелося академічну відпустку брати.

Ні, всьому свій час. Спочатку безтурботне дитинство, потім серйозне навчання, підготовка до майбутнього життя, а потім уже решта. Але в душі Рита звичайно ж чекала на нього, того єдиного, з яким зв’яже своє життя все без залишку.

Дівчата шепотіли їй:

– Рито, ти що, не бачиш, як Янчик дивиться на тебе? Однозначно закоханий! Дай йому зрозуміти, що ти вловила його послання. Нехай шукає шляхи зближення.

Янчиком називали поза очі їхнього молодого викладача Яна Аркадійовича, нещодавнього випускника університету. Але Рита, якщо й помічала його погляди, то не надавала їм особливого значення. Навчалася вона добре, заліки та іспити складала з першого разу.

А він якось зупинив її в коридорі і сказав:

– Якщо знадобиться якась допомога у підготовці, я радий допомогти. Звертайтесь.

Вона пообіцяла і через день привела до нього Галю, яка була вагітна, і допомога їй точно була потрібна.

– Ось, Яне Аркадійовичу. Галі б допомогти з підготовкою до заліку. Важко їй.

І пішла, але, йдучи, бачила його очі, трохи розгублений погляд, якщо не сказати, розчарований. Але Янчик більше не робив спроб, допомогу не пропонував, залік поставив, а на іспиті не поставив жодного додаткового питання.

– Відмінно, – сказав він і одразу подивився в аудиторію із запитанням: – Хто наступний.

Вже на випускному вечорі він знайшов Риту, привітав із закінченням, із дипломом з відзнакою і побажав удачі. Запитав про плани на майбутнє і навіщось залишив свій номер телефону.

– Раптом допомога з працевлаштуванням знадобиться чи ще чимось. Буду радий допомогти, – повторив він уже знайому фразу і зник.

Більше цього вечора його ніхто не бачив, а подруга сказала:

– Рито, не вигадуй! Класний чоловік. Тепер він не твій викладач. Подзвони, поспілкуйся. А раптом це кохання?

– Кохання – це трохи інше, – відповіла Рита. – Це коли двоє люблять, розумієш? А якщо один закоханий, а другий байдужий, це несерйозно.

Риті більше не доводилося бачити Яна, казали, що він перевівся в інше місто, в яке вона не уточнювала. Телефон теж загубився згодом, і ниточка обірвалася.

Свого майбутнього чоловіка Рита зустріла через рік після закінчення інституту. І тут вперше вона зрозуміла, що таке кохання! Леонід був цікавим чоловіком, освіченим і начитаним. Останню якість вона особливо в ньому цінувала. Розмовляти про книги вони могли годинами. За характером дуже підходили один одному, незважаючи на те, що Леонід був старшим.

Рита була дуже щаслива з ним, а от батьки поставилися до її обранця дуже насторожено. Леонід був розлученим, але дітей у першому шлюбі не мав.

Він так гарно залицявся, був дуже тактовним, вгадував кожне її бажання! І нарешті зробив Риті пропозицію.

Леонід чекав на неї в кафе з букетом троянд. У келихах іскрилося ігристе, в руках він тримав маленьку оксамитову коробочку. Але тут їх чекала серйозна розмова.

Леонід сказав:

– Риточко, я пропоную тобі стати моєю дружиною. Але перш, аніж ухвалити рішення, вислухай мене, дівчинко.

– Слухаю! – радісно відповіла Рита, передчуваючи щось приємне, хоча серйозний вигляд Леоніда її трохи насторожував.

– Бачиш, люба, у нашій майбутній сім’ї може виникнути серйозна проблема. Справа в тому, що я не можу мати дітей.

Він зволікав, дивлячись на її реакцію, але Рита дивилася на нього так довірливо, що він продовжив:

– Тобі не судилося стати матір’ю, але я обіцяю, що ніколи тобі не доведеться бути нещасною поряд зі мною. Жодної сльозинки, жодної образи! І, якщо ти скажеш мені «так», то я любитиму тебе до кінця своїх днів. Мої почуття зрілого чоловіка, і належати вони будуть лише тобі самій.

Тепер черга була за Ритою. Дівчина намагалася збагнути те, що щойно почула від чоловіка, якого полюбила всією душею, усім серцем! За будь-яких обставин вона вже не могла від нього відмовитись.

Лише одна сльозинка скотилася по її щоці. Але Рита впоралася з собою, простягла до нього руки і відповіла:

– Дякую, що сказав мені одразу, не став обманювати. Звичайно, я скажу так. А все інше вирішуватимемо в міру можливостей. А ти хотів би дітей?

– Дивне питання, – відповів він. – Якби був спроможний, дуже хотів би.

Леонід одягнув на пальчик нареченій обручку, вручив квіти, нахилився і ніжно поцілував її. Потім вони вирушили до її батьків. Про проблему промовчали, щоб одразу не насторожити їх. Зіграли гарне весілля, і після цього Рита поговорила з мамою.

– Як же ж без дітей, доню? – схлипнула вона. – Ти впевнена…

Рита зупинила її:

– Впевнена! І давай більше не будемо про це. Добре?

Леонід дотримався свого слова. Ставився він до Рити так, як личить люблячому чоловікові. Вона буквально купалася у його коханні. Їм було дуже цікаво разом, вони ніколи не втомлювалися один від одного, постійно знаходячи щось нове у своїх стосунках.

Чоловік ніколи не ревнував дружину, навпаки, був щасливий, якщо на неї хтось уважно подивиться, як одного разу було в кафе. Або колега по роботі підвезе до будинку. При цьому він говорив:

– Я ношу тебе на своїх потужних руках, як Атлант. А вони задовольняються малим. Але ж не можна повз тебе просто так пройти.

– Льоню! – відповідала йому Рита. – Будь-яка жінка користується увагою чоловіків, це нормально. Гірше коли навпаки. А на тебе теж, до речі, поглядають, не помічав?

– Ні, але тепер постараюся звернути на цей серйозний момент увагу.

Вони засміялися, обійнялися. І так вирішувалися всі їхні сімейні питання. Леонід не давав жодного приводу для сварок та образ. Рита щоночі засинала в обіймах коханого чоловіка, а прокидалася від аромату кави, яку Леонід уже приготував для сніданку.

У відпустки вони також завжди їздили разом. Ніщо й ніколи не розлучало їх. І от якби не мама Рити зі своїми судженнями та порадами щодо дітей, то їх шлюб можна було б назвати ідеальним.

Але мама мала рацію. У сім’ї мають рости діти, інакше вона неповна, як не крути. А дитинку можна й усиновити.

– Матусю, дай мені ще трохи часу, всього три роки минуло, а ми все як молодята. Я поговорю з Леонідом, обіцяю, – відповіла Рита, але впевнена в цьому питанні не була – чи захоче Леонід?

Незабаром настало літо, запланована відпустка, вони мріяли з’їздити кудись «на край світу», як говорив Леонід, а саме йому хотілося екзотики. Вже тур підшукували, але не вийшло!

Термінові та важливі справи на роботі відкласти не вдалося. Начальство вмовляло перенести відпустку, та Леонід і сам розумів, що це потрібно.

– Ні, одна я не поїду! – заявила засмучена Рита. – І відпустку перенести не вдасться! Давай тоді просто в хороший санаторій з’їжджу, га? Давно мріяла! І тобі буде легше приєднатися до мене, якщо раптом раніше звільнишся.

Знайшовся один такий, і незабаром Леонід провів дружину, обіцяючи приїхати за першої ж нагоди.

Рита гуляла красивим доглянутим парком, вона повною мірою насолоджувалася відпочинком, але сумувала за чоловіком. Не звикла бути одна.

І раптом побачила чоловіка, він стояв неподалік і пильно розглядав її.

Промайнуло в його зовнішності щось знайоме і, проходячи повз, Рита теж глянула на нього. Вона придивилася уважніше і очі округлила від несподіванки.

Вони впізнали один одного, то був Янчик, її колишній викладач!

– Маргарита?! – запитав він. – Я не помилився?

– Ні, Яне Аркадійовичу, не помилилися. Здрастуйте. Також відпочиваєте тут?

Ян змужнів, набув такої впевненості в собі, якої йому раніше не вистачало. Вони розмовляли, їм було що згадати. І його компанія трохи окрасила її самотність.

Ян не давав Риті нудьгувати і було видно, як він радий їхній несподіваній зустрічі.

– Я тоді в інше місто поїхав, вдалося влаштуватися за допомогою мого наставника. Займаюсь науковою роботою.

– Одружені? – не втрималася від питання Рита.

– Ні, вже ні, – відповів він без жалю. – Розлучився пів року тому. А ти? Обручку бачу. Щаслива?

– Так, мені більше пощастило, – відповіла Рита.

– Чому ж одна на відпочинку?

Вона щось відповіла йому, він покивав і одразу запросив на екскурсію. Містичний замок, храм, старовинні садиби.

– Є що подивитись у цьому містечку. Поїдемо?

Рита погодилася, і наступного дня вони провели час разом. Ян розповідав про себе. І тут уже не приховав, як він був закоханий у неї.

– Але я не міг нічого дозволити собі, навіть порозумітися. Викладацька етика. А ти відчувала моє ставлення до тебе?

– Подружки підказали, вони перші помітили. Але я, якщо чесно, не надала цьому значення. Я не була закохана у вас, Ян.

При цих словах чоловік почервонів, і на обличчі помітно було розчарування. Він відповів:

– А я, уяви собі, досі не можу забути того почуття. Мені здається, що це було кохання. Хоча, чому було… – несміливо додав він.

І тут уперше Рита відчула, що якийсь невловимий сумнів ворухнувся в її душі. Ось він той випадок, який їй підкидає доля. Чоловік поряд, який любить її стільки років і не соромиться сказати про це. Від нього можуть бути діти, вона може стати матір’ю, набути нового, повноцінного життя…

– Стоп! – зупинила вона себе. – Зрадити своє життя? Зрадити Льоні? Піддатися на жіночі інстинкти? Чи це я?

– Знаєте, Яне, кохання це тоді, коли люблять двоє. А в іншому випадку, це наслання, міраж. Вибачте вже за відвертість.

І хоча на нього було шкода дивитися, точніше на те, як вплинули на нього її слова, але чоловік впорався.

– Ну спроба є спроба. Я зробив останню, Маргарито. І до минулого повернення більше нема.

В останні дні її перебування в санаторії приїхав Леонід, причому без попередження. Точніше, він надіслав дружині повідомлення напередодні, але вона його не встигла прочитати зранку, тому його поява була для неї сюрпризом.

Ян виявився випадковим свідком їхньої зустрічі. Він щойно вийшов з ресторану після сніданку за Ритою і хотів запросити її прогулятися. Тут і побачив, як вона мало не бігом поспішила до високого, статного чоловіка, який узяв її в обійми.

Тоді Ян розчинився серед людей у фойє, і поставив велику жирну крапку на своїх давніх і тепер уже ніколи не здійснених бажаннях і мріях.

Він на власні очі переконався, що мала на увазі Рита, коли казала, що кохання – це коли люблять двоє.

…Минуло ще кілька років, і Рита з Леонідом дозріли для найважливішого у житті – усиновити дитину.

Але це справа найближчого майбутнього. Зараз їм треба усвідомити це рішення, а потім знайти того малюка, якого вони зможуть ощасливити батьківською любовʼю і турботою.

Але це не проблема, було б бажання. А воно у них справжнє і серйозне.

Бог їм у поміч!

Пора юності пролітає швидко.

Але усвідомлюється це потім, коли людина стає вже зрілою, досвідченою і може оцінити пройдений шлях, зрозуміти свої помилки та промахи.

Деякі спробують їх виправити, а деякі так і залишать там, якщо вони невиправні.

А, можливо, це й не помилки зовсім, а тільки щаблі в майбутнє, про які людина колись з необережності спіткнулася?

Про подібні речі ми замислюємося рідко.

Ось і Рита ніколи не думала про свої помилки. Та й чи були вони в неї? Напевно, були, тільки вона, щаслива в житті, не думала про них зовсім.

Може, тому її життя так добре склалося, що вона ніколи не озиралася назад?

Рита завжди була серйозною дівчиною. На юнаків уваги не звертала, всю себе присвячуючи навчанню. Надивилася вона вже на переживання подружок по інституту, завалені сесії через нещасне кохання. А Галя он взагалі вийшла заміж на третьому курсі, «по зальоту». Довелося академічну відпустку брати.

Ні, всьому свій час. Спочатку безтурботне дитинство, потім серйозне навчання, підготовка до майбутнього життя, а потім уже решта. Але в душі Рита звичайно ж чекала на нього, того єдиного, з яким зв’яже своє життя все без залишку.

Дівчата шепотіли їй:

– Рито, ти що, не бачиш, як Янчик дивиться на тебе? Однозначно закоханий! Дай йому зрозуміти, що ти вловила його послання. Нехай шукає шляхи зближення.

Янчиком називали поза очі їхнього молодого викладача Яна Аркадійовича, нещодавнього випускника університету. Але Рита, якщо й помічала його погляди, то не надавала їм особливого значення. Навчалася вона добре, заліки та іспити складала з першого разу.

А він якось зупинив її в коридорі і сказав:

– Якщо знадобиться якась допомога у підготовці, я радий допомогти. Звертайтесь.

Вона пообіцяла і через день привела до нього Галю, яка була вагітна, і допомога їй точно була потрібна.

– Ось, Яне Аркадійовичу. Галі б допомогти з підготовкою до заліку. Важко їй.

І пішла, але, йдучи, бачила його очі, трохи розгублений погляд, якщо не сказати, розчарований. Але Янчик більше не робив спроб, допомогу не пропонував, залік поставив, а на іспиті не поставив жодного додаткового питання.

– Відмінно, – сказав він і одразу подивився в аудиторію із запитанням: – Хто наступний.

Вже на випускному вечорі він знайшов Риту, привітав із закінченням, із дипломом з відзнакою і побажав удачі. Запитав про плани на майбутнє і навіщось залишив свій номер телефону.

– Раптом допомога з працевлаштуванням знадобиться чи ще чимось. Буду радий допомогти, – повторив він уже знайому фразу і зник.

Більше цього вечора його ніхто не бачив, а подруга сказала:

– Рито, не вигадуй! Класний чоловік. Тепер він не твій викладач. Подзвони, поспілкуйся. А раптом це кохання?

– Кохання – це трохи інше, – відповіла Рита. – Це коли двоє люблять, розумієш? А якщо один закоханий, а другий байдужий, це несерйозно.

Риті більше не доводилося бачити Яна, казали, що він перевівся в інше місто, в яке вона не уточнювала. Телефон теж загубився згодом, і ниточка обірвалася.

Свого майбутнього чоловіка Рита зустріла через рік після закінчення інституту. І тут вперше вона зрозуміла, що таке кохання! Леонід був цікавим чоловіком, освіченим і начитаним. Останню якість вона особливо в ньому цінувала. Розмовляти про книги вони могли годинами. За характером дуже підходили один одному, незважаючи на те, що Леонід був старшим.

Рита була дуже щаслива з ним, а от батьки поставилися до її обранця дуже насторожено. Леонід був розлученим, але дітей у першому шлюбі не мав.

Він так гарно залицявся, був дуже тактовним, вгадував кожне її бажання! І нарешті зробив Риті пропозицію.

Леонід чекав на неї в кафе з букетом троянд. У келихах іскрилося ігристе, в руках він тримав маленьку оксамитову коробочку. Але тут їх чекала серйозна розмова.

Леонід сказав:

– Риточко, я пропоную тобі стати моєю дружиною. Але перш, аніж ухвалити рішення, вислухай мене, дівчинко.

– Слухаю! – радісно відповіла Рита, передчуваючи щось приємне, хоча серйозний вигляд Леоніда її трохи насторожував.

– Бачиш, люба, у нашій майбутній сім’ї може виникнути серйозна проблема. Справа в тому, що я не можу мати дітей.

Він зволікав, дивлячись на її реакцію, але Рита дивилася на нього так довірливо, що він продовжив:

– Тобі не судилося стати матір’ю, але я обіцяю, що ніколи тобі не доведеться бути нещасною поряд зі мною. Жодної сльозинки, жодної образи! І, якщо ти скажеш мені «так», то я любитиму тебе до кінця своїх днів. Мої почуття зрілого чоловіка, і належати вони будуть лише тобі самій.

Тепер черга була за Ритою. Дівчина намагалася збагнути те, що щойно почула від чоловіка, якого полюбила всією душею, усім серцем! За будь-яких обставин вона вже не могла від нього відмовитись.

Лише одна сльозинка скотилася по її щоці. Але Рита впоралася з собою, простягла до нього руки і відповіла:

– Дякую, що сказав мені одразу, не став обманювати. Звичайно, я скажу так. А все інше вирішуватимемо в міру можливостей. А ти хотів би дітей?

– Дивне питання, – відповів він. – Якби був спроможний, дуже хотів би.

Леонід одягнув на пальчик нареченій обручку, вручив квіти, нахилився і ніжно поцілував її. Потім вони вирушили до її батьків. Про проблему промовчали, щоб одразу не насторожити їх. Зіграли гарне весілля, і після цього Рита поговорила з мамою.

– Як же ж без дітей, доню? – схлипнула вона. – Ти впевнена…

Рита зупинила її:

– Впевнена! І давай більше не будемо про це. Добре?

Леонід дотримався свого слова. Ставився він до Рити так, як личить люблячому чоловікові. Вона буквально купалася у його коханні. Їм було дуже цікаво разом, вони ніколи не втомлювалися один від одного, постійно знаходячи щось нове у своїх стосунках.

Чоловік ніколи не ревнував дружину, навпаки, був щасливий, якщо на неї хтось уважно подивиться, як одного разу було в кафе. Або колега по роботі підвезе до будинку. При цьому він говорив:

– Я ношу тебе на своїх потужних руках, як Атлант. А вони задовольняються малим. Але ж не можна повз тебе просто так пройти.

– Льоню! – відповідала йому Рита. – Будь-яка жінка користується увагою чоловіків, це нормально. Гірше коли навпаки. А на тебе теж, до речі, поглядають, не помічав?

– Ні, але тепер постараюся звернути на цей серйозний момент увагу.

Вони засміялися, обійнялися. І так вирішувалися всі їхні сімейні питання. Леонід не давав жодного приводу для сварок та образ. Рита щоночі засинала в обіймах коханого чоловіка, а прокидалася від аромату кави, яку Леонід уже приготував для сніданку.

У відпустки вони також завжди їздили разом. Ніщо й ніколи не розлучало їх. І от якби не мама Рити зі своїми судженнями та порадами щодо дітей, то їх шлюб можна було б назвати ідеальним.

Але мама мала рацію. У сім’ї мають рости діти, інакше вона неповна, як не крути. А дитинку можна й усиновити.

– Матусю, дай мені ще трохи часу, всього три роки минуло, а ми все як молодята. Я поговорю з Леонідом, обіцяю, – відповіла Рита, але впевнена в цьому питанні не була – чи захоче Леонід?

Незабаром настало літо, запланована відпустка, вони мріяли з’їздити кудись «на край світу», як говорив Леонід, а саме йому хотілося екзотики. Вже тур підшукували, але не вийшло!

Термінові та важливі справи на роботі відкласти не вдалося. Начальство вмовляло перенести відпустку, та Леонід і сам розумів, що це потрібно.

– Ні, одна я не поїду! – заявила засмучена Рита. – І відпустку перенести не вдасться! Давай тоді просто в хороший санаторій з’їжджу, га? Давно мріяла! І тобі буде легше приєднатися до мене, якщо раптом раніше звільнишся.

Знайшовся один такий, і незабаром Леонід провів дружину, обіцяючи приїхати за першої ж нагоди.

Рита гуляла красивим доглянутим парком, вона повною мірою насолоджувалася відпочинком, але сумувала за чоловіком. Не звикла бути одна.

І раптом побачила чоловіка, він стояв неподалік і пильно розглядав її.

Промайнуло в його зовнішності щось знайоме і, проходячи повз, Рита теж глянула на нього. Вона придивилася уважніше і очі округлила від несподіванки.

Вони впізнали один одного, то був Янчик, її колишній викладач!

– Маргарита?! – запитав він. – Я не помилився?

– Ні, Яне Аркадійовичу, не помилилися. Здрастуйте. Також відпочиваєте тут?

Ян змужнів, набув такої впевненості в собі, якої йому раніше не вистачало. Вони розмовляли, їм було що згадати. І його компанія трохи окрасила її самотність.

Ян не давав Риті нудьгувати і було видно, як він радий їхній несподіваній зустрічі.

– Я тоді в інше місто поїхав, вдалося влаштуватися за допомогою мого наставника. Займаюсь науковою роботою.

– Одружені? – не втрималася від питання Рита.

– Ні, вже ні, – відповів він без жалю. – Розлучився пів року тому. А ти? Обручку бачу. Щаслива?

– Так, мені більше пощастило, – відповіла Рита.

– Чому ж одна на відпочинку?

Вона щось відповіла йому, він покивав і одразу запросив на екскурсію. Містичний замок, храм, старовинні садиби.

– Є що подивитись у цьому містечку. Поїдемо?

Рита погодилася, і наступного дня вони провели час разом. Ян розповідав про себе. І тут уже не приховав, як він був закоханий у неї.

– Але я не міг нічого дозволити собі, навіть порозумітися. Викладацька етика. А ти відчувала моє ставлення до тебе?

– Подружки підказали, вони перші помітили. Але я, якщо чесно, не надала цьому значення. Я не була закохана у вас, Ян.

При цих словах чоловік почервонів, і на обличчі помітно було розчарування. Він відповів:

– А я, уяви собі, досі не можу забути того почуття. Мені здається, що це було кохання. Хоча, чому було… – несміливо додав він.

І тут уперше Рита відчула, що якийсь невловимий сумнів ворухнувся в її душі. Ось він той випадок, який їй підкидає доля. Чоловік поряд, який любить її стільки років і не соромиться сказати про це. Від нього можуть бути діти, вона може стати матір’ю, набути нового, повноцінного життя…

– Стоп! – зупинила вона себе. – Зрадити своє життя? Зрадити Льоні? Піддатися на жіночі інстинкти? Чи це я?

– Знаєте, Яне, кохання це тоді, коли люблять двоє. А в іншому випадку, це наслання, міраж. Вибачте вже за відвертість.

І хоча на нього було шкода дивитися, точніше на те, як вплинули на нього її слова, але чоловік впорався.

– Ну спроба є спроба. Я зробив останню, Маргарито. І до минулого повернення більше нема.

В останні дні її перебування в санаторії приїхав Леонід, причому без попередження. Точніше, він надіслав дружині повідомлення напередодні, але вона його не встигла прочитати зранку, тому його поява була для неї сюрпризом.

Ян виявився випадковим свідком їхньої зустрічі. Він щойно вийшов з ресторану після сніданку за Ритою і хотів запросити її прогулятися. Тут і побачив, як вона мало не бігом поспішила до високого, статного чоловіка, який узяв її в обійми.

Тоді Ян розчинився серед людей у фойє, і поставив велику жирну крапку на своїх давніх і тепер уже ніколи не здійснених бажаннях і мріях.

Він на власні очі переконався, що мала на увазі Рита, коли казала, що кохання – це коли люблять двоє.

…Минуло ще кілька років, і Рита з Леонідом дозріли для найважливішого у житті – усиновити дитину.

Але це справа найближчого майбутнього. Зараз їм треба усвідомити це рішення, а потім знайти того малюка, якого вони зможуть ощасливити батьківською любовʼю і турботою.

Але це не проблема, було б бажання. А воно у них справжнє і серйозне.

Бог їм у поміч!

КІНЕЦЬ.