Фаїна Георгіївна настільки стиснула щелепи, що аж зуби заскрипіли. Крик доньки та онука доводив її буквально до панічної атаки.

Жінка спробувала зробити кілька глибоких вдихів, щоб заспокоїтись, проте цього разу ці маніпуляції не допомогли.

До того ж крик у сусідній кімнаті не вщухав. Трирічний онук влаштував істерику, а Руслана намагалася заспокоїти його погрозами.

Дочка жила з Фаїною Георгіївною вже близько року, коли повернулася із дворічною дитиною на руках.

– Я розлучилася з Матвієм! – З порога сказала вона і жбурнула сумку з речами на підлогу.
Приголомшена мати схопилася за серце. Новина про спільне проживання її не втішила.

– Де ти збираєшся жити? – важко дихаючи, поцікавилася жінка.
– Тут. Де ще? – посміхнулася Руслана. – Чи ти забула, що спадкоємців у цій двокімнатній двоє?

– Не забула, – пробурчала мати й прикусила язика.
В глибині душі вона сподівалася, що дочка знайде собі нового чоловіка і з’їде від неї.

Проте все частіше Фаїна Георгіївна почала ловити себе на думці, що Руслана нікуди не подінеться.

Жінка навіть зробила кілька спроб познайомити її з синами своїх приятельок, але Руслана відвернула від них ніс і говорила, що вони їй не пара.

– Знайшла, кого притягти, – обурилася дочка. – Старих та жебраків. Ти думаєш, я буду їм борщі варити й шкарпетки прати?

– Даремно, – зітхнула Фаїна Георгіївна.
– Не знаєш, як мене позбутися? – Руслана одразу ж зрозуміла, навіщо мати знайомить її із чоловіками.

– Дурниці не кажи, – жінка з досадою опустила голову, розуміючи, що дочка пронюхала її план.

– Не вішай мені локшину, ніби я не зрозуміла, що ти спиш і бачиш, як випхнеш мене з моєї ж квартири. Ні, мамо, я звідси нікуди не з’їду! – категорично заявила дочка.

– Якщо тобі щось не подобається, то збирай речі, та їдь у будинок для людей похилого віку.

– Я мушу поїхати? А це ти бачила? – Фаїна Георгіївна показала дочці дулю. – Жила я тут стільки років і горя не знала, а тут ти приїхала з дитиною своєю, життя мені псувати!

– Як це ми тобі його псуємо? – засміялася Руслана.
– У мене до вас була тиша, а тепер від ваших криків тиск підіймається, – злісно сказала жінка.

– Треба ж, яка ніжна! – пирхнула дочка. – Онук їй, та рідна дочка заважають…

– Звісно, ​​заважають! Кричали обидва, як різані, – обвинувальним тоном промовила Фаїна Георгіївна. – Він психує, і ти ще йому підспівуєш, голосніше за дитину кричиш!

– Замість заспокоїти, розводиш драму. Набридли ви мені обидва! На роботу влаштуватися не хочеш? Бо тільки на аліменти живеш і на мою пенсію. Не думай, що я тебе й далі утримуватиму!

– У мене дитина, – уїдливо сказала Руслана і, скривившись, показала матері язика. – Ти з ним сидітимеш? Сумніваюсь!

– Ні, звісно. Веди до дитячого садка. Може й онук стане по-іншому поводитися, – повчальним тоном відповіла Фаїна Георгіївна.

– Зараз, ага! Біжу і падаю! – прогарчала у відповідь жінка.
Однак мати не збиралася миритися зі скандалами та нервуваннями з боку доньки.

Вона мала намір, будь-що, виселити Руслану з онуком зі своєї території.

Для цього жінка зважилася на необачний крок. Фаїна Георгіївна дочекалася чергового скандалу Руслани із сином, та зателефонувала до поліції.

За десять хвилин у квартиру наскочили співробітники поліції, яким мати з великою радістю відчинила двері.

Побачивши людей у ​​формі, Руслана змінилася в обличчі, та почала питати, на якій підставі вони тут знаходяться.

– Сусідка зателефонувала, поскаржилася на галас, – суворо відповіла співробітниця поліції. – Ми можемо поговорити?

Фаїна Георгіївна тріумфувала, радіючи тому, що Руслана зараз отримає прочухана. Після розмови з поліцією, дівчина надула губи. Вона зрозуміла, що зателефонувати їм могла лише мати.

– Це ти зробила? – зневажливим тоном спитала Руслана. – Крім тебе, просто нікому.

Фаїна Георгіївна насилу стримала посмішку. Візит поліції дав невеликий ефект: близько трьох днів донька та онук поводилися тихо.

Однак, через якийсь час все почалося знову. У квартирі з ранку до ночі знову чулися крики та ревіння. Жінка вирішила скористатися добре відомим способом, та знову викликала поліцію.

Цього разу співробітники поліції погрожували молодій матері тим, що відберуть дитину за неналежне виконання своїх обов’язків.

Як тільки вони пішли, розгнівана дочка була готова вчепитися в горло Фаїні Георгіївні.
– Ти чого добиваєшся? Щоб у мене дитину відібрали? – обличчя Руслани викривилося від злості.

– Я домагаюся, щоб ти з’їхала! Ми не можемо жити разом. Мені стільки років, що я потребую тиші й спокою, а ви мене мучите і вкорочуєте віку, – Фаїна Георгіївна з викликом подивилася на розлючену дочку.

– Серйозно?
– Хіба схоже, що я жартую? – Жінка акуратно склала зморщені руки на стіл. – Я даю тобі тиждень…

– У цій квартирі моя частка, що дісталася мені від батька! – Руслана в запалі тупнула ногою. – Тоді викуповуй її в мене!

Дівчина була впевнена, що на цьому мати заспокоїться. Однак та її дуже здивувала.
– Добре. Дізнаюся, скільки коштує частка, – несподівано пожвавішала Фаїна Георгіївна.

Наступного дня вона дізналася про все, що обіцяла, і повідомила доньці про те, що готова викупити її частину.

– Думаєш, тобі якийсь банк дасть кредит? – посміхнулася Руслана.

– Ні, навіщо? Я маю потрібну суму. От тільки робити все будемо офіційно. Не думай, що я віддам тобі більше мільйона без документів, – хитро посміхнулася мати.

На якийсь час дочка прикусила язика і дотримувалась у квартирі тиші. Проте вистачило її ненадовго.
Через кілька днів знову вибухнув скандал, і Фаїна Георгіївна поставила Руслану перед фактом:

– Або я викликаю поліцію, або ти продаєш мені свою частку! – З викликом промовила жінка.
Дочка стиснула зуби й прикусила язика: бачитися з поліцією знову їй не хотілося.

– Добре, – пробурчала вона, – завтра сходимо до нотаріуса.

Слова свого Руслана дотримала. Наступного дня мати та дочка сходили до нотаріуса, та оформили договір купівлі-продажу на частину квартири.

Фаїна Георгіївна отримала у власність усю квартиру, а дочка з’їхала із сином на орендоване житло.

Попри те, що вони розлучилися непогано, Руслана образилася на матір, та перестала з нею контактувати.

А їй і байдуже, бо вона свого домоглася – живе приспівуючи на самоті! Може зараз і щаслива! А що буде, як води нікому буде піднести в старості? Що ви думаєте, стосовно поведінки матері? Вона має рацію?

КІНЕЦЬ.