– Знову в тебе зустрічі з невідомими мені друзями? – не витримувала Ірина. – Скільки можна? Ти за місяць вдома жодного вечора не провів.

– Я гроші заробляю, маю право відпочивати так, як мені хочеться, – відмахувався Дмитро. – І взагалі, навіщо тобі це, щоб я біля тебе сидів?

– Знаєш, у нас взагалі двоє дітей, і я теж працюю! – обурилася Ірина. – А виходить, що ще другу зміну вдома працюю.

Про те, що чоловік має когось, Ірина почала підозрювати близько року тому, але доказів у неї не було. Просто Діма раптом почав приходити пізніше, а у вихідні та вечорами пропадав, повідомляючи, що зустрічається з друзями. Ось тільки всі їхні спільні друзі нічого про це не знали.

– Діма, може, час вже поговорити? – якось попросила вона. – Ти завжди не вдома, діти ростуть практично без батька.

– Ми з самого початку це обговорювали, – буркнув її чоловік. – Ти була згодна, що я займаюся бізнесом, і це не звичайна офісна робота, як у деяких.

– До речі, я через тебе далі в кар’єрі не рухаюся! – обурилася Ірина. – Хоча давно могла б, але їздити у відрядження за наявності двох дітей просто не можу.

– Та гаразд, яка у тебе там кар’єра? – засміявся Дмитро. – Ірино, перестань, я сто разів пропонував взагалі піти з роботи і займатися лише дітьми. І потім вони не немовлята. Вже підлітки, там мінімум часу треба, годі вже скаржитися.

– Ну знаєш, я, взагалі-то, начальник департаменту, а могла б взагалі бути ще вищою, – ображено відповіла Ірина. – Дивись сам, якось мені може набриднути таке життя.

– Це як? – поцікавився Дмитро.

– Це при чоловіку, але начебто без нього, – відповіла Ірина.

Після тої їхньої розмови вона всерйоз задумалася про розлучення, але не хотіла виглядати просто ревнивою жінкою, яка вирішила кинути ідеального чоловіка. Ірина найняла приватного детектива. За два тижні той приніс звіт. Стало ясно, Дмитро зраджує їй зі своєю секретаркою, всі казки про невідомих друзів виявилися обманом.

Поки чоловік проводив час на своє задоволення, Ірина розривалася між роботою, де в неї і справді була відповідальна посада, і вихованням дітей. Син Олег вже зробив крок у підлітковий період і щосили намагався довести оточуючим, що він дорослий. У школу Ірина ходила як на роботу, а класна керівниця Ніна Романівна хапалася за голову:

– Ну хай уже ваш чоловік займеться вихованням хлопчика, – просила вона Ірину. – Бачите, нас з вами Олег не вважає за достатній авторитет.

– Ну що я, на вашу думку, повинна їх у кімнаті замкнути і змусити спілкуватися? -зітхнула Ірина. – Олег дорослий уже, йому й тато не указ.

– У нього прогулів більше, ніж відвідувань. Буде не атестований, і наступного року відправлять вас до вечірньої школи, – пояснювала Ніна Романівна. – Там узагалі навчання закине.

Вдома Ірина звично влаштувала рознос синові, той теж у боргу не залишився, пішов, гримнувши дверима. До ночі Олег вдома не з’явився. Оля дочка теж не знала, де її брат. Ірина зателефонувала чоловікові, а той висунув їй нові претензії.

– Ну, і де твоє хвалене виховання, Ірино? Хлопчисько вже від рук відбився. Ольга того й гляди піде його стопами. Чи варте цього твоя кар’єра? Зате про те, яка ти чудова мати, я чую у кожній нашій сварці.

– Ти зараз вирішив мені претензії пред’явити? – обурилася Ірина. – А нічого, що за рік ти до школи до сина елементарно жодного разу не сходив? Ти з ним взагалі колись розмовляв?

– Ти знайшла чим мене дорікнути, так?! – вигукнув Дмитро. – Ну давай, встань знову на п’єдестал пошани як мати року.

– Ти вдома сьогодні плануєш бути? – зупинила його Ірина. – Я поїду його шукати. Добре б хтось удома був із Ольгою. Та й на той випадок, якщо Олег таки з’явиться.

– Я буду, коли звільнюсь, – буркнув чоловік і відключив телефон.

Поки Ірина збиралася з духом, щоб зателефонувати до дільничого, у замку завозився ключ. Олег повернувся і одразу замкнувся у своїй кімнаті, розмовляти з матір’ю він не забажав. А наступного ранку Ірина поставила сім’ю перед фактом:

– Я їду подавати на розлучення. Оскільки це вас усіх торкається, повідомляю.

– І що?! – обурилася Ольга. – Нам із тобою кудись переїжджати? У нас тут друзі взагалі школа.

– Ні, чому? Ви можете залишитися з батьком, а в мене бувати, наприклад, у вихідні, – відповіла Ірина дочці. – Я все одно не впораюся, якщо вас послухати. От і живіть самі.

– Ти ж розумієш, що шляху назад не буде? – Заявив здивований Дмитро.

Козир із відлученням дітей він сам беріг на випадок розлучення, і тут дружина його випередила.

– Звичайно, але ж ти сам кажеш, вони майже дорослі. Виховувати не потрібно, і нянька їм без потреби також. Ви впораєтеся, впевнена, – посміхнулася Ірина.

– Я на аліменти подам, – заявив чоловік. – Платитимеш на дітей утримання.

– Та без проблем, – усміхнулася Ірина, – це буде дешевше, ніж вкладати все у сімейний бюджет, як я це роблю зараз. І квартиру теж залишаю, живіть тут у звичній обстановці, жодного розміну.

Наступні два місяці Ірина готувалася до подорожі до нового життя.

Вона попередила квартирантів про виселення з її дошлюбної квартири, отриманої у спадок від бабусі. Купила туди меблі та посуд, перевезла речі та облаштувалася. До роботи звідси було п’ять хвилин пішки, а не година машиною. Ірина вже передчувала, як витратить зайвий час на сон та відпочинок.

Дмитро їхній шлюборозлучний процес переносив складніше і постійно дорікав Ірині в нових гріхах.

– Ну навіщо тобі розлучення, Ірино? Ми чудово жили, – намагався він навчити дружину. – Що за раптове рішення?

– Ти мені зрадив, Дмитро, – відповіла йому дружина. – Як? Гідний привід для розлучення? І взагалі, ми вже з’ясували, я погана дружина та мати.

– Але ти сама винна, не приділяла чоловіку належної уваги, от я й загуляв, – продовжував перекладати відповідальність Дмитро. – Просто знайшов на боці те, чого не отримував удома.

– Ну ось, тепер ти вільний і можеш відкрито виводити свою секретарку на дружні посиденьки, – посміхнулася Ірина. – І розповідати всім, чого тобі не вистачало у шлюбі. Впевнена, тебе пошкодують і зрозуміють.

На момент суду Дмитро вже сам не радий був, що пішов на поводу у дружини та дітей. А Олег та Ольга в один голос заявили, що хочуть жити з батьком. Було визначено розмір аліментів, порядок зустрічей. Того ж дня Ірина забрала залишки своїх речей із квартири чоловіка та переїхала у своє житло.

Вже ввечері їй почав дзвонити Дмитро.

– Чим їх годувати, чому не навчила Ольгу готувати? Це ж жіночі обов’язки.

– Дімо, а це тепер тобі вирішувати, – усміхнулася Ірина. – Можеш їм замовити піцу, якщо хочеш. Так час десята година, не пізно їм вже їсти?

– Вони навіть не обідали, мене чекали, – буркнув колишній чоловік. – До речі, як кабінет, де класна сина сидить, у школі шукати?

– На вахті внизу спитаєш, – відповіла Ірина. – Вибач, у мене завтра ранній виїзд у відрядження. Буду за тиждень.

– Але ж у мене на вихідні плани! – обурився Дмитро. – Ти маєш дітей забрати.

– Я тобі довідку від керівника принесу, що була у відрядженні, – пообіцяла Ірина. – І взагалі вони не маленькі, можуть і самі посидіти.

Весь тиждень Дмитро героїчно грав незвичну собі роль батька. А до п’ятниці, остаточно не витримав від відсутності порядку та домашньої їжі, привіз додому секретарку Віру і запропонував їй:

– От освоюйся, будеш тут господинею.

– Ти що, Дмитро?! – обурилася дівчина. – Я не якась домогосподарка, я жінка, яка працює. І взагалі нам рано з’їжджатися, спільне життя руйнує романтику.

– Як хочеш, оренду твоєї квартири я більше не потягну, – відповів Дмитро. – А якщо на роботі так важко, можеш звільнитися.

– Клінінг собі оплати та куховарку, я в хатні робітниці не наймалася, – сказала Віра і пішла, гримнувши дверима.

У школі у дітей справи теж йшли не дуже, Олег знову наробив шкоди, а Дмитру мало того, що довелося викроїти в робочому графіку час для відвідування кабінету директора, він ще й наслухався критики про себе та сина. Вдома чоловік сварився на сина:

– Ти взагалі сором сім’ї! Я ось зараз ремінь візьму. І покажу, як мене колись батько вчив.

– Мати хоча б не сварилася, – відповів йому Олег і замкнувся в кімнаті.

На вигуки батька не відповідав.

Дмитру вдалося відкрити двері, син відсторонив його і пішов, прихопивши рюкзак. До ночі Дмитро сподівався, що Олег повернеться, але той не прийшов. На другу добу Ольга вже сказала батькові, що непогано було б почати шукати її брата.

– Їсти захоче – повернеться, ще не вистачало, щоб твоя мати побачила, як я не впорався, – буркнув Дмитро.

– А якщо з ним сталося щось погане? – плакала Ольга. – Я тоді сама піду шукати його.

– Хоч ти сидиш вдома! – гаркнув Дмитро. – Нема чого тут влаштовувати концерт з біганиною вулицями, тобі взагалі всього чотирнадцять.

– Тату, тобі зовсім до нас нема діла! – вигукнула заплакана Оля.

– Та гаразд, ви напевно спілкуєтеся, – посміхнувся Дмитро. – Ну, дай мені свій телефон. Я гляну листування, чи мало там може бути щось важливе.

– А ось мама нам завжди довіряла та ніколи телефони не перевіряла! – обурилася Ольга. – Нічого не показуватиму. Можеш не вірити, але я не знаю де брат.

– Я не мама! – вигукнув Дмитро. – Жити будете за іншими правилами. А якщо вони не влаштовують, то йди теж.

На третю добу він здогадався зателефонувати родичам та знайомим. Олег знайшовся у батьків Ірини. Всі ці дні він не ходив до школи через нездужання, сильно промочив ноги.

Нарешті у вихідні Дмитро зібрався, як завжди, із друзями у кафе. Але у всіх раптово знайшлися термінові справи. Запідозривши в цьому змову, Дмитро прямо запитав останнього, хто відмовився:

– Ви що, змовилися, чи що?

– Ну розумієш, ти розлучився, гуляв від своєї. Ми тепер теж усі на підозрі у дружин, Діма. Ніхто не бажає проблем.

– Значить, сидите як миші під віником, через дружин переживаєте?! – обурився Дмитро. – Ну гаразд, обійдуся без друзів.

Усі вихідні йому довелося присвятити прибиранню, Ольга поїхала до дідуся та бабусі, щоб побути з братом. У квартирі панувала блаженна тиша. Дмитро подумав, що він дуже сильно поспішив з розлученням з дружиною. Зрештою життя з дітьми стало випробуванням для нього самого, і цей раунд він уже програв.

Коли Ірина у понеділок повернулася зі свого відрядження, вона ввімкнула телефон та виявила безліч повідомлень. Тут же поїхала до батьків відвідати сина. До батька той повертатися відмовився:

– Мамо, ми були дуже не розумними, коли думали, що з татом буде легше, – сказав їй Олег. – Можна я житиму з тобою? До школи можна перевести до нової, якщо тобі буде зручніше.

– А Ольга? Що вона думає? – Запитала Ірина. – Я не можу тепер з вами постійно перебувати, відрядження та графік робітник інший.

– Ми не доставимо проблем, – відповів їй син. – Оля теж зі мною згодна. У відрядження так і бути можемо жити з батьком чи тут, у бабусі з дідом. Тільки забери і нас теж до себе.

– Там одна кімната у вас буде на двох, – попередила Ірина. – І ремонт не найсвіжіший.

– До батька я не поїду, – сердито стиснув губи Олег.

– Добре, тільки з дому більше не йди, будь ласка, – попросила Ірина сина. – Якось недовго ви протрималися. Я розраховувала хоча б на місяць відпочинку від сімейного обов’язку. А тут лише тиждень минув.

Ірина зателефонувала колишньому чоловікові.

Від радості, що вона готова забрати дітей, Дмитро миттєво погодився допомогти з переїздом. І взагалі запропонував змінити їхню угоду, заново визначити місце проживання дітей. Він сам уже був готовий платити аліменти, аби не займатися вирішенням проблем і вдома, і на роботі. І запропонував возити їх зранку до школи на заняття машиною, щоб не гаяти часу на перевід у середині навчального року.

Недільний тато з Дмитра вийшов чудовим. А діти, навчені гірким досвідом життя з ним, досить швидко прийшли в себе. Оля навіть почала вчитися готувати потроху, а Олег раптово виявив талант до прибирання. Ну, принаймні запустити робот-пилосос і кинути речі в пральну машину він уже може.

Ірина ж нарешті отримала можливість зробити кар’єру своєї мрії та впевнено йде до цієї мети, діти та чоловік їй тепер у цьому точно не перешкода.