Зараз просто скажу дуже щиро, що я дуже не люблю всі ці такі гарні вислови, типу: ” От чужих дітей не буває і крапка!” Ще й як бувають чужі діти і досить багато людей мене зрозуміють цілком.

Наприклад, дочка мого чоловіка у першому шлюбі мені зовсім чужа людина стала, хоча вона його рідна дитина, насправді.

Правда в тому, у мене своїх власних дітей поки немає, і ніколи не буде, на жаль, я вже це знаю, але зате у мене є моя рідна племінниця, вона мені дійсно, справжня як рідна донечка, найрідніша людина, можна сказати, яка залишилася поруч зі мною.

Моєї рідної сестрички рано не стало, і я свою дівчинку, її рідну донечку, ще з 12 років ростила сама, тому що її батько рідний просто залишив.

Зараз моя племінниця вже студентка медінституту, ми з нею постійно на зв’язку, ми з нею дуже добре ладнаємо усі ці роки.

Вона хоча й живе зараз в іншому місті, і вчиться там, але душею ми завжди поруч, вона найрідніша мені людина тепер.

Мені зараз 47 років. До 44 років я заміжньою не була, просто 8 років жила разом з однією людиною, але у нас з ним не склалося зовсім, і, з часом, ми просто розбіглися. кожен пішов своєю стежиною життя.

Потім я виховувала свою племінницю сама, ми з нею жили в моїй невеличкій однокімнатній квартирі разом.

Згодом Зоряна поїхала вступати навчатися, а у мене в цей час з’явилися гарні стосунки з хорошим чоловіком Дмитром. Хоча він був на 17 років старшим за мене, але між нами так багато спільного було.

Мій Дмитро давно був розлучений, мав теж однокімнатну квартиру у своїй власності, одружилися ми з ним.

Що мені сподобалося, загалом – він став мене опікати, якось так тепло і спокійно, по-батьківськи до мене ставився, постійно мене шкодував.

Я просто вічно все на собі тягла одна, і колишнього співмешканця теж, а тут прямо такою впевненою себе відчула, людиною, якій в усьому годили, потакали та доглядали.

Дмитро мені відразу чесно зізнався: був одружений вже давно, є у нього дочка, вона вже доросла досить, у неї дуже непростий характер, правда, але він її дуже любить.

З дружиною він розлучився через її недобрий характер теж, на жаль, і дочка така ж – з норовом, в маму вдалася, напевно.

Доньці Дмитра на ту пору було 30 років, теж заміжня, є онук, сім’я живе з матір’ю в обласному містечку. Ну й добре. Нас же вони не стосуються? Ні!

Я чоловіка дійсно щиро кохаю і в планах у нас – прожити разом з ним все життя в щасті і добрі.

Бігати один до одного в гості – це нерозумно в наші роки і в нашій ситуації, тому вирішили ми з Дмитром і відразу одружитися, стали жити жити разом.

Розміняли дві свої однокімнатні квартири на одну трикімнатну. але простору, велику і світлу. Невелику, зате всі кімнати роздільні, місця багато цілком, на майбутнє вистачило б усім.

Ось тут дочка мого чоловіка, нарешті, згадала про свого рідного батька, хоча давно ніякого особливого інтересу до нього не проявляла.

Приїхала вона тоді відразу до нас все роздивитися, одна, без сім’ї, нібито у справах лише до батька явилася.

Я таки відразу помітила, що вона до мене якось недобре ставитися. Кілька разів замовляла з батьком, моїм чоловіком, про те, що він зробив це необачно – поміняв квартири, адже простіше б було одну здавати в оренду та отримувати за це дуже гарні гроші, а в інший жити.

Вона казала, що так хоча б гарантія якась була, що, в разі чого, він залишиться зі своїм житлом, а тепер і не зрозуміло зовсім, як має бути, коли я надумаю залишити його.

Хоча я так і не усвідомила, що їй до цього. Її яке діло? Батько її колись занедужав, сам відновлювався, вона навіть жодного разу не провідала його, йому друг допомагав встати на ноги.

А тепер, виходить, вона лише диктує, що йому треба було робити, щоб було краще, але для кого – не зрозуміло! Краще для неї, напевно.

Причому донька чоловіка йому так говорила, ніби мене поруч немає, просто ігноруючи мою присутність. Її батько, коли пішов з сім’ї, адже мати сказала, що зустріла іншого, сам залишив їм трикімнатну квартиру, і навіть машину дружині, взяв лише одну валізу зі своїми речами. І тепер він не має рації?

Гаразд, приїхала-поїхала, я трохи заспокоїлася і намагалася таки забути про цю гостю.

Лише після цього візиту щось вона прониклася любов’ю до свого власного батька. Стала йому писати та телефонувати мало не щодня, що, мовляв, набридло їй це містечко, в якому ми живемо, хоче переїхати в наш мегаполіс з сім’єю, взяти кредит, але для цього треба пожити десь, влаштуватися, звикнути.

Щось взяти в оренду зараз з житла – дорого дуже для неї, але ж є у неї тут є батько рідний з трикімнатною квартирою. Нічого, ми можемо посунутися і на час звільнити пару кімнат.

Чоловік радий, адже це його дитина, напевно вже буде єдина в житті, а я засмутилася дуже.

Я просто, не дивлячись ні на що, просто відчуваю людей та відчуваю їх наміри, не для цього його дочка хоче їхати до нас! Якщо вже й оренда їм не по кишені, то і кредит вони точно не зможуть платити.

У неї вже явно свої плани і вони не дуже добрі: батько вже немолодий, має свої недуги, про які вона знає добре, вони зроблять вигляд дбайливих родичів зараз і придумають що завгодно, щоб я залишила цю квартиру.

Звісно, можна було б і назад розміняти квартири, але ми ж з чоловіком не збираємося розлучатися, я хочу жити з ним разом.

Взагалі, я свої думки висловила чоловікові, а він лише обурився. А рідна донька Дмитра все засипає його своїми листами в додатках та дзвінками постійними, зовсім набридла вже.

Чоловік каже, нерозумно все це, не дасть так просто їм попросити мене залишити цю квартиру, але, коли його не стане що мені тоді робити?

Так, я вже думаю зараз – ми справді вчинили необачно, що поміняли свої квартири, але що зроблено, те зроблено, дороги немає назад, я просто не думала, що його донька так різко з’явиться в його житті, адже вона мало ним завжди цікавилася і окремо жила.

Тепер інша проблема – як хитро зробити, щоб чоловік відмовився від доччиної ідеї приїхати до нас? Яке рішення я маю прийняти?

Вона мені тут не потрібна, і це зрозуміло, навіть тимчасово я не хочу її бачити у своєму домі, адже вона недобре ставиться до мене вже зараз.

Якби ставилася до мене хоча б з якоюсь повагою, то ласкаво просимо, а то таке враження, що я у неї тата забрала, або у мене корисливі цілі.

А ось те, що у неї користь – я в цьому навіть не сумніваюся зараз навіть ні хвилини. Так що ж мені сказати чоловікові, як зробити так, щоб дочка його не приїхала до нас? Якщо вона буде з нами жити – дороги назад вже не буде для нас.

Можливо, просто сказати – нехай обирає: я чи вона? А що буде якщо він таки її обере?

Джерело